“Посаджені в центрі Ужгорода у 2003-му році катальпи, як не прикро, уже віджили свій вік. У тому, що він був надто коротким, винен шкідник – красиві дерева заражені і, що найгірше, з них напасть може поширитися на інші, здорові, насадження міста. Ці дерева слід замінити – в один голос кажуть фахівці, котрих міський голова Віктор Погорєлов запросив на зустріч, аби ґрунтовно з’ясувати, що робити з хворими деревами.
Шкідник, що уразив катальпи, зветься “тутова щитівка” і небезпечний й для горіха, тополі та інших дерев. Крім того, катальпи уражені тлею, що ужгородці помічають у теплу пору року. Єдиний спосіб боротися за життя дерев – труїти шкідників, що надто недоречно в центрі міста, адже обробляти дерева хімікатами слід кілька разів за сезон, крім того, це не дає повної гарантії. Це ще ж і дорожче, ніж висадити нові рослини, – каже кандидат біологічних наук, доцент Олег Колесник, завідувач кафедрою ботаніки біофаку УжНУ, згоджуючись з колегами, зокрема, з кандидатом біологічних наук, доцентом Віталієм Симочком, завідувачем кафедрою плодоовочівництва і виноградарства, що з катальпами доведеться усе ж попрощатися.
Фахівці наголошують: місту потрібні свої, рідні (науковою мовою – районовані) рослини, придатні до нашого клімату. Дмитро Сойма, кандидат біологічних наук, директор ботанічного саду УжНУ, акцентує, що місту необхіден розплідник дерев для озеленення, в котрому б вирощувалися саме такі рослини. Начальник відділу державного Управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області, заслужений природоохоронець України Анатолій Поляновський стверджує, що це могли би бути і клени, і явори, і липи, і, звісно, – платани”.
Цитата, може, і трохи задовга, але вкрай необхідна для того, аби було зрозуміло, хто у нашому місті талпа (талпами, якщо хтось не знає, у нас на Закарпатті кличуть дурних та недоумкуватих).
Отож, повернемося на сім років назад. На місці нинішніх катальп (науковою мовою не районованих) росли де платани, де каштани, де інші районовані рослини, «придатні до нашого клімату». А потім їх бензопилами – вжик-вжик, вжик-вжик, та й позрізали. Тодішній мер міста переконував, що дерева ті старі, погнилі, будь-якої миті можуть звалитися на голови безневинним городянам. А на місці старих рослин команальною службою будуть висаджені нові, більш підходящі. А найбільш підходящими, на думку тодішнього мера, були катальпи – вони, мовляв, і красиві, і великі не розростаються, і до наших кліматичних вимог невибагливі. Тодішньому меру закидали, що завезені бозна звідки катальпи – надто дороге «задоволення» для дірявої Ужгородської казни. Мер закиди відкидав геть – задля краси центра рідного міста йому нічого не шкода, нехай навіть і 150-200 тисяч. Бюджетних коштів, зрозуміло, а не власних заощаджень.
І пішло-поїхало, платани-каштани різали-рубали, коріння їхнє викопували-видовбували, а у дірки, що утворилися, пхали саджанці катальп. Міський очільник радів і тішився, а коли однієї темної ночі якийсь нелюбитель катальп одну з них висмикнув із землі та й кинув на дорогу, то тодішній мер навіть публічно пообіцяв грошову винагороду тому, хто покаже на зловмисника пальцем. А ось теперішній мер, як бачимо, виступає за те, щоб не лише одну катальпу з землі висмикнути – а всі відразу, бо вони хворі і не районовані. Причому садити замість них потрібно каштани й платани, котрі колись тут і росли…
У цій ситуації виникає цілком природнє запитання: хто ж у нас в Ужгороді розумний, а хто талпа: тодішній мер – чи нинішній? І спробуй-но правильно на це запитання відповісти, якщо і той мер (зразка 2003 року), і нинішній (зразка 2011 року) однаково звуться і пишуться – Віктор Володимирович Погорєлов.
Ось така хитромудра загадка виходить, у якій без півлітри – годі й розібратися. Хоча, якщо трішки помізкувати, то відгадка просто на видноті лежить. То не Погорєлов талпа, і не його фахівці. То з нас із вами, шановна громадо, хочуть талпу зробити: тоді міську казну розкрадали під одним «соусом», а зараз – під іншим. Але при різних «соусах» одна суть: від нас крадуть!
В.Данайканич