Книжковий блог: «Французьке виховання»

Цей запис — про книгу «Французьке виховання. Історія однієї мами у Парижі». 




Видання передовсім для батьків, але вважаю, що воно для всіх, хто має будь-який стосунок до дітей. У анотації вказано, що ця праця — для найширшої аудиторії інтелігентних читачів. А для мене загалом — цікава ілюстрація французьких життя, стилю, буденності. Скажімо, для мене ця книга радше про Францію, її жінок та сімейні традиції. 




Деякі пасажі у «Французькому вихованні» приємно дивують, а деякі — відверто обурюють. Після прочитання маю хороший післясмак, тож ще більше цікавлюся авторкою Памелою Дракермен — крутою журналісткою в минулому, яка працювала на топові світові видання, мамою трьох дітей (жінка вперше народжувала десь у 35 років). До речі, «Французьке виховання» полягає не тільки в дослідженні, спостереженні й описанні досвіду французьких батьків, Дракерман публікує і наукову точку зору, звертається до наукових праць XVII—ХХІ століть. 




Опублікую тут кілька думок. Вони суперечливі, але цікаві. 




Сон цілу ніч
 




На початку книги авторка акцентує, що французькі малюки з двох місяців або й раніше переважно сплять цілу ніч. Секрет у «витримці паузи до 10 хвилин». Якщо дитина пхинькає уві сні, це означає що їй ще складно переходити з однієї фази сну у наступну. Саме тому інколи варто зачекати, адже маля тільки вчиться робити те, що дорослим уже дається з легкістю. 




Режим харчування — виховання терплячості
 




У Франції дорослі їдять тричі на день, між прийомами їжі може бути чашка кави. Діти ж їдять чотири рази на день, бо для них передбачений ще підвечірок. Між сніданками, обідами, підвечірками й вечерями нема жодних перекусів, під’їдань. Французи вважають, що так виховується терплячість, формується здоровий спосіб життя, до того ж діти тоді охочіше їдять усе, що подають, а не кидаються їжею і нехтують стравами. 




Виховання терпіння і через … випікання тортів
 




Французькі мами змалечку вчать своїх чад пекти кекси й торти. Навіть у три роки малюки вміють спекти щось смачненьке (з духовкою допомагає мама, звісно). Це гарна сімейна традиція, а також виховання терплячості, адже приготування ласощів потребує точності та скрупульозності. 




Задоволення — вміння себе контролювати, а «ні» рятує від тиранії бажань
 




Французи вважають, що вміння гратися на самоті також виховує терплячість. Дитину не варто чіпати під час гри, бо у цей час вона щаслива, для чого їй заважати? 




Найважливіше, щоб дитина навчилася отримувати задоволення від власного товариства. 




Зробити дитину щасливою — означає забезпечити їй фрустрацію, треба дати зрозуміти, що всьому свій час. 




Книжка вчить батьків відмовляти малечі, і вмінню показати, що дитина не є центром світу. 




Регулярне «ні» рятує дітей від тиранії їхніх бажань. Не можна дозволяти дитині ставати заручником її бажань, бо звідси починається тривожність. 




«Напади роздратування і люті стаються тоді, коли дитину переповнюють бажання, а вона не знає, як їм дати раду». 




До речі, французи виступають проти надмірностей у ранньому розвитку й завантаження дітей гуртками. Французи вчать своїх чад отримувати задоволення від життя, процесу. 




Садочок: навчання грамотно й логічно розмовляти
 




У садочку дітей не вчать читати, зате навчають грамотно розмовляти. 




«Французи вважають: якщо діти вміють чітко говорити, то вміють чітко мислити. В офіційному буклеті дитячого садочка вказано, що діти не просто відточують розмовну граматику, а вчаться спостерігати, ставити питання та розуміти речі дедалі раціональніше. Діти вчаться приймати погляд, що не збігається з їхнім, і в цьому зіткненні логічних міркувань відкривають, що таке аргументувати». 




Підгодовування починається зі шпинату, горошку, цукіні, аби змалечку вчити дітей розрізняти смаки
 




«Французькі батьки не починають підгодовування з прісних, безбарвних злакових продуктів. Першим шматочком їжі для їхніх дітей стають яскраві на смак овочі. Зазвичай підгодовування у Франції починають із зеленого горошку, шпинату, моркви, очищених цукіні та білої частини порею — їх пропарюють і перемелюють. Батьки вважають, що дітей треба навчити цінувати різні смаки їжі». 




У французьких родинах діти їдять ту ж їжу, що і дорослі. Їжу треба пропонувати поступово, не реагувати бурхливо на відмову. Дитину не треба примушувати все з’їдати з тарілки, але вона обов’язково має все скуштувати. Якщо їй не подобається якийсь продукт, то варто подавати його в різних варіаціях і завжди наполягати, що маленький гурман має хоча би скуштувати. 




До речі, про солодощі. Малюки рідко їдять багато солодощів, але на свята можуть їх їсти досхочу. «Діти мають розуміти, що солодощі — це свято». 




Про суворість із раннього дитинства
 




«Дитина має відчувати, що в неї є лідер, що батьки все конт­ролюють». 




У французів є приказка: «Легше ослабити гвинт, ніж затягнути тугіше. Якщо ти занадто суворий, ти завжди можеш скинути оберти. Але якщо ти був зам’який… розслабся, тугіше вже не затягнеш». 




Французи вважають, що на дітей не слід кричати, але одним тільки поглядом їм треба продемонструвати чіткі межі. 




Табори з 4 років
 




У Франції є табори для дітей із 4 років. Це вчить їх автономності й умінню бути самостійними. До речі, серед дітей не прийнято «стукати» дорослим на своїх друзів. 




Якщо дитину хвалити за все, то зникає стимул старатися
 




У французьких батьків та вчителів не прийнято розтринькувати похвали дітям. 




Власне, дитина постійно вимагатиме похвали. Якщо дитину хвалять за все, то зникає стимул старатися, позаяк хвалитимуть усе одно. 




«Через надмірну похвалу спотворюється мотивація в дітей, вони починають робити щось просто, щоб почути похвалу, і перестають отримувати насолоду від дій». 




Одна з основних думок книжки, яка мені сподобалася, це навчання дітей поважати інших і вмінню чекати. 




Згодна, що «Французьке виховання» — для вдумливого читача, який здатен сприймати нові погляди і вміє їх фільтрувати. 




Мені здається, що авторка інколи дуже майстерно маніпулює, навіть нав’язує певні думки (анестезія при пологах, ранні ясла, відмова від грудного вигодовування тощо), але пише вона цікаво й жваво, а багато ідей є новизною і справді надихають. 



Евеліна Гурницька, 

фото автора

Rionews.com.ua

clipnews