Підкарпаторусинська пісня — символ українського Майдану

Ця пісня пропалює свідомість кожного, хто пережив Майдан. Важко уявити собі іншу пісню, яка би була настільки співзвучна сучасним подіям. А фольклористи активно шукають її коріння. Дехто (помилково) називає пісню лемківською. Ще хтось вважає її зразком пісенної творчості січовиків періоду Карпатської України. А хтось твердить, що автором є поет Василь Ґренджа-Донський. Насправді пісня має вже більш як півторастолітню історію, в якій чітко вирізняються два етапи. Перший — це пісня про дівочу долю. Другий — це пісня про долю вояка. Водорозділом між ними стала Перша світова війна. Про це наша розповідь. 

ВІЙНА І ПІСНЯ 

Перша світова війна залишила суттєвий відбиток в усній народній творчості карпаторусинів, примноживши їх багатий скарб традиційних «катунськых» (рекрутських) та вояцьких пісень і тими, що оспівують й оплакують жорстокі реалії воєнних випробувань та даремно втрачені мільйони життів вояків у 1914—1918 роках. Ліричні та ліро-епічні «співанки», балади — це згусток суму та печалі, біль від розставань і невідворотності долі. Ці пісні надзвичайно чутливі, адже вони торкаються потаємних глибин людського єства. 

У цих піснях поступово розмивається їх національна ознака, адже людині притаманне співпереживання^ вона, незалежно від національної ознаки та державної приналежності, сприймає чужий біль та чуже горе, як свої. Поступово такі пісні поширюються в іншому етнічному середовищі, якщо для цього є привід. Як це сталося, коли в Україні на зламі 2013—2014 рр. вибухнув народний Майдан. Тоді (ще до війни з Росією!) вбачалося, що понад сто молодих людей, які в ім’я революції пожертвували своїм життям (ця воістину Небесна Сотня!), стануть найзначимішою жертвою української державності часу незалежності. Символом жертовності Майдану, його жалобним гімном та одночасно емоційною домінантою світської панахиди за вбитими майданівцями стала пісня «Пливе качка по Тисині», яка надзвичайно співзвучна тим драматичним подіям. 

 

ПІДКАРПАТОРУСИНСЬКЕ ПОХОДЖЕННЯ ПІСНІ 

Вперше цю пісню під час фольклористичної експедиції наприкінці 1930-х років записав у Воловці молодий, але вже відомий на той час ужгородський музикознавець угорського походження, в майбутньому композитор і диригент Ужгородської філармонії, згодом   професор Львівської державної консерваторії імені М. Лисенка Дезидерій Задор (1912—1985). Текст та ноти пісні він подав згодом у пісеннику «Народнђ пђснђ Подкарпатскихъ русиновъ», який у 1944 році видав у Ужгороді у співавторстві з Ю. Костьом (Костюком. — Авт.) та П. Милославським. 

Драматичне тло баладної пісні «Пливе кача по Тисині» й події, що прочитуються в канві твору (обставини невідворотно призведуть до загибелі молодої людини на чужині), та час першозапису (міжвоєнний період) нині дозволяють асоціювати її виключно з подіями Першої світової війни, коли з російського, сербського та італійського фронтів до рідних домівок у Карпатах із австро-угорського війська не повернулися тисячі вояків-русинів. 

Вперше пісня (близька за змістом до згадуваної нами пісні) фіксується в писемних джерелах другої половини ХІХ ст. як твір (коломийка) про кохання (ймовірно, донька просить матір не змушувати її виходити заміж за нелюба, бо інакше вона накладе на себе руки). Так, в одному з ранішніх збірників русинського фольклору «Угро-русскія народныя пђсни» (Петербург, 1885), укладеному російським дипломатом, консулом царської Росії у Відні Григорієм Де-Волланом на основі фольклорних матеріалів з Верхнього Потисся, наданих йому русинським фольклористом Бачинським, зафіксовано (без нотного запису) такий текст (на жаль, у збірнику опубліковано лише дві строфи): 

Моя мамка лютеранка 

Не дала мя за Иванка, 

Ай дала мя за Янчія 

За чортов[о]е насінья. 

Мамко моя, не лай мені, 

Залаешь ми в злой годині^ 

Залаешь ми в злу годину, 

Не будешь знать, де погину. 

Ймовірно, з часом хтось із народних виконавців творчо підійшов до сюжету самогубства дівчини та в нових суспільно-політичних реаліях (війна) за незначних змін у тексті пристосував пісню до нової ситуації — смерті вояка на чужині. Темп став більш повільним, протяжним, що внесло елементи трагізму в цей фатальний сюжет. Таким чином, відбулося переформатування жанру названої пісні — з любовної на вояцьку. Сприяв цьому спільний контекст: сум, викликаний наближенням обставин, що призведуть до смерті ліричного героя. 

ТА, ЩО ПОДАРУВАЛА ДРУГЕ ЖИТТЯ 

Успішним популяризатором цієї вояцької пісні стала відома карпаторусинська співачка, солістка (з 1961 р.) Закарпатського народного хору, майстер баладного жанру, збирач та популяризатор русинського фольклору Віра Баганич, родом із Воловця. Пісня (в аранжуванні відомого композитора та диригента, керівника Закарпатського народного хору Степана Мартона) ввійшла до її репертуару. Дещо пізніше, у 2001 році, В. Баганич підготувала та видала в ужгородському видавництві В. Падяка книжку з піснями зі свого репертуару під назвою «Співає Віра Баганич»^ названий твір також представлений у книзі. Цікаво, що пісню В. Баганич взяла не зі збірника пісень у запису Д. Задора, а записала в 1959 р. від своєї матері Анни Баганич (1916 р. н.), жительки селища Воловець Закарпатської області. Звертає увагу й той факт, що в обох випадках пісня була записана (Д. Задором та В. Баганич) у тому самому населеному пункті — це саме та місцевість у Карпатах, де під час Першої світової війни йшли запеклі бої за шосейний Верецький та залізничний Бескидський (інакше: Скотарський, Воловецький) перевали, сповіді про які тут передаються від покоління до покоління. Нижче подаємо текст пісні: 

Гей, пливе кача по Тисині, /2 

Мамко моя, не лай мені. /2 

Гей, залаєш ми в злу годину, /2 

Сам не знаю, де погыну, /2 

Гей, погыну я в чужім краю, /2 

Хто ми буде брати яму? /2 

Гей, выберуть ми чужі люде, /2 

Ци не жаль ти, мамко, буде? /2 

Гей, як бы мені, сынку, не жаль, /2 

Ты на мойим серці лежав. /2 

Гей, пливе кача по Тисині, /2 

Мамко моя, не лай мені. /2 

Також суттєво (порівняно з текстом Д. Задора) відрізняється й мелодія пісні. «Пливе кача по Тисині» у виконанні В. Баганич має суттєві відмінності в ритмічному малюнку. Темп «аndante» (повільно), зміна розміру, знаки подовження нот, протяжність вигуку «Гей!» — усі ці засоби виразності сприяють відображенню плачу, жалю, туги, стогіну людини. 

СИМВОЛ УКРАЇНСЬКОГО МАЙДАНУ 

Таким чином, ось уже майже півтора століття побутує в Карпатах чудова «співанка» про людську долю та залежність людини від багатьох життєвих обставин. За цей час суттєво змінилися: її жанрова приналежність — від любовної до вояцької^ її формат — від коломийки до балади, її темп — від ритмічного до уповільненого, її емоційний настрій — від позбавленого драматизму до глибоко трагедійного. 

У першому (любовному) варіанті це сум дівчини, яка перебуває перед осудним у патріархальному суспільстві життєвим кроком — непокорою батьківській волі. І ця втеча від батьківської опіки (батьківського свавілля) та їх прокляття («Мамко моя, не лай мені, / Залаешь ми в злой годині») лякають доньку своєю непередбачуваністю та невизначеністю майбутньої долі, яка у пісні змальована у трагічних образах. Через кровний зв’язок із матір’ю донька не наважується на відчайдушний спротив батьківській волі. Вона все ще сподівається на примирення і аргументом у цьому діалозі є уявні наслідки її втечі з дому та наслідки самогубства («Не будешь знать, де погину…»). 

Вояцький варіант «Пливе кача по Тисині», що виник під впливом подій Першої світової війни, це смутна та жалісна пісня вояка. Це звернення молодої людини, яка думками лине з фронтів Першої світової війни до своєї матері та просить, щоб не «лаяла му» «в злу годину» (не сварила його), щоб не наврочити смерть «в чужім краю», бо ж там чужі люди йому «будуть брати яму» (копати могилу). Мати у відповідь стверджує, що сумує за своїм сином, адже він на її «серці лежав». 

Мотивація слів у цьому варіанті пісні здебільшого непрозора (швидше, умовна). Це свідчить про те, що текст балади був пристосований до нових реалій, у даному випадку — подій війни. Не зрозуміло, наприклад, з оповіді, з яких міркувань вояк просить матір «не лаяти му»? (У чому його провина?) І чому він має сумніви щодо материнської любові та душевних переживань тої, у якої сина забрали на війну («ци не жаль ти, мамко, буде?»). 

Разом із тим новий контекст вдало збігся з характерним для християнських традицій Карпатського регіону елементом відпрошування покійника «від близьких та рідних» (т. з. «удпрошанка») — тут син «удпрошується» від матері, тобто прощається з нею і просить не судити за біль, завданий материнському серцю його смертю. Всі ці елементи допомогли створенню якісно нового образу. Карпаторусинська пісня стала напрочуд емоційною, вона струменить світлою печаллю, висловлює почуття, знайомі кожній людині, що пережила втрату близьких та рідних. 

Пісня давно присутня в репертуарі народних виконавців, професійних та аматорських фольклорних колективів. А нині в аранжуванні та виконанні гурту «Пікардійська терція» пісня стала мистецьким вокальним шедевром. У нових драматичних реаліях України, яка виборює своє право на незалежність від імперської влади російського Кремля, саме підкарпаторусинська пісня «Пливе кача по Тисині» стала символом українського Майдану — не лише виявом скорботи та пам’яттю за соратниками, що загинули за незалежність, а й виявом мужності тих, хто продовжує розпочату боротьбу. 

Валерій Падяк, кандидат наук, викладач Інституту русинської мови та культури Пряшівського університету 

*** 

ВІРШІ ЧИТАЧІВ 

Відвага 

Відвага — це велика шана, 

що лине, як небесна манна, 

Крізь хмару сонячних промінь 

до українських бійців, 

Які відважно нас захищають 

Й всю правду народу сповіщають, 

Про те, як складно було їм, 

Про те, як їх не шкодували 

і їх постійно катували, 

Але тепер це все позаду 

І ми не здамося владі, 

Яка постійно хабарі брала 

Й майном державним 

торгувала. 
Олексій Гурнєв, Ужгородська ЗОШ № 2, 12 років 

На Україні рідній 

Хворі від смутку дерева 

Тягнуть покручені руки 

В небо, де з диким ревом 

Чорні кружляють круки. 

Чорні кружляють круки — 

Схід засівають смертю. 

Страх у очах, розпука 

І у живих, і в мертвих. 

І у живих, і в мертвих 

Стигне в очах питання: 

— Задля чого ці жертви? 

Свічка життя чом тане? 

Свічка добра чом тане 

Поміж народів братніх? 

Чом зло танцює танго 

На цьому полі ратнім?! 

На цьому полі ратнім, 

На Україні рідній 

Сотні людей — безхатні, 

Голі, голодні, бідні. 

Боже великий, правий! 

Ми ж бо Твої всі діти… 

Дай же нам миру і правди 

В цьому нелегкім світі! 

20.11.2014    

«Буремний шлях» 

— На роковину Революції гідності 

Рік пройшов 

з часів буремних… 

«Сотня» відійшла в чертог, 

А ще скільки безіменних 

Полягло — то зна лиш Бог. 

Бо запраглося нам волі, 

Гідного людей життя. 

Захотілося недолі крикнуть: 

— Йди без вороття! 

Люд шумів, неначе море, 

Хвилювався і гудів: 

— Досить з нас нужди і горя! 

— Досить вже сиріт і вдів! 

Радісно-потужний крик: 

— Слава воленці жаданій, 

Що явила нам свій лик! 

Корогви жовтіли синьо 

У мозолистих руках. 

Думалося: «Україна 

Виборола новий шлях!» 

Аж тут знову заковика 

Не дає зректись ярма — 

Путінська зеленопика 

Підповзла до нас чума. 

Хитрим підступом, брехнею 

Заповзла у Крим, на Схід. 

Знову нам — на бій із нею. 

Знов на голову — сто бід. 

А чума зеленошкіра 

Все повзе… все мало їй. 

Загребущо зуби шкірить 

Смертоносний русозмій. 

Холод, голод і розруха, 

«гради», «смерчі», літаки… 

Та не падаємо духом: 

Ми ж вкраїнські козаки! 

…Рік пройшов 

з часів буремних, 

А буремність не пройшла. 

Та в житті все не даремно, 

Бо Вкраїна віднайшла 

Шлях до воленьки   святої, 

Праведності й чистоти. 

І уже з дороги тої 

Не звернем — ні я, ні ти! 

20.11.2014 
Маріанна Салай-Пак



РІО

clipnews