7 листопада: це цікаво знати

«Ходімте в сад. Я покажу вам сад,

Де на колінах яблуні спить вітер.

А згорблений чумацький небо спад

Освітлює пахучі очі квітів.

Я покажу вам сливи на сучках,

Що настромились, падаючи мовчки.

Затисла груша в жовтих кулачках

Смачного сонця лагідні жовточки.»

Микола Вінграновський

 

У народі цей день називали «бабські або дідівські плачі». Як правило, наші предки в цей день відвідували кладовища, прибирали могили і запалювали церковні свічки.

 

За церковним календарем 7 листопада вшановують мучеників Маркіана і Мартирія; преподобних Мартирія, диякона, і Мартирія, затворника, Києво-Печерських; мученика Анастасія та праведницю Тавіфу.

 

Іменинники 7 листопада:

Мар’ян, Маркіян, Анастасій.

 

7 листопада народилися:

1857 – Дмитро Багалій – український історик, громадський діяч, доклав значних зусиль до організації та удосконалення системи вищої освіти в Україні. Член-засновник Української Академії Наук, з 1919 року голова Історично-філологічного відділу УАН.

1884 – Михайло Птуха – визначний український статистик і демограф, організатор науки, засновник Інституту демографії АН УРСР.

1888 – Нестор Махно – ватажок анархістського руху, керівник повстанських загонів у період Громадянської війни 1917–1923 рр. Неперевершений тактик ведення партизанської війни, розробив новий вид військової техніки – тачанку.

1936 – Микола Вінграновський – український письменник, режисер, сценарист, актор. Автор збірок поезій «На срібнім березі», «Київ», «Любове, не прощавай!», збірок віршів та повістей для дітей.

 

Події 7 листопада:

1708 – український гетьман Іван Мазепа з частиною свого війська з’єднався з військами шведського короля Карла XII біля села Горки.

1909 – у Львові створено Українську студентську спілку.

1917 – Центральна рада прийняла 3-й Універсал, яким проголосила створення Української Народної Республіки.

1919 – в Ізяславі УНР і Польська Республіка підписали протокол про встановлення демаркаційної лінії між українськими і польськими військами.

1928 – у Харкові офіційно відкрито Держпром, один з перших українських хмарочосів.

1941 – німецька авіація потопила теплохід «Вірменія» поблизу Севастополя. Загинуло понад 5 тис. чоловік.

 

Чи знаєте ви, що:

Про Миколу Вінграновського

У 1955 році Олександр Довженко, уже відомий режисер, формував власний клас у Москві в Інституті кінематографії. Подивився і на стрункого красеня, степовика Вінграновського.

«Він весело розглядав мене, – не раз згадував поет у зрілі роки. – Помітив мідну дротину, якою я зшив підметки з передами на балетках. Я почервонів. Довженко запитав, що я читав на екзаменах. Я читав «Гонту в Умані» – трагічний розділ з поеми «Гайдамаки» Шевченка. Прочитав його і Довженкові. Він встав і зміненим, беззаперечним, владним голосом сказав, що забирає мене з собою у Москву».

«Коли Довженкова дружина Юлія Солнцева взялася за постановку його «Повісті полум’яних літ», я відчув, що головний герой твору Іван Орлюк – це я, – писав у спогадах письменник. – Сорок п’ять акторів пробувалися на роль. Я – серед трьох останніх. Мені пощастило – художня рада «Мосфільму» затвердила мене, нікому тоді не відомого студента третього курсу». Після виходу фільму, його придбали понад 130 країн світу».

Вінграновський отримав призи у Лондоні, Лос-Анджелесі, а на Міжнародному кінофестивалі в Каннах актор був відзначений золотою медаллю за кращу чоловічу роль. З цієї медалі (а це золото найвищої проби) актор поставив своїй матері зуби, а потім відбулася розмова з представниками КДБ, які вимагали повернути її у державну власність.

У Москві всі кіоски і навіть паркани були обклеєні портретами Вінграновського, а він після закінчення кіноакадемії йшов влаштовуватися на роботу до Київської кіностудії помічником режисера третьої категорії. Світ належало ще завойовувати.

 

«Рідна країна»

 

clipnews

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *