Ужгород історичний: Будувати не можна зберегти

Напевно, для того, аби відчути вповні красу і шарм інтелігентності Ужгорода, варто тут мати коріння. Аби вберегти його дух, який живе на стареньких тихих вуличках та у величних, ділових спорудах Малого Галагова, годилося би бачити в них давнє прекрасне місто, а не набір із цегли, скла, штукатурки, дерев’яних дверей та вікон… 

Важко сказати, в якому році почалося руйнування міста: чимало постаралася свого часу радянська влада, критичного ж рівня воно досягло в останні кілька років. Перлини міста, які несли в собі неповторний шарм Ужгорода, почали зникати настільки стрімко, що ужгородці, народ, у принципі, м’який і неконфліктний, заворушилися.

Save Uzhhorod. Початок

Першим став кінотеатр «Ужгород». У березні 2017 року, після років простою, в будівлі почалися підозрілі роботи з начебто реконструкції. Підрядники робіт переконували, що вони лише намагаються врятувати приміщення від підтоплень, бо в дощ вода затікає. З’ясувалося, що історична будівля кінотеатру, точну дату побудови якого називають чи то 1927, чи 1932 рік, була тишком-нишком приватизована ще в 2012-го тогочасним мером Віктором Погорєловим, його сином та загадковою фірмою з Івано-Франківська. Між тим про те, що в приміщенні кінотеатру «Ужгород» показували фільми ще в 1911 році, писав у своїй книзі перший повоєнний мер Ужгорода Петро Сова.

Коли почалася т. зв. «реконструкція» ужгородські активісти провели флеш-моб #SaveUzhhorod, аби захистити будівлю. Тоді мер Ужгорода Богдан Андріїв запевнив їх, що в договорі купівлі-продажу чітко записано, що без згоди міськради власник не зможе змінити цільове призначення цього об’єкта культурної спадщини міжвоєнного періоду. Тобто там може бути тільки кінотеатр. Ужгородці не дуже повірили в дотримання цих зобов’язань.

Будинок Фунданича

Наступний удар по історичному Ужгороду стався незабаром — влітку 2017-го. Будинок Фунданича був звичайним одноповерховим будинком. Він був цікавим тим, що з чехословацького періоду на його фасаді залишилися реклами, нанесені фарбою.

«Його оздоблення, непогано збережені старі двері у комплексі уособлювали старий Ужгород. Важливим є те, що будинок Фунданича входив у охоронну зону «Замкова гора», відповідно, мав охоронний статус. Коли його почали руйнувати, ми з колегами зрозуміли, наскільки він є символічним, рідним для багатьох ужгородців. Несправедливість відчували навіть ті, хто до того був байдужим до питань архітектури та її збереження», — згадує дослідниця архітектури, активістка Ліна Дегтярьова.

Коли його обнесли парканом, на обійсті з’явилися трактор і бригада будівельників, ужгородці перелякалися. Люди не раз збиралися на протестні мітинги під будинком і вимагали припинити будь-які роботи в будинку. Тоді забудовник гаряче запевняв людей, що всього лише укріпить стіни старовинного будинку і не втручатиметься в його цінну архітектуру. Але сьогодні старого будинку Циріла Фунданича вже не існує — його повністю зруйновано, на його місці побудовано геть невпізнаваний сучасний будинок…

Власне, руйнування будинку Фунданича і було поштовхом до створення громадської ініціативи Save Uzhhorod та однойменної сторінки в мережі Facebook з метою інформування про стан охорони культурної спадщини в Ужгороді.

#SaveNabka і громада

Save Uzhhorod не є якоюсь офіційною інституцією, каже один із співзасновників Олег Олашин. Такий гнучкий формат дозволяє проекту за різних обставин набувати різних форм та гуртувати навколо якоїсь справи однодумців. Причому щоразу це може бути різний склад.

— У «мирний час», — розповідає Олег, — ми періодично публікуємо інформацію про загрози пам’яткам, поради зі збереження та інші матеріали. А, наприклад, під час сумнозвісних подій із набережною Незалежності до ядра спільноти долучилися десятки людей. Це був справжній марафон та інформаційна кампанія нон-стоп — сторінку адміністрували понад десять осіб, ми вели прямі відеотрансляції та висвітлювали ситуацію в режимі реального часу, писали тексти, розробляли дизайн супровідних матеріалів, проводили різні заходи, залучали експертів.

Минулого року про набережну Незалежності, про протистояння ужгородців та мерії, про 21 млн. грн. на реконструкцію та охоронні списки ЮНЕСКО чули по всій Україні. Один із активістів цього протистояння, ужгородський письменник Банди Шолтес згадує, що його тоді вразила некомпетентність чиновників, їхній низький професійний та інтелектуальний рівень.

— Я завжди десь наївно думав, що вони розумніші… Загалом, вважаю, що дуже важливо було, що ми тоді зібралися, щоб відстояти «набку», тому що вони (чиновники) зрозуміли, що ми є, є люди, сила, яка може їм протистояти. Особисто я не думаю, що ми програли в цьому протистоянні. Ми не допустили тотального руйнування «набки» — лип, лінії алеї, вигляду на річку. В якомусь сенсі нам удалося обійтися меншим злом, ніж могло бути.

Олег Олашин, згадуючи минулорічні протистояння з міськрадою стосовно збереження цінності набережної, каже, що нині з «набкою» не все гаразд.

— Міською владою були проігноровані абсолютно всі наші рекомендації — починаючи від матеріалу покриття пішохідної частини і закінчуючи велосипедною доріжкою. «Набка» з порядку денного нікуди не зникла. Так само, як і понівечена раніше площа Народна, зелений партер якої перетворили на забрукований плац. Це досі актуальні проблеми, які потрібно буде незабаром вирішувати.

Наразі найгарячішою точкою, за переконанням Олега та команди активістів, є надбудова колишнього командування 12-ї піхотної дивізії чехословацької армії на вулиці Довженка, 5. «Хоча міська влада начебто подала до суду на забудовників, однак допомагав втілювати цю нищівну реконструкцію чинний головний архітектор міста. Тому ситуація з таким владним дуалізмом досить дивна», — розповідає Олег.

Розуміти цінність

Серед інших проблем Малого Ґалаґова — перманентні спроби перетворення перших поверхів та підвалів на комерційні приміщення з окремим входом, заміна автентичної дерев’яної столярки на пластик, засклення балконів, облаштування мансард тощо. Загалом захисту потребує вся територія історичного ареалу Ужгорода, де зосереджена найбільша кількість історичної забудови та пам’яток. Поза межами ареалу також є точкові проблеми — зокрема загроза забудови площі перед драмтеатром, який би міг стати пам’яткою архітектури як чудовий взірець стилю бруталізм. Не мовчить Save Uzhhorod і коли бездумно рубають чи по-варварськи кронують дерева на вулицях міста.

Аби захистити історичну цінність старого міста, цілісність пам’яток, Олег Олашин переконаний, що в першу чергу важливо не фізично блокувати певні руйнування чи реконструкції, а розуміти цінність культурної спадщини.

— Саме з цією метою разом з Ліною Дегтярьовою ми заснували кілька років тому просвітницький проект Uzhhorod Modernism, у рамках якого проводимо ґрунтовні наукові дослідження міжвоєнної архітектури Ужгорода та ділимося своїми знаннями в популярній формі з ужгородцями. Ефект від популяризації архітектури модернізму не надто швидкий, але максимально надійний та сталий. Додатковим запобіжником від руйнування Малого Ґалаґова може стати його номінування до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.

— За 2 роки, що ви вважаєте найбільшою перемогою громади в протистоянні з міськрадою?

— Найбільша перемога — це примус влади реагувати на вимоги громадськості. Дуже специфічно реагувати — шляхом маніпуляцій, обману, використання адмінресурсу, залучення придворних «фахівців» та інших брудних методів. Але принаймні вже не дуже виходить зробити вигляд, що громадськості не існує. Міські керманичі не виконують жодної своєї обіцянки? Але ми теж робимо відповідні висновки і роботу над помилками.

— Чи є якийсь прогрес у зростанні свідомості ужгородців стосовно збереження історичного міста?

— Прогрес є, однак такі речі складно виміряти. Можна лише робити висновки з певних спостережень. Якщо на захист площі Народної у 2013 році вийшло лише кілька десятків людей, то на захист набережної Незалежності минулого року — близько півтисячі. Якщо кілька років тому заміна автентичної столярки на пластик була буденним явищем, то зараз кожен такий випадок піддається серйозній обструкції з боку громадськості. Після великої кількості втрат ужгородці стали чутливішими до знищення об’єктів культурної спадщини.

Поразок більше…

Тетяна Літераті, журналістка, письменниця, дослідниця старовинного Ужгорода та член Консультаційної ради з питань охорони пам’яток архітектури, вважає, що ужгородська громада має за своїми плечима все ж більше поразок у відстоюванні пам’яток рідного міста.

— По-перше, в нас законодавство не дуже досконале в цьому плані і через це неможливо захистити будівлі, які не є пам’ятками архітектури. А весь Ужгород ми ж не можемо внести в Список пам’яток. Є багато старих будиночків, які прикрашають вулицю і місто, в них живуть старенькі господарі, і коли з часом їх не стане, той будинок не встоїть перед бажанням підприємців його «оновити», бо ж цей будинок — не історична пам’ятка. І такі будівлі — звичайні, старенькі, які є окрасою міста — ми не можемо захистити. Так і знищується весь старий Ужгород.

Тетяна вважає, що проблема не є суто ужгородською: законодавчо історичні пам’ятки незахищені в будь-якому українському місті, однак може десь забудовники якось чутливіші до архітектурної спадщини. А Ужгороду тут не пощастило. Дослідниця розповіла, що в перший період поверталася із засідань Консультаційної ради з питань охорони пам’яток архітектури і вже вдома просто не могла стримати сліз через безсилля… Бо після тих щомісячних засідань ради бачиш, як місто вже розпланували знести, перебудувати і повністю змінити… А рада — це дорадчий орган, який ні на що вплинути не може, а тільки дає рекомендації забудовникам, які зазвичай цих рекомендацій і не думають дотримуватися.

— Аби ситуація змінилася, — каже Тетяна, — в першу чергу треба внести зміни в законодавство, які би регулювали питання з будівлями історичної спадщини, а по-друге — налагодити діалог із владою. Тому що коли ми мовчимо, то складається враження, що все в порядку, а потрібно говорити, що нам не подобається, треба йти, скаржитися, писати і будь-якими способами впливати на чиновників. Часто воно нагадує биття головою об стіну, але краще так, аніж мовчати. Тому що наш голос почують.

 

Зоряна Попович

Rionews.com.ua

clipnews