Тут відгороджували дорогу від водяної напасті уже звичними для закарпатців мішками з піском. Завдали дощі значної шкоди і сільгоспвиробникам. Не обійшлося, на жаль, і без трагедій, вода забрала життя малолітніх дітей на Іршавщині та у Міжгірському районі. Ледь не сталося непоправимого лиха й на Берегівщині…
Начальник служби дільничних інспекторів Берегівського райвідділу міліції Іван Фединишинець, який мешкає на окраїні райцентру, нещодавно близько 20-ої години виїхав з дому у спавах. Головний «шериф» району проїхав кілька сотнів метрів, до крутого повороту. Далі – міст через річку Верке. Під’їхавши до нього офіцер зауважив на мосту кількох чоловік, які щось жваво обговорювали між собою.
Коли глянув униз, оторопів: з води виднівся легковик колесами догори. А поряд люди з дітьми майже до шиї у воді. Вони не могли ступити й кроку, бо ноги «буксували» в намулі. Офіцер не роздумовуючи й хвильки, кинувся з кількаметрового берега у воду. Спершу витягнув жінку з маленькою дитиною на руках. Потім підійшов до чоловіка, у якого на шиї «висів» хлопчик. Ті так вхопилися в дверцята авта, що ледве їх відчепив. Салон автомобіля швидко навповнювався водою, все більше занурючися. Витягнувши й цих, крикнув пристунім на березі жителям вулиці, щоб зігріли дітей, закутали їх у теплі речі. У воді знаходилася ще одна жінка. Іван Фединишинець подався за нею. Ця від пережитого взагалі втратила глузд, почала пручатися, вириватися. Уже з берега вспокоювали інші присутні та донька, яка зуміла самотужки вибратися з води. Випровадивши її на берег, міліціонер зателефонував на «швидку» та чергову частину райвідділу. Тим часом чоловік з дитиною на руках, замість того, щоб зігріти малого, очевидці вже принесли теплі речі, став тікати. Довелося «шерифові» ще наздоганяти його. Невдовзі хлопчик був уже в сухому одязі та під одіялом. На місце пригоди прибули два автомобілі «швидкої допомоги» та слідчо-оператвина група міліції. Спершу потерпілих доставили в лікарню, в дітей медики діагностували переохолодження. Працівники міліції встановили обставини цієї надзвичайної пригоди, що ледь не призвела до людських жертв…
32-річний Степан того дня добре погостився. А під вечір вирішив підвезти в сусіднє з райцентром село швогориню з 9-річною донькою. Зважаючи на стан газди, з ним вирішила поїхати й дружина. Взяли з собою ще двох своїх дітей – 3-річного сина та 2-річну доньку. Водій, хоча не раз проїжджав небезпечний міст, цього разу зменшувати швидкість не поспішав. А коли загальмував, на мокрому асфальті машину понесло прямо. Вона вдарилася в обочину, перекинулася у повітрі, зачепила дерево й «шубовснула» у річку. Мабуть від удару двері відчинилися, водій та пасажири повилітали з салону. Їм ще поталанило, вода пом’ягшила приземлення, ніхто не натрапив на тверді предмети. Тепер водій-невдаха має неабиякі клопоти: пошкоджений автомобіль та ще доведеться відповідати за їзду у п’яному стані. Хоча йому ще легко обійшлося. Виникає тут питання і до дорожніх служб, які повинні хоча б обладнати міст перилами. Вони напевне зупинили б «летючого голландця»…
P.S. Біографічна довідка
Іван Фединишинець в органах внутрішніх справ з 1994 року. Починав службу сержантом у патрульно-постовій службі. Потім була служба в державтоінспекції. Три роки прослужив і в міліцейському «авангарді» — карному розшуку, став офіцером. А близько двох років тому, коли стала вакантною посада керівника служби ДІМ, заступник начальника берегівської міліції Елемір Сіладі, який знав Івана Фединишинця ще по служби в державтоінспекції, запропонував йому очолити дільничних. І хоча керівництво кримінального блоку не надто хотіло відпускати досвідченного оперативника з карного розшуку, врешті сталося саме так, що Іван Миколайович перейшов у службу дільничних міліціонерів.
Іванові Фединишинцю доводилося бувати у різних життєвих ситуаціях. На строкову службу потрапив у Середню Азію. То була середина 80-х років минулого століття. Звідти направляли в Афганістан. Пробувши півроку в «учебці», закарпатець став сержантом і потрапив у батальйон, дислокований у прикордонній Кушці. Уже сам навчав молодих солдат, які готувалися для служби в Афганістані. Було й таке, що відпавили звідти 120 чоловік, і ще до місця розташування своїх підрозділів в гірській ущелині на території воюючої країни вони потрапили під обстріл. 38 зовсім юних солдат тоді загинули. Приїжджали за поповненням й «однокашники», які вже по року прослужили в Кандагарі чи Баграмі. Навіть слухати їх було важко. Уже під час служби в міліції самому довелося вгамовувати хулігана, який геть розперезався. У карному розшуку стикався з різним кримінальним елементом. Зазнав Іван Миколайович і неабияке особисте горе, коли на початку 90-х років від рук зловмисника загинув близький родич. А ще є у «шерифа» заповітна мрія: звести на своїй вулиці капличку.
– Уже фундамент є, – говорить Іван Фединишинець. – Хоча кошти потрібні великі, тільки документація потяне на тисячі гривень. Та я вірю, що мрія моя здійсниться. Активно допомагають мені й сусіди та інші жителі вулиці.
Справа у тім, що батько міліціонера з Міжгір’я. Переселився колись сюди разом із односільчанами. Одружився тут на угорці. Переселенці роками у злагоді й добросусідстві мешкають з тутешніми жителями. Іван Миколайович народився уже на Берегівщині. Чимало жителів вулиці тепер уже літні люди, їм важко ходити в церкву, яка майже у центрі міста. Тож Іван Фединишинець та його громадські помічники вирішили зробити добру справу, щоб місцеві віряни могли молитися неподалік своїх домівок.
Михайло Пискач, ВЗГ ГУМВС України в Закарпатській області
