Щодня в Ужгороді ламається по 3-4 ліфта. В кращому випадку…

Найстарішим підйомником Ужгорода є, безумовно, патерностер. Змонтований ще чехами в будівлі нинішньої облдержадміністрації у 1936 році, він працює справно. Що аж ніяк не можна сказати про інші ліфти міста. 

Старі ліфти, рідкісні запчастини та… боржники

Комунальне підприємство «Ужгородліфт» опікується 288 ліфтами міста, з яких у 201-го минулого тижня зійшов термін експлуатації… Після патерностера найстарішими ужгородськими ліфтами — з 1975 року — є підйомники в 9-поверхівках у 3, 5 та 7 будинках на вулиці Заньковецької. Трохи молодший — 1977 року — ліфт у 16-поверхівці. Директор Ужгородліфта Сергій Сорока каже, що зазвичай «робочий» вік підйомника — 25 років і після цього кожного року ліфт потребує експертизи. Таких 40-річних ліфтів в Ужгороді 10.

— Нема такого дня, щоб 3-4 ліфта в місті не виходили з ладу, — каже пан Сергій. — Це в кращому випадку. Ми їх до вечора ремонтуємо і знову пускаємо в роботу. За вихідні у нас до 10 зламаних ліфтів.

Із 201 ліфта з закінченим терміном експлуатації 199 ми утримуємо в справній формі, але вони вже випрацювали свій вік. Щоб продовжити цей термін, необхідно провести експертно-технічне обстеження ліфта, за результатами якого виноситься рішення про капремонт, модернізацію чи повну його заміну. Після капітального ремонту підйомника термін його дії продовжується максимально на 4 роки; після модернізації — на 18 років і після повної заміни — знову на 25 років. Це повний термін роботи ліфта.

— В Україні виробляють ліфти?

— Ні. В Україні немає повного циклу виготовлення ліфтів. Є у Вишгороді спільне українсько-білоруське підприємство, яке складає ліфти з частково білоруських і частково українських запчастин.

— Де ви дістаєте запчастини на зламані ліфти?

— У нас експлуатуються два типа ліфтів. На колишні радянські ліфти Білорусь виготовляє запчастини і дістати їх нема проблем. Але маємо 135 ліфтів чеського виробництва, які вже на 90 % і в самій Чехії замінені на сучасні, а запчастин на них немає. І ми, якщо чесно, самі шукаємо їх, і коли знаходимо десь через наших заробітчан, які там розбирають ліфти, то веземо їх із Чехії в сумках… Я кажу, як є… Мені як керівнику з кожним роком дедалі важче й важче находити запчастини на ті ліфти. Вони зношені, морально і фізично застаріли, їм по 25—30 років.

— Уже траплялися аварійні падіння ліфтів?

— Ні, ми не допускаємо до цього. Якщо бачимо, що в нас немає деталі, то просто ліфт зупиняємо.

— Скільки коштує чеський ліфт?

— У Чехії на заводі — 25 тис. євро. Поки він приїде до нас, то «обросте» митами й коштуватиме вже близько 30 тис. Наш — близько 500—600 тис. грн.

— Який вихід бачите?

— Є два виходи: європейський — коли самі мешканці беруть кредит на 15—20 років у держави і купують новий ліфт. І є варіант, так би мовити, місцевий — коли виділяються кошти з місцевого бюджету на заміну ліфта. Тепер працює програма в міськраді, коли кошти на капремонт ідуть у форматі співфінансування — 80 % із бюджету і 20 % — від мешканців дому.

Заборгованості людей за користування ліфтом великі, так, це не секрет. Загальна заборгованість населення нашому підприємству — 4 млн. 200 тис. грн. Ці гроші — це некуплені запчастини і вчасно не замінені й не налагоджена робота ліфтів. Он скаржаться «Ліфт погано працює!» Ну правильно! Він і буде погано працювати з невиконаним сервісом. Через ці борги, недоотримані кошти ми не можемо забезпечити безперебійну роботу ліфтів. Бо безпечну роботу ми забезпечуємо. Фактично оплата за технічне обслуговування ліфта має входити в квартирну оплату.

До того ж, цього року ми не отримали ніякого фінансування з боку міськради. Щороку підтримка була, та не цього разу. Ми щороку подаємо інформацію в міськраду про те, скільки ліфтів потребують капремонту, скільки вийшло з ладу. Цього року реакції ніякої, минулі роки на капремонт ліфтів виділялися певні суми.

«Це виключно людський фактор»

Ідемо в мерію. Справами комунального підприємства опікується Департамент міського господарства. Володимир Бабидорич, директор Департаменту, каже, що кошти в бюджеті, який планувався на початку року, на потреби комунальних підприємств, були передбачені, як і раніше, щороку. Однак цьогоріч, за словами чиновника, «ми в основному робили дороги та інші аварійні частини. Тому на ліфти в нас грошей не було. Програма приймається в обов’язковому порядку кожного року, просто є певні обставини, через які ми не можемо вийти за рамки законодавчої бази».

«Технічно-матеріальна база всього міста занедбана, а по ліфтах у нас інша проблема, — каже чиновник, — у тому, що Ужгородліфт завжди має величезні борги за абонентську плату з боку мешканців. Якщо під’їзд має борг від 1,5 до 70 тис. грн., то як дотаційне підприємство може утримувати в належному стані ліфти? І місцевим бюджетом покривати такі борги від населення — це по-господарськи неправильно. Якщо мешканці не сплачують найелементарніші речі, які є, то чому міська рада має це все покривати? Міська рада може тільки допомогти у вирішенні якихось глобальних питань.

Чому певна категорія людей, скажімо 80 % — може сплачувати комунальні послуги, а інша — ні? І страждають ті, хто зазвичай за все регулярно платить. Тому комунальне підприємство має мати дотацію з міської ради, щоб перекрити заборгованість. Як правило, хто найбільше скаржиться, той і найбільше боргує. Це виключно людський фактор».

Куди не кинься — ліфт не їде

А люди тим часом шукають допомоги. Ситуація, коли поломка в ліфті незначна, однак борги мешканців завеликі, тому ліфт не ремонтують, на жаль, не рідкість. На вулиці Можайського в одному з будинків борг із 16 квартир сягає 27 тисяч гривень. При середньомісячній платіжці в 70 грн. Ліфт зупинився через несправність магнітного пускача, який коштує близько 2 тис. грн.

Часто буває, що не платять із перших поверхів, а страждають ті, хто живуть на верхніх. Якщо мешканці погасять бодай частину боргу, деталь замінять і ліфт запрацює. Коштів на їх заміну ні підприємство, ні мешканці не мають, тому єдиний вихід — бюджетна програма з 20 % співфінансуванням від мешканців.

Іван, мешканець 8-го поверху каже, що 98 грн. платить кожного місяця, але ходить пішки. Основна заборгованість по під’їзду — чоловік записав — у 1-го поверху — понад 10 тис. грн., 2-го поверху — 9,5 тисячі.

Кілька років тому в одній із чеських багатоповерхівок на Минайській зламався ліфт. Точніше, частина запчастини в ньому. Ліфт зупинився. «Ми чекали понад рік, поки в Чехії не зламається така сама зап­частина у ліфті, щоб можна було ту деталь, ще робочу, з неї зняти, — розповідає Алла, мешканка дому. — В нашому під’їзді таких страшних боргів за ліфт не було, по тих трьох квартирах уже я сама побігала і попросила розрахуватися, поки ліфт чекає на ту деталь».

Десь через рік після того, як підйомник зупинився, жінка подзвонила в Ужгородліфт, аби нагадати за поломку, і їй сказали, що деталь уже їде в Ужгород.

А загалом, якщо щось негаразд із підйомником, то мешканці дому мають на підхваті телефон диспетчера-ліфтера: 050-432-21-75. Диспетчер як лікар — при повідомленні розпитає вас про симптоми неполадки і приїде, аби все налагодити. «Бувало так, — розповідає Алла, — що вона приїжджала до нас і тричі на день…».

Василь, мешканець багатоповерхівки, каже: «Нинішня система оплати за ліфт нагадує мені ще радянську систему плати за отоплення: всі платять за однією схемою! Але обставини у всіх різні. Пам’ятаю, мені не потрібно було централізоване опалення і ми «відрізалися», і так склалося, що саме тоді міська рада прийняла рішення про припинення централізованого опалення… З ліфтами оптимальна ситуація була б, якби ввели користування через чипи електронні. Тоді, думаю, розв’язалися б усі питання: платиш за ліфт — користуєшся ним».

Система чипового користування ліфтами виглядає доволі ефективною і вона геть не нова — в тій самій Чехії ця практика є поширеною вже кілька років. «Це не мало би бути складно, — розмірковує Оксана. — Ми живемо на другому поверсі і ліфтом не користуємося, але за ліфт платимо. А було би значно краще, якби люди мали окремий електронний чип від ліфта, так само, як і від дверей під’їзду. А то виходить, що ти не можеш відмовитися від послуги, якою не користуєшся».

* * *

Як виявилося, 6 років тому в Ужгороді 5 ліфтів працювали за такою схемою. Сергій Сорока, директор «Ужгородліфта», розповів, що така практика тоді не виправдала себе через ряд причин: «Люди почали вигадувати різні викрути, аби піднятися, не користуючись тим чипом: заходили в ліфт, дзвонили комусь із 9-го поверху і просили запустити його. Крім того, з часом люди перестали поповнювати чипи і, зрештою, на Міцкевича, 9 у нас таке було, що голова ОСББ потім сама тільки і поповнювала чип. Чипи — це не панацея. В нас неврегульоване законодавство. Крім того, мені треба мати певну суму з ліфта, щоб я, зрештою, мав, чим платити своїм людям за роботу. Система з чипами себе не виправдала».

Зоряна Попович
Фото Т. Бодова

clipnews

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *