Ужгородець Густав Магула поділився із журналістами своїми спогадами про тюремне минуле.
Ужгородець Густав Магула (тюремна кличка «Дед») – сусід по бараку Віктора Погорєлова про життя на «зоні»
Густав, як ви познайомилися з Віктором Погорєловим?
З Віктором Погорєловим я познайомився на «зоні» у 80-х. Я отримав строк за крадений цемент, а Погорєлов за хабарі з квартирами був засуджений до таборів.
Спершу Ужгород. СІЗО. Нас в камері четверо було. «Не Буди» з нами сидів, вже не пригадую його ім’я, кличка в нього така була – Нє Буді. Це тому, що на повіках він собі зробив наколку «Не буди». Потом у Кривому Розі відбували срок.
Але мене скоріше звільнили, бо я попав під амністію, сидів всього два роки. А Погорєлова 6 років тримали.
Ви товаришували з Віктором Погорєловим?
Ні, ми не були на «зоні» «кентами», як земляки зналися. На карантині часто зустрічалися. Я на зоні з «мужичками» тримався. А Віктор у канторі, у бібліотеці «шарився», після того, як отець прислав «хазяїну» ай «куму» мебель з ужгородського мехзавода де робили мебель для морфлота. Мужики між собою розказували, що Погорєлов на «кума» робить, то ми трималися від нього. В нас були важкі роботи, я тиски шліфував, на будівництвах… Постійні придирки наглядачів у таборі до одягу, щоб «бірка» з номером була в порядку.
Яке він відносився до своїх земляків у таборі?
Я ж кажу, що на «зоні» в нас були різні умови. Ми зеки, а він кумівський зек. Погорєлов коло начальства терся, та і передачі йому приносили частіше, ніж мені та іншим в’язням. Він на мене звисока дивився, як на цигана. Ну, так і зрозуміло: я сидів за тону цементу, а він за квартири в яких було, думаю багато тисяч тон цементу.
А вже після «зони» я один раз звернувся до Погорєлова, як він уже мером став, бо в мене тоді була жінка прооперована і якось одразу вся сім’я похворіла. Так він мені не відмовив. Дав ржавий котел, ми його потім на металобрухт здали. Гроші невеликі отримав, але все одно добре. Видно хотів по скоріше від мене збавитися, бо боявся, шо я буду згадувати про «зону» та «кума».
Важко було на «зоні»? Не шкодуєте за втраченими роками?
На «зоні», як на «зоні». Але сміялися ми на «зоні» більше, як тепер на свободі. Але шкодувати все одно є за чим. Молоді роки пішли. Важно одно: лишитися чоловіком, а не заробляти пайку від «кума». Совість має бути чистою і на «зоні» і на волі. А тим шо за пайку та легку роботу не на промзоні від «кума» – один Бог суддя.
Спілкувався Мирослав Білак
