11 січня: це цікаво знати

У народному побуті 11-того січня продовжувалися різдвяні дні і
ніякою роботою займатися не дозволялося. А тому молодь йшла на вечорниці, де
влаштовували ворожіння, а старші люди з дітьми розважалися загадками.

Що ж до погоди, то за
цими днями намагалися вгадати не лише погоду на наступний сезон, але й
наскільки цей рік буде врожайним. «Хвали січень сніговий, травень дощовий, а
серпень на хліб рясний» — підмічали колись.

За церковним календарем 11 січня вшановують мучеників дітей, вбитих
Іродом у Віфлеємі, преподобного Марка, Феофіла, Іоанна та Маркела.

Іменинниками ж 11
січня є:


Марки, Івани, Тадеї, Георгії,
Веніаміни та Маркели.

11 січня народились:

1875 — Рейнгольд Глієр,
композитор, диригент, педагог, доктор мистецтвознавства. Автор балету «Тарас
Бульба», симфонічної картини-балету «Запорожці» та ряду інших творів за
поемами Т.Шевченка.

«Я верю в то,
что мы, то есть наш народ, будет жить страшно долго. Не сто, не двести, не
тысячу лет, а гораздо дольше. Я верю, что он станет лучше, ближе к идеалу
и в конце концов станет совершенным. Так же и с музыкой»
 (Рейнтгольд Глієр).


1848 — Василь Нагірний,
український архітектор та громадський діяч. У 1882—1918 рр. кожна четверта
церква у Галичині була побудована за його проектом (понад 200). Засновник
товариства «Славія», «Народна торгівля», «Сокіл», «Зоря»,
«Народна гостиниця».

1888 — Тетяна
Садовська-Тимківська, українська актриса. Ролі: Маруся, Проня («Маруся
Богуславка», «За двома зайцями» М. Старицького) та ін.

1893 — народився Михайль
(Михайло) Семенко, український поет-футурист із
«розстріляного відродження».

1913 — народився Василь Кук,
останній командувач Української повстанської армії (із 1950 р., після загибелі
Романа Шухевича).

Цього дня відзначають:


·      

Всесвітнє
позитивне свято «Дякую»

Чи знаєте, що:

Про Рейнольда Глієра

Гастролі в Києві Петра
Чайковського, що відбулися 21—22 грудня 1891 p., перевернули все в душі
молодого Рйнгольда Глієра. Якщо колись він мріяв про кар’єру скрипаля, то
відтепер твердо вирішив стати композитором: “Перший раз у житті
я був свідком таких овацій, такого тріумфу… Цей складний комплекс
вражень і виявився останнім поштовхом, що вирішив мою долю”.

Про роль, яку відіграла в творчій
долі Глієра Україна, найкрасномовніше сказав він сам: «Щорічні літні виїзди
родини в село під Києвом, де, здавалося, саме повітря дзвеніло піснями,
здружили мене з найбагатшим фольклором України, збагатили глибокими,
незабутніми враженнями. Це була стихійна сила народного мистецтва, що мимоволі
опановувала моєю свідомістю, формувала мої музичні уявлення».

Дивно, але Глієр виявився в
радянській музиці улюбленцем долі, на відміну від більшості діячів вітчизняної
культури «перехідного часу». Він лише уникнув будь–яких зазіхань на своє життя,
але й навпаки…

Будучи ректором Київської
консерваторії у роки громадянської війни Рейнгольду Морицевичу довелося
боротися з кожною владою, яка тільки була в Києві. Студентів силою забирали до
армії, відбирали у викладачів житло… Глієр постійно звертався до чиновників з
проханням звільнити від солдатчини і примусових робіт студентів, а викладачам
повернути житло. І, що цікаво, його прохання задовольняли!

Він навіть домігся, щоб студенти
і викладачі отримували продовольчі пайки. Композитор став одним із перших в
СРСР заслужених артистів республіки, у 1927 р. — заслуженим діячем
мистецтв РРФСР, а в 1938-му — народним артистом СРСР.


«Рідна країна»




clipnews