Президент:
– Прошу…
Перша леді:
– Дякую. Дорогі друзі! Ми з Володимиром ніколи раніше не виступали з такими промовами. Але також ніколи раніше наша країна не мала таких підстав бути вдячною.
У довгій історії українського народу були різні часи. Українці не припиняли боротися за свободу – це в характері наших чоловіків і жінок. Однаковою мірою.
Тепер я не боюся, що українська свобода впаде. Взагалі свобода більше ніколи не впаде. Світ може бути в цьому впевнений, бо може бути впевнений в Америці.
Президент:
– Цього понеділка, прилетівши до Нью-Йорка, ми з командою одразу поїхали на Стейтен-Айленд – у шпиталь, де відновлюються наші хлопці, наші герої, які зазнали важких поранень у боях. Солдати, матроси, сержанти. Звичайні хлопці. Деякі з них зараз знову вчаться ходити. Звикають до протезів. Але саме вони не погодилися б на окупацію.
Вони – сильні хлопці з хоробрим серцем. Я пишаюся нашими солдатами! Кожним із них. І що я помітив там під час зустрічей із лікарями шпиталю університету Стейтен-Айленду, у їхніх очах… Я помітив, що люди, які там працюють – у госпіталі – і повертають наших хлопців до нормального життя, – американці – вони теж пишаються українськими воїнами. Ніколи раніше американці так не пишалися силою й міццю українців. Дуже вам дякую!
Великий привілей бути тут. Дякую. Дорогі друзі!
Шановні американці!
Серед документів, які я побачив сьогодні в Національному архіві США, була телеграма Авраама Лінкольна до генерала Гранта. Документ, що надзвичайно надихає…
«Тримайся бульдожою хваткою, гризи й души, скільки можеш» – слова Президента Лінкольна відображають мужність і віру, які допомогли Америці. Такі слова відображають саме те, як воюють українці. У наших переможних битвах за Україну, і Харків, і острів Зміїний у Чорному морі. У нашій битві за Бахмут, де наші солдати йдуть уперед попри труднощі. У нашій битві за кожен сантиметр української землі.
Кожен день цієї війни українські солдати тримаються бульдожою хваткою. Вони гризуть і душать російських окупантів, наскільки це можливо. Ніколи раніше російська диктатура не зустрічала такого сильного опору. І ніколи більше Росії не вдасться знищити жодну іншу націю.
Список Путіна був довгим. Зовсім недавно. Після України, якщо ми впадемо, половина Європи знову опиниться в небезпеці потрапляння під вплив Москви.
Але американський внесок в українську безпеку та глобальний захист свободи працює. На 100%. До останнього цента. Зараз список цілей Путіна інший: замість того, щоб диктувати умови Америці, Європі та всьому вільному світу, Путін змушений принижуватися, особисто розважаючи делегацію із Пхеньяна й намагаючись здобути прихильність Тегерана. Це його очевидна слабкість. Це правда.
Україна платить найвищу ціну за захист свободи та глобальної безпеки. Щодня й щоночі наші солдати жертвують своїм життям, тримаючи оборону в окопах на лінії фронту. Вони втрачають своїх побратимів у бою. Вони втрачають кінцівки, підриваючись на російських мінах. Щодня й щоночі Росія продовжує свій терор ракетами та іранськими безпілотниками. Але кожного дня й кожної ночі наша єдність залишається сильною. Ви підтримуєте нас. І ми знаємо, що ми не впадемо. І ми бачимо, як наша свобода тримає хватку бульдога. І ми впевнені, що іншим народам не доведеться кидати свої армії в цю битву, бо Україна здатна закінчити цю війну перемогою, яка стане нашою спільною перемогою.
Не імперія зла, а відсутність єдності може поставити свободу на коліна. Ми зробимо все, щоб наша єдність – єдність України, Сполучених Штатів і всього вільного світу – стала міцною як ніколи раніше. І щоб усі люди: жінки й чоловіки, дорослі та діти, кожна сім’я… Щоб бажання людей жити – а не артилерія чи ракети – визначало життя на Землі.
Перша леді:
– За останні півтора року ми всі пережили багато важливих подій. І багато чого робили вперше.
Я особисто здійснила свій перший офіційний візит до США рік тому й виступала в Конгресі.
У той час мій чоловік не міг поїхати із закордонним візитом – поки доля України ще була невизначена. Ніколи раніше перша леді з іншої країни не виступала перед Конгресом. І ніколи раніше не просила зброї для захисту своєї країни.
Але навіть якщо ми робимо щось уперше, щось надзвичайне, і це заради спасіння – це приносить відповідь. Я бачила сльози сенаторів і конгресменів. Це довело краще за слова: ми однаково цінуємо життя. Для нас однаково важливо, щоб життя перемогло.
Історії українських дітей, убитих російськими ракетами, про які я розповідала в Конгресі, існують не десь там. Вони тут.
Мабуть, ніколи раніше світ не відчував так сильно, що глобальне починається з малого. Що біда одних – це біда всіх, що порушення прав на одному кінці світу – це порушення прав усіх.
Я повернулася додому з вашою підтримкою, зі зброєю – такою, як ППО, яка дає захист нашим людям: дорослим і дітям… Таким був шлях до «петріотів» в Україні. І тисячі життів зараз урятовані. Це так важливо, коли Конгрес чує, коли Америка чує!
Я повернулася з відчуттям, що ми розуміємо одне одного.
Президент:
– Сьогодні тут є різні люди: лікарі й солдати, політики та бізнесмени, дорослі і діти, українці, американці. Тут немає жодної душі, якій було б байдуже, що відбувається зі свободою. І немає жодної душі в Україні, яка б не відчувала вдячності до тебе, Америко. До вас – людей, які допомагають нам не тому, що повинні, а тому, що ваше серце не може дозволити вам чинити інакше. Дякую. Це і є людяність. Це те, що робить нас Україною. Це те, що робить вас Америкою.
Сьогодні ми тут разом з Оленою, щоб висловити подяку всім вам, американцям – звичайним людям, які робили й роблять надзвичайні речі за покликом свого серця. Серця американців б’ються так само, як і серця українців. І всі найважливіші історичні досягнення народів є відображенням того, чи здатні люди бути надзвичайними заради життя, заради свободи. Ніколи ще в історії людства це не було так актуально, як зараз.
Я хочу, щоб ви всі знали, що Америка врятувала мільйони українських життів. Мільйони! Чоловіків і жінок, дітей і дорослих. У містах і селах. Мільйони українських дітей тепер можуть бути зі своїми матерями. Чоловіки на фронті тепер чують, як їхні діти чекають на них у тилових містах і селах. Це можливо тому, що більша частина України – вільна. І ми повинні звільнити всю нашу землю, всіх наших людей. І я дякую кожному американцю, кожному у світі, хто допомагає, за кожне врятоване життя в Україні.
Сьогодні тут Іван. Привіт, Іване. Іди сюди, будь ласка. Ми тебе бачимо. Український хлопець, йому лише 17 років. Він втратив ногу, коли російський танк розчавив машину, у якій їхала його родина. Його вітчим тоді загинув, мати була поранена. Тепер Іван не лише ходить і бігає – він займається серфінгом і знає, що в нього є шанс на повноцінне життя.
Сьогодні тут українська дівчинка Саша, їй 10 років. Її сім’я намагалася виїхати з Бучі на початку російського вторгнення. Російські солдати обстріляли машину. Саша зазнала серйозного поранення руки. Був тривалий час лікування та реабілітації. Завдяки програмі «Незламні» тепер у Саші, як і в Івана, теж попереду повноцінне життя. Я вдячний за це.
Вдячний за тисячі таких дітей і дорослих, яким допомогли американські лікарі!
Ми хочемо подякувати всім лікарям!
Президент:
– Тут перебуває Пітер Харш, лікар. Де Пітер? Дякую. Він допоміг Івану й багатьом іншим хлопчикам і дівчаткам, чоловікам і жінкам. Тут перебуває Яків Градінар, лікар. Будь ласка, Якове, ходіть до нас. Співзасновник фонду, який дав шанс на повноцінне життя понад ста українцям. Тут перебуває Геннадій Фузайлов, професор Гарвардської медичної школи, лікар, засновник фонду, який надавав допомогу дітям із надзвичайно важкими опіками. Тут перебуває лікар Роберт Монтгомері. Він сам живе з донорським серцем і водночас їздить в охоплену війною Україну й допомагає людським серцям битися – сам оперує. Тут перебуває Майкл Коркоран, лікар, засновник медичних клінік. Він давно допомагає військовим. Тут перебуває Оксана Джексон, дитяча пластична хірургиня. З 2013 року вона приїжджає в Україну, щоб оперувати дітей. Після початку війни її пацієнтами стали солдати, які потребували операцій на обличчі. Тут перебуває Волтер Улріч, керівник благодійної організації, яка постачає медичне обладнання в Україну. Понад 175 тонн такого обладнання вже рятують життя. Дуже вам дякую. Тут перебуває Віталій Дубіль, який допомагає лікарням України, зокрема найбільшій дитячій лікарні, розташованій у Києві, а також військовим лікарям нашої країни. Тут перебуває Алла Лопаткіна, президентка фонду, який надсилає в Україну машини швидкої допомоги та пожежні машини, десятки й десятки яких уже в Україні. Тут перебуває Юрій Дейчаківський, кардіолог, волонтер, людина, яка допомагає…
Якби в Америці не було таких людей із такими великими серцями, у світі не залишилося б жодної свободи.
Перша леді:
– Ми говорили, що ця оборона, яку веде Україна, є захистом цінностей. Таких, як право на життя та особистість. Це не лише фізичні речі, а й нематеріальні цінності. Захисниками України є дуже різні люди – різних поглядів, переконань або й зовсім нерелігійні.
Але всі вони чітко відчувають, що борються проти зла. Проти найгіршого, що може бути в людині, – свідомого прагнення вбити, знищити, загарбати, поневолити. Тому це ще й духовна битва. Щира подяка всім, хто бореться разом із нами в духовному вимірі й вимірі цінностей.
Я маю честь бути особисто знайомою з архиєпископом Борисом Гудзяком. І його знають тисячі українців – воїни, переселенці та багато інших, кому він допомагає. І молодь, яка завдяки йому здобуває чудову освіту.
А ще тут – настоятель церкви Святого Андрія і капелан Повітряних сил США Володимир Штеляк і наш почесний консул у місті Сіетлі й пастор Валерій Голобородько. Лідери своїх громад, які допомагають іншим.
Перша леді:
– Я хотіла б запросити приєднатися до нас пана Пітера Гелба, генерального директора Метрополітен-опери – легендарної нью-йоркської опери, яка стала одним із найбільших центрів підтримки нашої боротьби мовою мистецтва. Величезна робота Пітера допомогла досягти необхідної нам культурної солідарності – культури, яка сприяє свободі, яка дає сили вистояти в боротьбі.
Президент:
– Дуже дякую. Сьогодні тут зібралися лідери української громади в Америці, активісти, волонтери, благодійники. Майкл Савків, Андрій Футей, Ярослав Дзвіник, Ірина Мазур, Лілія Попович, Джонатан Фрідман, Марина Байдюк, Дора Хомʼяк, Надія Шапоринська, Ірина Ващук, Крістофер Майкл Менсон.
Ті, хто невтомно працює 24/7, щоб допомогти й наблизити час нашої перемоги. Дуже дякую.
Президент:
– Я пам’ятаю, як починався шлях довіри, на якому ми зараз перебуваємо. Коли я розмовляв із Президентом Байденом рано-вранці 24 лютого 2022 року – ви про це читали, – у перший день російського вторгнення, світ не дуже вірив в Україну. Нескінченні колони російських танків і бронемашин, які вдерлися на нашу територію, здавалися багатьом у світі непереможними. Але я тоді запевнив Президента Байдена, що ми в Україні не здамося. І він запевнив мене, що Америка буде з нами стільки, скільки буде потрібно. Конгрес Сполучених Штатів підтримує нас. Президент підтримує нас. Люди підтримують нас. Україна завжди буде вдячна за це. Ніколи ще не було такої потужної єдності між Україною та Америкою. Але що може бути переконливішим, ніж те, що навіть діти Америки прагнуть допомогти захистити свободу?
Раяне, пане Хіршхорн, будь ласка, приєднуйтеся до нас! Раян – сильний чоловік. Йому 13 років. Разом зі своїм батьком він започаткував проєкт, що дуже надихає, – із використанням сердець. Це синьо-жовта скульптура, яка нагадує іншим людям, іншим громадам і народам, що таке свобода. Цей проєкт зібрав великі пожертви на придбання медичного обладнання для українців. Раян міг би просто проводити час за PlayStation – він справжній чоловік, але він підліток. Але в Раяна сильне, велике серце, золоте серце. Такі серця сприймають свободу серйозно, вони не просто граються з нею. Спасибі тобі, Раяне! Дякуємо, наш друже!
Президент:
– Для нас велика честь відзначити всіх вас державними нагородами України! 24 лютого ми в Україні не могли знати, що нас підтримає така кількість людей і такі люди! Але тепер ми бачимо, що інакше й бути не могло. Українці, американці – ми не зраджуємо себе, ми не зраджуємо свободи.
Нехай переможуть наші відкриті серця! А зараз я прошу всіх поаплодувати кожному великому серцю!
Президент:
– Дякую тобі, Америко! Боже, благослови Америку!
Слава Україні!
