Шахрайство чи авантюризм?

Все розпочалося з того, що десь зо місяць тому до нашої редакції зателефонували нібито з Адміністрації Президента України і попросили звернути увагу на те, що наша газета могла образити людину, назвавши її шахраєм, хоча насправді ця людина є безкорисливим авантюристом. 




Це згодом ми зрозуміли, що сам дзвінок з «Адміністрації Президента» також міг бути авантюрним обманом. 




Мова йшла про мукачівця Михайла Шекету. «Радник Президента» розповів, що насправді Михайло ріс сиротою і виховувався в дитячому будинку. Коли став дорослим, то не міг терпіти чиновницьке чванство і тому всі його дії були спрямовані на те, щоб «розвести» нечесних чиновників на гроші. А самі гроші Михайло віддавав на благодійність, зокрема в інтернати. 




Ми не пригадуємо, щоб писали про таку людину, однак попросили в так званого «радника Президента» контакти Михайла. А вже зовсім скоро відбулася перша телефонна розмова з ним. 




Михайло для початку розповів, що дійсно тримає на нас образу, бо насправді він ніякий не аферист, а людина, в якої загострене почуття справедливості. Він розповів, що зараз перебуває в зоні АТО, де боронить Україну, але взимку його затримали у Волновасі через конфлікт із комендантом і, перевіривши документи, виявили, що Михайло Шекета є підсудним ще по старій справі, яку на нього склепав ще колишній головний міліціонер Могильов. 




Михайло розповів нам, що насправді суперечка у Волновасі з комендантом сталася через те, що Михайло віз тіло нашого бійця, але була якась незрозуміла бюрократична тяганина. Сталася перепалка і довелося втручатися міліції. 




А потім Михайло сам нагадав нам про доволі давні пригоди, про які гуділа вся Україна. Мова йде про те, як міліція затримала чоловіка, котрий, одягнувши генеральську форму, їздив областями і, вихваляючись чи то зв’язками у «верхах», чи то представляючись безпосередньо людиною, яка вирішує кадрові питання, брав гроші від чиновників за вирішення призначення їх на вищі посади. 




І тоді нам пригадалося, що такі випадки були і в Закарпатті. Хоча насправді затримали Михайла доволі випадково в Тернополі. Причому він сам викликав міліцію, щоб поскаржитися на сусідів за бешкет. Ось що з цього приводу писали ЗМІ. 




«До обласного управління внутрішніх справ Тернополя з заявою, що житель однієї з квартир вчиняє сварки і бійки з членами сім’ї, звернувся чоловік, який представився київським чиновником. Коли на місце події виїхала слідчо-оперативна група, у квартирі за вказаною адресою їх зустрів невідомий. 




Чоловік вимагав, щоб міліціонери штурмом узяли квартиру за іншою адресою, адже саме там зараз перебуває той, хто чинить насильство над родичами, до того ж зазначене приміщення слугує наркокублом. Міліціонери перевірили інформацію, але надалі факти підтвердження не знайшли. Проте підозри в міліціонерів викликала особистість самого заявника. На вимогу пред’явити документи чоловік почав поводитися зухвало, посилаючись на знайомства і покровительства. Міліціонери затримали невідомого і з’ясували його справжнє ім’я. 




Як виявилося, затриманий лише на словах мав «відношення» до РНБО, МВС, Міністерства оборони і Генерального штабу Збройних сил України. Більше того, для своїх шахрайських цілей використовував генеральський мундир і видавав себе за столичного впливового чиновника. 




Історія появи закарпатського пройдисвіта на Тернопільщині не менш цікава. Виявляється, до березня минулого (2013) року зловмисник перебував у в’язниці, де познайомився з тернополянином. Мабуть, ще тоді визрів план оселитися в Тернополі. Адже про шахрайські й не тільки «таланти» закарпатця раніше знали в Мукачеві та в Івано-Франківську. 




Покинувши стіни в’язниці, зловмисник майже відразу приїхав до Тернополя. Матір засудженого переконав, що він впливовий чоловік, а також вона повірила, що приїжджий є її родичем за першим чоловіком. Жінка дала притулок аферистові. Шахрай, мабуть, тільки планував розпочати на Тернопільщині бурхливу діяльність. Поки що правоохоронці доводять причетність зловмисника до однієї з афер. Триває розслідування, повідомляє СОС УМВС України в Тернопільській області». 




У телефонній розмові з нами Михайло дійсно зізнався, що одягав мундир, щоправда, не генеральський, а лісничого, представлявся впливовим чиновником і за певний гонорар обіцяв підвищення на посаді. 




Він розповів нам, що таким чином він дійсно «призначив» багато людей. Зокрема, аж сімох начальників обласних міліцій. Для цього він використовував головним чином телефон. Знав номери багатьох перших осіб держави. Михайло зізнався, що за призначення на посаду начальника обласної міліції брав 250 тисяч доларів і «призначив» аж сімох начальників. 




Але він стверджує, що всі гроші віддавав у інтернати або інвалідам. 




Михайло стверджує, що всі чиновники — це ганьба держави, і якщо вони прагнуть «підвищень», то потрібно їх доїти, а гроші віддавати на благодійність. Таких чиновників Михайло називає ідіотами і дебілами, які не варті державної служби. 




До речі, зі слів Михайла Шекети, коли його таки затримали, то не знали, як чинити далі. Якщо подавати в суд, що Михайло шахрай, бо призначив того чи іншого чиновника на високу посаду за гроші, то, відповідно, потрібно було знімати з посад тих чиновників, яких він «призначив». А гроші ж то заплачені й чиновникам ці посади подобалися… 




Ми почали шукати інформацію про пригоди Михайла Шекети і знайшли доволі цікаві статті. 




Ось розповідь про відсидку Михайла Шекети на Тернопільщині, про що писала «Свобода»: 




«У загратованій клітці судової зали стояв сорокарічний чоловік. Гарні риси обличчя, коротка стрижка, благородна сивина. Якщо уявити його в генеральському строї, то, мабуть, очей не відведеш. Вийшов би генерал столичного штибу і навіть європейського. Втім, він в’язень і йому зараз не до генеральських зірок чи лампасів — йому би волі, відкритого простору, зірок на небі… 




Коли минулого тижня до редакції зателефонував один народний депутат і коротко, але емоційно розповів про Михайла Шекету, якого з березня 2012-го утримують під вартою, намагаються засудити без належних доказів, я й не відразу збагнула, що йдеться про справу «генерала» (на початку 2013-го «Свобода» подавала інформацію про цю дуже незвичну кримінальну справу). «Поїдьте 27 грудня в Чортківський райсуд — там Михайла вже втретє судитиме суд першої інстанції». 




Я й досі не впевнена, чи це телефонував депутат або хтось ним просто назвався. Але це нічого не змінювало. До того ж достеменно відомо, що до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Валерії Лутковської з депутатськими запитами у справі Михайла зверталися Леся Оробець та Олександра Кужель. І сам в’язень написав десятки звернень. 




Якщо коротко передати суть звинувачень, які висувають Михайлові, то йдеться про замах на шахрайство та самовільне присвоєння владних повноважень. Начебто Михайло, надягнувши генеральський стрій, видавав себе за представника РНБО, вселив марну надію на керівне крісло претендентові на посаду начальника Борщівського райвідділу міліції. Причому це бентежно-приємне очікування мало коштувати претендентові двадцять тисяч доларів. «Генералові» так і не вдалося зірвати бажаний куш. Власне, це і є все звинувачення. Хоча, за чутками, «генерал» пошив у дурні дуже високих посадовців. Ті, аби не втратити апломб, посади, не можуть дозволити собі звернутися з заявами, але неабияк зацікавлені глузливого і нахабного Михайла «посадити». Проте це, повторюю, чутки. Сам же Михайло вини не визнає і наразі правоохоронна машина безпорадно забуксувала у формуванні доказів. 




Михайло на суді уважно стежив за процесом, блискавично реагував на те, що відбувається. Допит потерпілого вилився у тривалу зливу запитань із боку адвоката підсудного Володимира Малишевського та самого підсудного. Михайло так доймав потерпілого (у ролі останнього — екс-начальник слідчого управління Борщівської райміліції, колишній невдаха-претендент на посаду головного міліціонера району), що той принаймні двічі картав себе, мовляв, негідно чинив, прагнучи обійняти посаду. В чому міліціонер каявся? 




З обвинувального висновку та зі слів потерпілого в судовій залі вимальовується таке: близький друг розповів міліціонерові, що познайомився з впливовим генералом, який працює у РНБО. Міліціонер мріяв про посаду начальника райвідділу, яка була вакантною. До того ж він уже подав усі необхідні документи на призначення, але з якихось причин із призначенням зволікали. Відтак претендент запропонував другові, аби той попросив генерала «замовити про нього добре слово». Хоча це, м’яко кажучи, незаконний спосіб отримання посади. Зі слів потерпілого, коли він дізнався, що за протекцію треба заплатити двадцять тисяч доларів, то звернувся до керівництва з рапортом, у якому повідомив про шахрайські дії стосовно себе, а також усно відмовився претендувати на посаду. 




Відтак підсудний та його захисник численними запитаннями намагалися з’ясувати в міліціонера, чому той вважає себе потерпілим. Останній визнав: матеріальної й фізичної шкоди йому не заподіяно. А те, що не став начальником райвідділу міліції, розцінює як моральну шкоду. 




Таке трактування навряд чи можна вважати обгрунтованим. Адже моральна шкода випливає з правомірних правовідносин, а те, що міліціонер прагнув здобути посаду з допомогою протекції, не вписується в рамки закону. 




Слід зауважити, що Михайло проявив себе як блискучий оратор та стратег, людина з аналітичним мисленням. Бездоганна логіка його запитань здивувала, викликала захоплення навіть у державного обвинувача. Цей підсудний, незважаючи на незавидну роль, викликав симпатію. Залишається загадкою, звідки в Михайла — сироти, вихованця дитячого будинку, якого життя повело не в університети, а злочинною стежкою, такий гострий розум, сценічний талант. Я мимоволі подумала: навіть у стінах Верховної Ради Михайло затінив би всіх речників. Ось такий самородок»… 




А це вже інша стаття з «Подільських вістей» минулого року. У ній розповідається про те, що, навіть перебуваючи у СІЗО, Михайло Шекета зупинив кровопролиття в період Майдану у Хмельницькому: 




«Михайло Шекета — невідомий герой? 




Наприкінці березня до редакції зателефонував один із заступників секретаря Ради національної безпеки і оборони з незвичним проханням. Мовляв, у Хмельницькому чимало людей вважають себе причетними до того, що під час штурму приміщення управління СБУ в області 19 лютого вдалося уникнути великих жертв, адже тодішня влада хотіла задіяти військових для наведення порядку. І тільки завдяки Михайлові Шекеті цього вдалося уникнути. 




Отже, хто він? У той час Михайло Шекета перебував у Чортківському слідчому ізоляторі — його судили, як повідомляла тернопільська обласна газета «Свобода», через «спробу   шахрайства та самовільне присвоєння владних повноважень». Начебто Михайло, надягнувши генеральський стрій, видавав себе за представника РНБО, вселив марну надію на керівне крісло претендентові на посаду начальника Борщівського райвідділу міліції. Причому це бентежно-приємне очікування мало коштувати претендентові двадцять тисяч доларів. «Генералові» так і не вдалося зірвати бажаний куш. Власне, це і є все звинувачення. Хоча, за чутками, «генерал» пошив у дурні дуже високих посадовців. Ті, аби не втратити посади, не можуть дозволити собі звернутися з заявами, але неабияк зацікавлені глузливого і нахабного Михайла «посадити»… 




Отже, коли запалало приміщення управління Хмельницького СБУ, Михайло зі стін слідчого ізолятора став надзвонювати по мобільному телефону до різноманітних посадовців у нас у Хмельницькому і навіть у столиці, відрекомендовуючись одним із заступників голови Адміністрації Президента України. Зокрема, телефонував він і керівництву Академії прикордонних військ, і командуванню військового підрозділу десантників-спецпризначенців, що дислокується у Хмельницькому, і народним депутатам України, і ще багатьом впливовим на той час людям. Це так, оскільки командування десантників показало нашому кореспондентові перелік дзвінків, наданих на їхнє прохання мобільним оператором. 




Джерела з Національної академії Державної прикордонної служби України навпаки повідомили, що вдячні Михайлові за зусилля, докладені ним до того, щоб того вечора у Хмельницькому не пролилося море крові. Офіцери академії буцімто їздили пізніше в Тернопіль, але Шекету там не застали, оскільки суд його виправдав і він вийшов на волю. 




То хто він — герой чи пройдисвіт — нехай кожен читач зробить для себе висновок самостійно. Можливо, пізніше вдасться довідатися і про мотиви вчинку Михайла. Поки що є тільки здогадка: люди, які брали активну участь у підпалі приміщення управління СБУ, мабуть, були йому добре відомі і близькі, тож він використав свій артистичний талант для їхнього порятунку». 




До речі, нам Михайло Шекета також повідомив, що і зараз за 15—20 хвилин може вирішити будь яке питання. Чиновники й досі ведуться. Більше того, днями Михайло Шекета зателефонував і повідомив, що до оточених бійців «Правого сектору» повинна була бути застосована операція на знищення «Бумеранг» і лише завдяки тому, що він блискавично зорієнтувався в ситуації й зателефонував кільком високим чинам, цю операцію відмінили. 




І дійсно, важко судити, хто такий насправді Михайло Шекета: аферист чи авантюрист. Адже його «жертвами» здебільшого є чиновники, яких він просто на дух не переносить.

clipnews