Письменник та фотохудожник Аркадій Шиншинов дочекався уваги преси

Ну шо, дорогі друзяки-читачі, бабка Анця дочекалась заслуженої уваги і вийшла на папір

Ну шо, дорогі друзяки-читачі, бабка Анця дочекалась заслуженої уваги і вийшла на папір) Газетний папір, підкреслюю, мнякенький, без єдиного твердого знаку.
Тижневик РІО – питайте в кіосках союзпєчаті – в наступному номері… і очевидно в подальших.

Фейсбук, Arkadiy Shynshynov

Пришти бабки Анці

Бабка Анця і драбина…

— На мою грішну, Аркашику, оби кось угадав, ци знаєш тоту мою велику луйтру, тоту що на грушу?

Бабка Анця розпачниво махала руками і намагалась за тими руками встигнути говорячи.

— Но пать знаєш тоту нашу довгу, штосьте ї брали мицу з колодяця вутігати, коли у Надьки Невалуйчихи упала? Пать тоту довгу, що Мигаль тютчин учинив коли Хрущув умер?

Но та чуй, дідо Сірько з ниї упав, типирь ми Готиканина Мірка дзвонила, каже, ішов з хліва сніг зхарити. Та ниє го, а ниє го. Та пушли ся подивити, а вун лежит на сінови пуд хлівом, а не киваться. На мою грішну, но а я тоту луйтру му дала, сарака чоловік…

Пать вун сигінях гет усьо коло хижі робив, а аж си дащо уломив? На мого пана…

Бабка Анця схлипнула і побігла засніженою дорогою в напрямку Сірькової хати.

Через пів години, я вже збирався залізти з двору знов за комп’ютер, за хвірткою залунало:

— Аркашику, ци чуєш ня?

— Айно бабко!

— Но та маттірь му у диханя, ци не упав старий бітанга, но та чуй усій край ся збіг. Лежит, Мірка каже — не мож кивати, ож кіть хребет уломив та не гудно кивати, та послали за фельчаром, або тот на біціґлі через сніги — но та чуй, люди кивати ся боят, та накрили го веретов, та чекаєме, а Сірько лежит, а не киваться. Айбо дише…

Прийшов фельчар, начав го убертати, а тот му каже, — Міклушу, а ти що у мене пуд хлівом чиниш?

Міклуш каже — пать прийшовім тя спасати!

— Вуд чого? — ся звідат

— Но чуй пать ти з луйтри упав?

— Упав.

— Лежиш?

— Лежу.

— А штось тя болит?

— Ніц.

— Айбо упавісь?

— Но тото йо, — каже — айбо лиш з другої гарадичі.

А тото вони ся з Бринзяником нагостили, чуй фляшку паленки випили, і пуст їм не пуст, а дідо си пак приляг перепочити, маттір му у диханя.

Нігда шуга му бурш луйтру не дам!

*луйтра — драбина

*гарадича — щабель, сходина

Бабка Анця і склероз…

— Христос Воскрес, бабко!

— Воістинно, Аркашику, воістинно…

Бабка Анця шкандибала з автобусної зупинки з велетенськими бесагами. Взагалі, здавалось, шо по вулиці сунуть бесаги з чорною купкою голови і тоненькими ногами в червоних кроксах…

— Де то ви вандровали?

— Йой, чуй, гет біда з бабов. Шклероз ня замучив. Чуй, рано іду на базар, треа ми купити пітят, бо клока, не мала би ся, встала з яєць та, чуй лишилася клочити.

Но та іду та коло штації дивлю мікрик, звідаю, ба ци на базар би ня довіз — тот таже — сідайте бабо. Но а там Яношова Маріка, но чуй, та ми ся мало заказковали. Каже ож ріпу посадили, ай гусят узяли, но їм добре, бо коло ріки, та на осінь такі гусочки гі золото, ай мелаю посадили город, но а сватський їм у Чихії на фермі робит та комбікорму файного прислав, та гадат, ож може ще пуйок би взяти. Айбо ти знаєш, яке тото пуйки — не дай боже зайде у жаливу — бо здохне, не дай боже мокрої трави, не дай боже зерна доки мале, то ся з тим чоловік намучит доки тото виплекат…

Но та чуй, а я дивлю, а ми уже у Хусті…

На мого пана, но та што чинити, заговорилисьмеся, но та кажу іду я уже тоди у варош на базар.

Но а там, чу, чоловік з Виноградова таку розсаду привьюз гі золото, парадички такі онь світятся, но тай иншакого всякого, та я чуй і сього і того узяла, а пак у патику, пак у боут у єден та у другий…

Но та чуй лиш помали з тими бесагами ся суну ід автобусови.

Но та ци не шклероз?

Пітята м не купила… Типить онь у суботу у нас на базарі.

Ба чи прийме їх клока?

Но мушу бігти…

Бабка Анця і дієта…

Слайсусу, Аркашику!

Слайнавіки бабко!

Бабка Анця стояла біля своєї хвіртки з стражденним обличчям…

Чуй, штось ми недобре. Чуй, рано дивлю у холодильник, а там, на мого пана, пак од Руздва тамки, то што ми принесли унуки. Та пак думаю — сказится, треа штось робити. Пак не свиняти тото усипати. Но та чуй борщику доброго, лиш мало якийсь квасний быв, айбо добрий а зо три танджури, пак салат мнясний там з пулітра было, но а шойту дарабчик, бо ся уже мало завітрив, айбо ще добрий. Лиш треа было мало кетчупу. Но а дивлю торта там, пать тото свинятко їсти не буде, бо гріх таке свиняти давати. А добра была…

Но та чуй я ся наїла, ай думаю, щось би мало закваснитися, та ци не ізілам огурок закладаний…

Но тото м не мусіла робити…

Типирь і до хижі м не гонна дойти…

Перебач, Аркашику!

І бабка Анця прожогом рвонула до дерев’яної будки з кокетливим сердечком на дверях.

 

Аркадій Шиншинов

Rionews.com.ua

 

clipnews

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *