Дорогі українці та українки!
Дорогий кримськотатарський народе!
Шановні учасники четвертого саміту міжнародної Кримської платформи, наші високоповажні гості: Президенте Литви Гітанасе Наусєдо, Прем’єр-міністре Хорватії Андрею Пленковичу, Прем’єр-міністерко Латвії Евіко Сіліне.
Шановні голово Сенату парламенту Чехії пане Вистрчіл, Голово парламенту Молдови пане Гросу, шановний пане Джемілєв, представники дипломатичного корпусу, наші воїни.
Шановні присутні, пані та панове!
Сьогодні ми стоїмо в особливому місці.
Ще донедавна тут був сквер чекістів. І нікому з вас не потрібно окремо пояснювати, хто це. У ваших країнах знають і пам’ятають про їхні жахливі, абсолютно жахливі злочини. Злочини та діяння тоталітарної радянської системи загалом.
Як убивали, як вони катували, як вчиняли насильницькі депортації.
Сьогодні ми зібралися з вами тут разом, щоб увічнити пам’ять про одну з найстрашніших трагедій в історії України – трагедію кримськотатарського народу. Геноцид і депортацію. Зло, абсолютне зло, яке здійснила радянська влада, зокрема й самі чекісти, у 1944 році. Сьогодні на цьому місці ми відкриваємо меморіал на честь ушанування пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу, геноциду кримських татар. І як символ того, що тирани й диктатори неодмінно програють.
Ми відкриваємо меморіал у той час, коли історія знову повторюється, коли Крим знову став полем бою за свободу, за гідність і за право жити – жити на своїй землі.
Цей меморіал – це не просто данина минулому. Це символ того, що ми не забуваємо й не пробачимо. Тисячі кримських татар були силоміць виселені зі своїх домівок, тисячі загинули десь у цій жахливій довгій дорозі, десь у чужих землях. Вони були вирвані з коренем із рідної землі, але цей корінь проріс у серцях їхніх нащадків, у кожному з нас. Ми стоїмо тут сьогодні, щоб наголосити світу: Крим – це Україна! Крим – це наш дім! Ми маємо йти вперед, доки чужинці не підуть із нашого дому.
Сьогодні – особливий день. Ми відкриваємо цей меморіал у межах четвертого саміту міжнародної Кримської платформи. Це символ нашої єдності й рішучості відновити справедливість. Це так важливо! Ми бачимо, як російська окупація знову принесла горе в Крим. Сьогодні наші брати й сестри – кримські татари, українці, активісти, усі сміливі люди – сидять у російських тюрмах за те, що говорять правду, за те, що не підкорилися в цьому окупанту. Леніє Умерова, Сервер Мустафаєв, брати Азіз та Асан Ахтемови та ще сотні інших нащадків раніше депортованих тепер знову зазнають гонінь і переслідувань. Але окупанти не зможуть нас зломити, так само як не зламали тих, кого депортували в 1944 році.
Крим – це не просто територія. Це частина нашої душі, це земля, де наші люди жили в мирі, жили в гармонії зі своєю культурою, зі своєю мовою, зі своїми традиціями. Ми не просто боремося за повернення Криму – ми боремося за відновлення справедливості, за можливість для кожного кримчанина повернутися додому, у свій дім, у свій Крим, вільний від Росії та страху.
Сьогодні ми відкриваємо український національний меморіал, присвячений ушануванню трагедії кримськотатарського народу. І колись неодмінно такий самий меморіал з’явиться у нашому, вільному Криму. Це символ незламної волі. Він нагадує нам про три трагічні етапи в історії кримськотатарського народу: анексію Криму Російською імперією в 1783 році, депортацію в 1944 році та окупацію у 2014-му. Але водночас він дає нам надію – надію на майбутнє. Ми впевнені, що Крим буде вільним. Це наше спільне завдання, і весь світ сьогодні разом з Україною в цій боротьбі.
Пам’ять змушує нас діяти. План Формули миру – це й план повернення Криму. Це план відновлення прав кримськотатарського народу, прав українців та всіх, хто живе на цій землі. Ми віримо, що цей пам’ятний знак стане місцем, де будуть збиратись і українці, і наші союзники – усі, хто поділяє з нами боротьбу за наш український Крим, усі, хто поділяє філософію пам’яті, пам’яті про трагедії минулого задля їх неповторення у майбутньому, усі, хто не має сумнівів: Крим – це Україна!
Слава Україні!
