18 січня: це цікаво знати

За церковним календарем 18 січня відзначають Надвечір’я Богоявлення,
Хрещенський Святвечір та вшановують священномученика Феопемпта і мученицю
Феону, преподобну Синклитикію Олександрійську, пророка Михея, преподобну
Аполлінарію, преподобних Фостирія та Міну і преподобного
Григорія Акритського.

Це одне з 12 найбільших свят
православної церкви, що завершує, так звані, різдвяно–новорічні святки.
Засноване на згадку про хрещення Ісуса Христа в річці Йордан, де Він оголосив
Себе Месією і Спасителем світу.

18 січня, як і у Різдвяний
переддень, віруючі весь день дотримуються суворого посту, а
вечеряти сідають лише коли з’явиться на небі перша вечірня зірка. Цього вечора
готують третю і останню кутю різдвяно-новорічних свят. Називається вона «голодною».

На вечерю подаються лише пісні
страви
: смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутю та
узвар. Після вечері діти колись вже проганяли кутю. Вибігали з хати, били
палками по причілку і примовляли:

Тікай кутя з покутя,

А узвар – іди на базар,

Паляниці, лишайтесь на полиці.

У Надвечір’я Богоявлення у
церкві святять воду
. Вона називається богоявленською. До богоявленської
води християни віддавна мали особливе благоговіння. Вважалося, що освячена
цього дня вода ще святіша, ніж з Водохреща. Нею окроплюють храми і оселі,
призначають її пити тим, хто не допускається до святого причастя. Також нею
окроплюють людей, житло та худобу, «щоб Бог милував від злої напасті».

Іменинниками 18 січня є:

Григорії, Романи, Аполлінарії і Феони.

18 січня народились:

1864 — Іван Їжакевич
(Черкаська обл.) — український живописець, іконописець, письменник,
графік. Автор картин «Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь», «Тарас
Шевченко — пастух», «Битва козаків зі шляхтою», «Гайдамаки під Уманню»,
«Повстання селян у Галичині», «Перебендя» та ін.

1899 — Ліна По (Поліна Горенштейн) ( м. Катеринослав) —
український скульптор. Творила навіть, втративши зір. Найбільшої майстерності
досягла в жанрі портрета.

1894 — Василь Батюшков (м. Самара, Росія) — український живописець.
Оформлювач павільйонів у Києві на ВДНГ.

1936 Степан Жупанин (Закарпатська обл.) — український поет, педагог. Автор
численних збірок для дітей.

Події 18 січня:

1654 — Переяславська Рада
ухвалила рішення щодо приєднання України до Росії,

1944 — на Волині відбулися перші серйозні сутички Української повстанської
армії з військами НКВС .

Чи знаєте ви, що:

Обдарування Поліни Горенштейн
яскраво виявились з дитинства — вона захоплювалась музикою й танцями, писала
вірші, малювала, ліпила. У 1913 році в Катеринославі чотирнадцятилітня Поліна
одночасно із заняттями в хореографічній студії бере уроки в
скульптора-професіонала. З берега Дніпра приносить додому глину, ліпить різні
фігурки. Та в душі все сильніше звучить музика, а перед очима танцює Айседора Дункан.
Вона вчиться в школі балерини Тальори, а потім у школі хореографії К.
Воронкова. І от в 1919 році народжується балерина —
Ліна По.

Якийсь час вона виступає в
театрах Києва та Харкова, працює постановником танців у Маріуполі. А
в 1921 році її відряджають на навчання до Москви. З 1921 року вона в
Москві. Виступи молодої балерини, її хореографічні вистави публіка сприймала з
великим ентузіазмом, але вона не заспокоювалась, постійно працювала над
вдосконаленням свого таланту. Щоденні репетиції змінювались відтворенням на
папері цікавих танцювальних поз. Заняття скульптурою і малюванням, допомогли їй
в оволодінні мистецтвом танцю:

“Я брала олівець і
змальовувала особливо цікаві для мене рухи балерин, пози. Я обожнюю людське
тіло… Я усмоктувала скульптурну гармонію тих рухів, які може
відтворити людина”.


1934 року сталася біда. Поліна
Михайлівна тяжко захворіла: параліч рук і ніг, втрата зору. У
лікарні вона провела два роки, лікарі повернули їй можливість рухатись, але
молода балерина залишилась сліпою. Повернувшись додому, Ліна По показала свої
перші недосконалі статуетки відомому художникові Михайлу Нестерову. Вимогливий
до себе й інших, Михайло Васильович схвалив її роботи і допоміг Ліні Михайлівні
повірити в те, що вона зможе знайти своє місце в житті. Такнародилась
скульпторка Ліна По.

Уже на початку 1937 року Ліна
Михайлівна створює однофігурні композиції на теми хореографії, які виконані не
тільки з досить високою професійною майстерністю, але й виражають суть самого
танцю. Кращі серед перших її скульптур — “Танець із покривалом” і
“Балерина (Пірует)”.

Її подвижницький шлях в
образотворчому мистецтві продовжувався 12 років, до самої смерті. Не маючи
змоги танцювати на сцені, вона танцювала душею і уявою — створила цикл
скульптур танцівниць. Тут як окремі фігури, так і складні композиції, в яких
приваблюють точність передачі рухів, ліризм, одухотвореність образів,
відчуття свята.

Її скульптуру “Стрибок” вважають
одним із найкращих творів сучасної пластики невеликих форм. Нині скульптура
знаходиться у Третьяковській галереї в Москві. Скульптурний портрет – бюст
Олександра Пушкіна за її авторства знаходиться в Санкт-Петербурзі, в
квартирі-музеї О. С. Пушкіна.

Померла Ліна По 26 листопада 1948
року. Вона мала рідкісне обдарування — просторову уяву, доведену до високого
ступеня досконалості. “Бачила” предмети, явища, людей яскраво й тримірно, ніби
в об’ємному кіно. Їй були притаманні надзвичайна працелюбність, бажання
залишатьсь в активному житті, цілеспрямованість.

Вона пробуджувала енергію в
людях. Творила сама і надихала на творчість інших. Письменник М. М. Пришвін
після знайомства з нею писав у щоденнику: “Ворухнулась у душі героїня
моєї майбутньої повісті…”
 А коли майстрині не стало, він записав: “Вона
була борцем за гідне життя тут, на землі… Що може бути кращим за те, щоб
сліпа давала світло людям…
”. (газета Дніпропетровщини «Зоря»)


«Рідна країна»




clipnews