На Закарпатті туристи та власники ресторанів охоче купуюють овечий сир

Нині ціна на
бринзу в гірських селах зросла вдвічі. Якщо за літр у Міжгір’ї правлять 75
гривень, у Києві – 150.

Горяни спродують
запаси сиру, за вторговані гроші зводять будинки.

…У Синевирській
Поляні чи не в кожній оселі роблять бринзу. Та у Красняників вона найсмачніша.
Родина мешкає у старенькій хатині, що за потічком. Стіни будинку, а звели його
на початку минулого сторіччя, зі смерекового брусу. Від часу вони аж почорніли.
Поруч – високий новий фундамент. Біля сараю – пісок та гравій. Скрипучими
дерев’яними сходинками піднімаюся на веранду. У кімнатці біля маленького
віконечка стіл, поруч два ліжка, застелені ліжниками. У кутку – велика піч, на
якій ґаздиня готує вечерю.

“Овець годую не
лише сіном, варю зерно та кукурудзяну муку, тому й бринза в мене жирна, – жінка
виносить із комори 20-літрову дубову діжку, набирає в миску трошки бринзи,
пропонує скуштувати. – Кіз я не тримаю, сир із козячого молока зі специфічним
запахом, а овечий – білесенький, як сніг, ароматний, а який смачний!”

Поки старша
донька Ольги накриває на стіл, чистить голівку часнику, накладає зварену
мамалиґу в тарілки, жінка йде до комори. Виймає дерев’яний круг із 30-літрової
дубової діжки. Набирає півлітрову баночку та пригощає сиром із тої діжки.
Бринза солонувата, з пікантною гірчинкою.

“Вівця дає 1 – 2
склянки молока, а щоб отримати голівку сиру вагою 10 кілограмів, треба видоїти
щонайменше 200 худобин, – каже горянка. – Свіже овече молоко проціджую через
смерекове гілля та марлю, додаю сироватку, вироблену зі шлунка молодого теляти,
і підігріваю. Коли в чані з’являються згустки, зціджую на марлю. Зібраний сир
підвішую на сонці. За тиждень голівку подрібнюю і перетираю із сіллю. Оце і є
справжня бринза, та вона зовсім не схожа на ту, що продають у магазинах”.

Із часом бринза
набуває пікантної гірчинки, тож може смаком посперечатися й з відомими французькими
та голландськими сирами. Та якщо раніше горяни не знали куди подіти бринзу –
продавали її за копійки на місцевих базарах, то нині сир у них скуповують
оптом.

З власником
отари домовляються на початку сезону. “Бринза споконвіку визначала побут горян, а “люта”
бринза з дубової діжки взимку не лише додає сил та енергії, а ще й захищає від
інфекційних хвороб, – пояснює жінка. – Упродовж літа заготовляю понад 150
кілограмів бринзи.
Раніше продавала її туристам, нині бринзу скуповують
оптом власники ресторанів. У мене не лишилося жодної баночки, усе продала ще
місяць тому. Залишила тільки кілька кілограмів сиру для власних потреб. А за
виручені гроші звели фундамент літньої кухні, закупили будматеріали. Як зійде
сніг, почнемо мурувати стіни.

Нарешті й у
Києві зрозуміли, який корисний овечий сир. Вівця збирає “вершки” дикоростучих
рослин, пасеться лише в екологічно чистій місцині, любить різнотрав’я гірських
полонин, де багато цілющих трав. Тому бринза вбирає енергію сонця та
лікарського зілля. Наші діди-прадіди щодня їли бринзу, тому й жили до ста літ.
Своїх доньок змалечку годую нею, не пригадую, щоб вони хворіли”.

Еліна САВИЦЬКА,

„Експрес” № 23
(5626)

clipnews