Сьогодні в Україні – День вишиванки

У травні, третього четверга,
святкують день вишиванки. У містах і селах України, та й по всіх найдальших
усюдах, де мешкають українці, розквітає розмаїте, вишукане вбрання, на тлі
якого людські обличчя стають прекраснішими та одухотворенішими.

Відзначати день вишиванки
запропонувала Леся Воронюк – на той час студентка
історичного факультету Чернівецького університету, а нині – письменниця і
журналістка. Одного травневого дня 2006 року вона, її друзі та дехто з
університетських викладачів прийшли у вишиванках до вишу. А через 10 років,
презентуючи в інвано-франківському кінотеатрі «Люм’єр» перший документальний
фільм про вишиванки «Спадок нації», авторка ідеї та сценарію Леся Воронюк уже
розповідала, що наш День вишиванки став міжнародним – його відзначають у 60
країнах світу.

Цього дня відбуваються конкурси
на кращу вишиванку та знімок у вишиванці (знімків, до речі, з’являється у
соцмережах безліч, і справді на них – не лише українці).

2015 р. була започаткована акція
«Подаруй вишиванку захисникові», в якій узяли участь люди з понад 50 країн:
сотні вишиванок передано у Донбас, нашим славним воїнам.

Вишиванка є чи не основною
частиною українського національного вбрання, яке, разом із рушниками, дбайливо
носилося і зберігалося, передавалося у спадок. Скриня з посагом містила,
насамперед, сорочки, що їх дівчина вишивала власноруч. У найбіднішої дівки
зазвичай було не менше 30 сорочок, а в найбагатших – і до 300.

Старі, молоді й малі – всі носили
вишиванки. Навіть немовляті мама чи бабуся вишивали сорочечку.

Слід знати, що вишиванка —
це не тільки і навіть не стільки красивий одяг – це оберіг, у якому священну
роль відіграють і колір ниток, і орнамент, і манера, й навіть кількість
стібків. Фахівці стверджують, що українська вишиванка є кодом, із допомогою
якого нація тримає й передає свої найбільші цінності: життя, любов, пам’ять,
свободу, віру, щастя, добробут.

Знавці одразу вирізняють, і
звідки походить вишиванка.


Борщівські
 — вишиті переважно чорним кольором ниток. За
одним із переказів, у давні часи в одному селі над Дністром мешкала
дівчина-красуня – працьовита, весела, привітна, доладна й до співу, й до танцю,
й до щирої розмови. Закохався у дівчину коваль^ був він пихатий, недобрий, та
ще й до грошей ласий. Попри те, дівчина також його покохала. Вже йшлося до
весілля. Аж завітав до села панський економ зі своєю донькою. Не дав Господь їй
ні розуму, ні вроди, зате у батька водилися чималі грошенята. Покинув коваль
свою кохану та й нумо залицятися до багатійки! З туги та печалі кинулася дівчина
у Дністрові води, й понесли вони її тіло до синього моря. Сумуючи, вишили її
подружки собі сорочки чорними нитками, а те вгледівши, перейняли дівки
вишивку й по довколишніх селах.


Буковинську
 вишиванку давніше у краю називали
«ляпанкою» — за пишність та велику кількість вишитих гладдю квітів. А ще
«буковинка» — найважча з-поміж вишиванок: у середньому вона важить до 10
кілограмів! Це за рахунок бісеру, яким рясно оздоблюють свої витвори місцеві
майстрині. До речі, нині вишиванка з Буковини — найпопулярніша у
сучасних модниць.

«Білим по білому» —
характерна вишивка для Полтавщини. Витончена, ніжна, з
рослинним чи рослинно-геометричним орнаментом, вона символізує зв’язок людини з
попередніми поколіннями її роду.

Слобожанщина (нинішні Харківська
та Сумська області, слобідська частина Луганської та невеличка частка
Донецької) дістала таку назву, відколи вільні козаки заснували тут свої
поселення – слободи. Слобожанська вишиванка дуже часто
– на червоно і чорно^ багато червоно-білих та червоно-зелених сполучень. Вишивка
тут особливо символічна: дерево – символ роду і родючості, птах – символ волі,
трикутники вістрями одне до одного – символ Світу і Засвіту. В рослинному
орнаменті кожна квітка має своє притаманне значення.

Вишиванка, вишивка – оберіг
української душі, духовне опертя у найтяжчі години. В радянських таборах
українки потай вишивали картини, хустинки, навіть сорочки. Нитки і тканину
передавати було заборонено, тож доводилося винаходити різні замінники.

В родині моєї посестри,
письменниці Лесі Романчук, зберігається багато вишитого руками її мами, пані
Лідії Романчук-Ясень, повстанської медсестри і зв’язкової. Кожна по-своєму
унікальна, але, споглядаючи одну із них, важко стримати хвилювання. Червоні
трояндив хеленолму листі на суворому чорному сукні. «Полотно» — шматки
старих наглядацьких шинелей. Нитки – хірургічний шовк із медичної частини,
пофарбований у різні кольори медпрепаратами…

Нині українські вишиванка та
орнамент дуже популярні у світі. Валентино і Гуччі, Жан-Поль Готьє і Джон
Ґальяно використовують їх у своїх колекціях. На кінофестивалі у Канні відома
французька актриса Мелані Тьєрі була вдягнена у вишивану сукню від українки
Віти Кін. Співачка і телеведуча Келлі Осборн, яка вдягається у вишиті сукні й
сорочки від Юлії Магдич, написала на своїй сторінці у Інстаграм: «Люди можуть
думати, що Нью-Йорк – серце моди, але я думаю, це Україна…» Розкішні вишиванки
від Оксани Караванської й Роксолани Богуцької вдягають наші й
зарубіжні знаменитості.

Та й загалом українці та українки
дедалі частіше вбираються у національні строї, й то не лише на Різдво чи
Великдень, на День Незалежності чи День Прапора, а й просто – щоб почуватися
святково, навіть у будні.


Олена Бондаренко,

 Громадський рух Миколи Томенка
«Рідна країна»


clipnews