Ірина Третьяк: Мені подобається, коли щось креативно і щось «не так»

Рівно 4 роки тому художниця вперше потрапила в Ужгород, потрапила саме завдяки своїм картинам. А минулого року навіть деякий час (з серпня по листопад) жила тут. Так сталося, що з ряду особистих причин місто запало Ірині в серце. Усе це вилилося в неї в гаряче бажання зробити в місті свою виставку і зробити її саме в квітучу пору року. І якщо вже ця жінка щось вирішить, то Всесвіт зробить неймовірне, аби її бажання здійснилося!

24 квітня в атріумі будинку обласної влади на площі Народній відкрилася виставка талановитої і оригінальної художниці Ірини Третьяк «Арт-гранат». Ми зустрілися з Іриною і трошки поговорили.

— Ірино, звідки виникла ідея виставити роботи в будівлі обласної влади в Ужгороді?

— Тільки в мене з’явилося бажання зробити виставку в Ужгороді, як я сіла писати картини до виставки. І тут мені подзвонили з ОДА і запропонували провести виставку. В атріумі адміністрації. Ці картини ще ніхто не бачив. Я написала їх тут спеціально для цієї виставки. Через місяць ці полотна будуть виставлені у Верховній Раді. Картини ці зробила трохи в новій для мене подачі й присвятила їх дітям.

Я тривалий час займаюся благодійністю, свого часу проводила уроки малювання для діток з Охматдиту, для онкохворих діток. Звернула увагу, що ці не по-дитячому дорослі діти бояться фарб і бояться яскравих кольорів. Вони малюють фломастерами, олівцями, але дуже бояться фарб. Ці діти дуже особливі й дуже чутливі до того, якщо щось піде не так (я говорю зараз про малювання). Коли вони взяли до рук фарби, то почали малювати темними кольорами. І коли ми з ними поступово почали використовувати яскраві кольори, то треба було бачити їхню радість!

— Якщо в когось виникне бажання привести таких діток на виставку, ви готові провести для них невеличкий майстер-клас з малювання?

— Я з задоволенням підтримаю це і проведу такий майстер-клас! Мені взагалі подобається такий креативний підхід у всьому, не тільки стосовно виставки, а взагалі по життю. Усе, що креативно, що «не так» — мені подобається. Це мій прояв. Я не вважаю, що експозиція картин — це завершений майданчик. Навпаки, така експозиція має привертати увагу, людей, спонукати їх зробити щось цікаве.

— Якось ви сказали, що любите виставлятися в незвичних для експозиції місцях. Які місця малися на увазі? Яке найнеймовірніше місце, де експонувалася ваша виставка?

— Найнезвичніше місце для моєї виставки мене чекає за місяць — це Верховна Рада.

У нас, на жаль, в Україні немає культури відвідування музеїв та виставок. Я не розумію, чому не можна ввести на законодавчому рівні відвідування театрів, музеїв та галерей школярами? А батьки постійно зайняті… І, на мій превеликий жаль, у нас люди не ходять у музеї, галереї. А ще якщо і вхід платний — все! Найменші перепони відразу відкидають похід.

Мені так нецікаво. Я докладала сил, емоцій і хочу, щоб люди бачили мій труд. Звичайно, для професійної біографії художника наявність його виставок у художніх галереях дуже важлива і навіть необхідна. Але крім цього тільки вітається ініціатива художника провести виставку в альтернативному місці. І тому, бачачи таке ставлення людей до музеїв і галерей, вирішила, що робитиму виставки там, де я хочу, де це можливо.

Художнику дуже важливо продаватися, важлива комерційна складова, особливо, якщо це єдиний рід занять у нього. Особисто я тепер багатьом відмовляю в проведенні своєї виставки.

— Наприклад, кому?

— Ну, відмовляю ресторанам, готелям, тому що існує таке поняття, як статус художника. Якщо художник невідомий, то його ніхто нікуди не запрошує, а якщо відомий, то його розривають запрошеннями. І якщо він уже має певний статус, то не може бути представлений всюди.

Найнеймовірніше місце, де експонуватимуться мої картини, — це точно буде Верховна Рада. Проводились виставки в посольствах, у філармоніях, свого часу це були і 5-зіркові готелі, і нічні клуби, і в Буковелі біля басейну я робила виставку, і на засніженій гірці, нам цікава була реакція людей, які спускалися на лижах і тут побачили таку експозицію. Якщо мене зацікавить якийсь проект, то я відкрита до будь-яких експериментів.

— Ірино, розкажіть про гранат. Чим він для вас знаковий?

— Я малюю з самого дитинства. І перші мої спогади — це коли я в 3-річному віці малювала не простенькі дитячі каракулі, а свідомі малюнки. Я не маю ніякої художньої освіти, очевидно, пишу, бо це дано мені. Свою першу персональну виставку зробила на початку 2014 року. Я працювала і стилістом, і декоратором, і оформлювачем, усе було пов’язано з творчістю. Ну і водночас весь час писала. Поступово почали надходити замовлення, тепер мої картини є в 11 країнах світу, переважно в приватних колекціях, хоча є і в музеях.

І от якось писала картину на замовлення зі Швейцарії, то глянула на неї і сама себе насварила за те, що сама свій талант ховаю і не показую людям. Вважаю, що це гріх — якщо тобі дано якийсь талант, а ти його ховаєш. Тим більше, любиш цю справу, живеш нею! І вирішила зробити персональну виставку. І оскільки дуже цілеспрямована людина і якщо щось вирішу, то обов’язково це зроблю!

Почала готуватися до виставки і малювати картини. Принципово відмовилася від будь-якої допомоги, хотіла пройти весь цей шлях — шлях підготовки до персональної виставки. І «Гранат» був останньою картиною, яку готувала до експозиції. Взагалі «Гранатів» у мене є 5 і всі вони абсолютно різні, в мене немає жодного повторення.

Спочатку на тому полотні, яке готувала до виставки, було написано серце. Його написала під впливом любові. Але воно мені чомусь не сподобалося. А олійні фарби дуже довго сохнуть і ти можеш змінити картину протягом певного часу. Тому ту фарбу, то серце забрала і, не задумуючись, намалювала гранат.

Чому саме гранат? Тому що в дитинстві мій дядько надсилав нам постійно, буквально ящиками, гранати. Я їх дуже любила і їла досхочу. У 6 років побачила, як росте гранатове дерево. Усі ми родом з дитинства — це не секрет, і більшість наших дорослих дій ідуть корінням саме в дитинство. Так і з’явився на світ «Гранат».

Готувалася тоді до виставки і шукала картину, образ, який би представляв мене. Тому що для художника, який прагне високої кар’єри, це обов’язково. Спеціально брати і піарити якийсь образ не хотіла, вважала, що це було би неправильно. Хотіла, щоб ця картина з’явилася сама.

На першій виставці «Гранату» не приділяла ніякої уваги, навіть повісила її в кінці експозиції. Але помітила, що найбільше на виставці люди фотографувалися саме з цією картиною. В наступній виставці, колективній, «Гранат» отримав І місце, я отримала ряд нагород, і люди почали до мене підходити і казати, що «Гранат» мій схожий… на серце! Я була вражена цим! Потім, уже на іншій виставці, яку не знала, як назвати, і дозволила знайти для неї назву глядачам, вони несподівано для мене назвали її «Арт-Гранат Ірини Третьяк». І тільки тоді зрозуміла — ось воно! Ось та знакова картина, яку шукала рік!

І далі все пішло легко: мене почали асоціювати з гранатом, потім з’явився логотип із гранатом, з’явилася така ж авторська печатка (в мене на кожній картині стоїть авторська печатка з червоного сургуча), потім чохли на телефони з моїм гранатом, одяг з принтом. Що цікаво, що ті, особливо дівчата, у кого з’явився одяг з моїм гранатом, усі виходять заміж… Або народжуються діти. Це ж символ плодючості, багатства.

— Містика якась!..

— Можливо. От за останній місяць мені п’ятеро людей, які мають у колекціях мої картини, сказали, що в моїх картинах настільки сильна енергетика, вони настільки живі, що люди не можуть цього не відчувати. Я рада цьому. Мені важливий зворотний зв’язок.

— Чим для вас є мистецтво?

— Це моє життя. Я не розділяю свою творчість і своє життя. Це одне ціле. Я цим живу щодня 24 години 7 днів на тиждень.

— Як можете визначити: ось цей малюнок — мистецтво, а цей — ні?

— Ой, тут дуже тонка межа і дуже багато нюансів. І є ще такий момент, як комерція. От, наприклад, якщо покласти перед арт-дилером талановитий малюнок зовсім нікому невідомої людини, то він картину забракує. А якщо покласти перед ним відвертий несмак і сказати, що це — малюнок руки такого-то художника-генія, то він скаже «так» і одразу ж забере той малюнок.

От, до прикладу, художники-реалісти. Це безмежно складний стиль, дуже тонка, копітка робота — написати реалістичний пейзаж. Але на нинішньому арт-ринку реалізм не цінується і топові колекціонери такі полотна не купують.

Взагалі продати картину — це велике мистецтво. Навіть не написати, а продати. І продати дорого. Тому що, продаючи полотно, ти продаєш ім’я. І саме ім’я купують колекціонери.

— Ви можете писати, не чекаючи натхнення? Бо у письменників, скажімо, інколи працює такий дисциплінуючий принцип: «Ні дня без рядка».

— Так! Дивіться, наприклад, вам запропонували провести виставку, от мені на відкритті нинішньої виставки Посол Угорщини запропонував провести виставку в Будапешті за їхньої підтримки. І є певні терміни. А якщо у вас деякі картини продадуться, то вам не буде що показувати в Будапешті! Тому треба сідати і писати нові полотна, бо ви не можете допустити, аби скасувалася виставка в Будапешті. Яке ж тут натхнення?

Або є замовлення на якусь певну картину. Скажімо, в подарунок. Та сама ситуація. Є терміни і має бути зроблена робота. Про натхнення не йдеться.

— У вас не було такого, що ви просто «не вписувалися» в терміни?

— Ні! (сміється) Такого не було. Більше того, готуючи виставку в Ужгороді, я зробила неможливе для того, аби всі полотна були написані і виставка відбулася!

— Що саме ви зробили?

— Не скажу! (сміється). Але скажу, що писала картини по 18—20 годин на добу і на момент відкриття була вкрай виснажена.

— Яких розмірів ваша найбільша і найменша картини?

— Найменша… Ну, я писала картини і на корі, і на медальйонах, і на картоні… Зараз важко пригадати найменшу… ну, десь 10х10 см. А найбільша — 3 на 1,5 метра, це було приватне замовлення, і картина зараз є в колекції депутата Верховної Ради.

— Улюблені теми? Сюжети?

— Нема. Єдине, правда, чого в мене не було і не буде — це негативу, війни, песимізму і темних кольорів. Для чого показувати печаль, якої і так багато в житті, якщо можна передати радість? За чорним завжди йде біле. І краще писатиму про любов і радість.

Розмовляла Зоряна Попович

РІО

 

clipnews