Роздуми про Олімпіаду: найголовніше – участь!

Це олімпійський девіз і так є насправді, але є переможці й призери, чиї імена золотими літерами вписують у світовий  спортивний літопис.

А це реноме країн. Чому США, Німеччина, Австрія, Росія, Фінляндія тощо вболівають за високі місця своїх спортсменів на Олімпіадах? Тому, що здобуті перемоги свідчать про благополуччя країни, рівень життя, можливості розвитку спорту.

Усі спортсмени борються за перемогу, тільки наші – за участь. Це наслідок. Причина ж у тому, що все починається з дитячого спорту. Яке ставлення до нього в більшості видів спорту ми знаємо. У Іршаві закривають ДЮСШ – усім байдуже. Іде недофінансування спортивних шкіл – так само. А звідки будуть результати? На жаль, в останні роки спорт в Україні не в пошані. Багато українських спортсменів навічно вписали свої прізвища на світовому Олімпі, але це було колись. Сьогодні наші результати знаходяться на нижчих щабелях турнірних таблиць – 40-80 місця. Результати спортсменів – це ставлення країни до спорту. Боляче дивитися на це. Ми мусимо розуміти, що успішним у житті є той, хто має багато друзів, а не ворогів.

У нас є таланти, але ми не цінуємо ні їх, ні наставників. Вони так само, як і робочий люд, виїжджають за кордон у пошуках кращої долі. А так хочеться, щоб з’являлися нові Лариси Латиніни, Бориси Шахліни, Сергії Бубки, Оксани Баюл, Катерини Серебрянські, Володимири Кличко, Інесси Кравець, Лілії Подкопаєві, Яни Клочкови, Наталії  Тедеєви, Ольги Харлан, Василі Ломаченки, Олександри Усики, Віти Семеренки, Олени Підгрушні і багато інших, які піднімалися б на найвищий олімпійський п’єдестал, і на їх честь лунав Гімн і наповнював нас гордістю за країну.  Із кожним роком збільшується кількість країн, учасників Олімпіад. Їх кількість зростає,  тільки спортивні делегації України зменшуються. Куди ми йдемо? За рахунок чого ми хочемо прославити свою країну? Із ким ми хочемо говорити на рівних? Одні питання без відповідей. Спорт – це здоров’я,  рух, радість перемог. Життя пішло вперед, а ми залишилися на задвірках. Ми ж хочемо пишатися досягненнями наших спортсменів, держави, а нас полишили навіть цього. Ми сьогодні ще беремо участь в Олімпіаді, а що буде завтра? А завтра нас можуть полишити й цього. Із великої європейської держави ми перетворилися на сировинний придаток. Це ж стосується спорту  та культури. Так не повинно бути. Нам треба виховувати майбутнє покоління, а для цього одних ілюзій замало. Україна має бути великою, потужною, об’єднаною, чиїми успіхами ми маємо пишатися, а не спостерігати збоку і від безсилля ковтати образу. Будемо ж вірити у майбутнє нашого спорту.

Степан СЕЛМЕНСЬКИЙ

clipnews