Щось подібне сталося цієї середи на засіданні Кабінету Міністрів України. Прем’єр-міністр Микола Азаров саме заглибився у проблеми сільського господарства, але змушений був перерватися, аби поставити на місце одного з присутніх членів уряду. Цим членом був не хто інший, як міністр з надзвичайних ситуацій Віктор Балога. На 20-й хвилині свого виступу Азаров раптом зупинився, бо у залі засідань сталося щось надзвичайне. Що саме сталося – залишилося «за кадром», але те, що було при цьому мовлено Азаровим – у випусках новин показали чи не всі українські телеканали.
– Балога! Я що, нецікаво говорю? Не стосується (вас)? – запитав Прем’єр-міністр Азаров, постукавши олівцем по столу.
Подія і насправді надзвичайна, бо скільки Кабінетів Міністрів було у нас за роки Незалежності, скільки різних чергових і позачергових засідань ці Кабінети проводили, але такого, щоб очільник уряду змушений був переривати свій виступ через якогось підлеглого нахабу – такого щось не пригадується. Принаймні, у засобах масової інформації ні про що подібне останні 20 років не згадувалося. А від середи цього тижня – вже маємо приклад, причому аж ніяк не гідний наслідування.
Будь-який факт нашого життя спонукає до певних розмірковувань. Принаймні, у трьох аспектах: що ся стало, чому ся стало – і що з того усього буде?
Що ся стало – було видко й чути цілій Україні. Засідав Кабінет Міністрів України, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади (див. Конституцію України, стаття 113). Керував його роботою Прем’єр-міністр – як це і передбачено статтею 114 цієї самої Конституції України. Кабінет Міністрів розглядав питання, вирішення яких покладено на нього згідно з статтею 116 вже двічі згадуваної Конституції України. І тут раптом один з міністрів дозволяє собі не те що нехтувати своїми міністерськими обов’язками, але й заважає роботі інших членів уряду – що жодною із 159 статей Конституції України не передбачено. Таким чином – маємо пряме, публічне і цинічне порушення норм Основного Закону нашої держави!
Чому ся стало? Можна, звісно, спробувати списати все на важке хутірське дитинство манюні Віті, на недоліки навчально-виховного процесу у Завидівській сільській школі та Львівському торгово-економічному інституті. Але чомусь не списується. Бо затим слідувало стрімке ієрархічне зростання Віктора Івановича на господарській та партійно-державній нивах. А на цих теренах панують справді вовчі закони, один з яких звучить так: не маєш сили – не рипайся! У зворотному прочитанні: якщо хтось рипається – значить має за собою силу!
Попервах Україна досхочу посміялася над декларацію про доходи Юлії Тимошенко – за минулий рік вона нібито отримала лишень 258,265 тис. гривень зарплати. Але то були ще «квіточки», бо коли свою декларацію обнародував Віктор Балога – Україна мало не сконала від реготу. Виявляється, що за весь минулий рік сердега отримав вчетверо менше бідної Юлі – тільки 67 тисяч 600 гривень (в тому числі зарплата – 57 тисяч 100 гривень, решта 10 тисяч 500 – чи не металобрухт по вихідних збирав?). За таких прибутків навіть машину порядну не купиш, хіба що бувшу у використанні. А Балога, між тим, може собі навіть літак купити…
«У чому сила, брате?» – запитував герой відомого кінофільму. І навіть дитвак сьогодні знає, що сила – не в грошах. Сила – у ДУЖЕ ВЕЛИКИХ ГРОШАХ. Настільки великих, що вони дозволяють плювати на всіх, навіть на прем’єр-міністрів.
І останнє запитання: що з того усього буде? Важко сказати. Не хочеться вірити, що в нашій державі можуть знайтися НАСТІЛЬКИ ВЕЛИКІ ГРОШІ, котрі б дозволяли плювати на самий Верх Верхівки. Хоча – хто їх, Балог, знає…
Іван Барвистий
