Юрій Пеца: «До роботи – лицем, тим паче, що вона державна»

— Юрію Еміловичу,
все-таки спочатку мріяли про цивільну посаду…

— Після школи я, ужгородський
юнак, поступив у тодішній місцевий держуніверситет на хімічний факультет, щоб
здобути спеціальність викладача-інженера. Після першого курсу призвали в армію.
Постало питання: служити в Афганістані або Чехословаччині. Направили у сусідню
державу, був командиром БМП. Скажу, тут теж несолодко виявилося, бувало, не раз
почуєш дразливі постріли у сторону дислокування обмеженого контингенту
радянських військ. Демобілізувавшись, завершив навчання в університеті і
працював інженером на заводі залізобетонних виробів у обласному центрі.

— А за яких обставин
одягнули міліцейський кашкет?
— У мене багато друзів працювало
в міліції, які рекомендували і переконали піти в органи внутрішніх справ. Перша
посада — оперуповноважений ОБХСС у райвідділі Ужгородського району, відтак став
старшим опером, начальником держслужби боротьби з економічною злочинністю
(ДСБЕЗ). Пройшов річні стаціонарні курси у Харківській юридичній академії, а
потім закінчив юрфак УжНУ. В 1997 році на Закарпатті організувалася податкова
міліція, куди мене й перевели. Працював на різних посадах, дослужившись до
заступника начальника цієї структури. Відтак знову ДСБЕЗ. Три роки був
начальником Берегівського райвідділу міліції. В один час за керівництва Юлія
Ороса він визнався одним з кращих колективів, а коли пішов у відставку і за
ротацій начальників — занепав. Довелося знову виводити берегівчан у передовики.
За будь-якими показниками нижче 3 місця не опускалися, а за окремими — були
лідерами.

— Чому погодилися на
пост начальника у нашому краї?
— Наказ вищого керівництва треба
виконувати. Ми як військовослужбовці.

— Міжгірщина була вам
знайомою?

— Часто приїжджав і по роботі.
Торік, скажімо, тут брав участь у затриманні сільського голови на гарячому,
коли той брав хабар у розмірі 10 тис. доларів.

— Яке перше враження за
знайомства з особовим складом міжгірських міліціонерів?

— За 5-бальною системою оцінюю
на четвірку. Хлопці дуже молодого віку, але перспективні, майже половина з них
ровесники або молодші за мого сина, який теж міліціонер. Багатьом з них ще
треба набиратися досвіду. Сказав вже, що на доброму рахунку будуть ті, хто
професійно і чесно виконуватиме свої обов’язки, що не підпишу жодну заяву, якщо
вона неуважно розглянута, коли людина ображена. За прийняття рішення — це моє
кредо — треба досконало зважити ситуацію, щоб законність була справедливою.
Одне слово, до роботи — лицем, тим паче, що вона державна.

— А що скажете про свого
попередника?

— З Людвігом Файтом ми давно знайомі,
маємо дружні стосунки. Можу відзначити його лиш з позитивної сторони — як
людину, так і професіонала.

— Сина ви заманили в
міліцію?

— Це був суто його вибір.
Владислав закінчив Київську академію внутрішніх справ, вже 4 роки трудиться
слідчим в Ужгородському міськвідділі міліції. Тут, до речі, на цій посаді
найважче.

— Кого ще маєте в сім’ї?

— Дочка Вероніка навчається в
УжНУ на факультеті міжнародних відносин. Дружина Еріка, як і я, також має дві
вищі освіти. Працює у дошкільному закладі у місті над Ужем дитячим практичним
психологом.

— Доводилося розкривати
резонансні справи?

— Можна назвати довгу низку
гучних справ боротьби із незаконним обігом товарів. Це — контрабанда
автомобілів, затримання великих партій тютюнових виробів, викриття підпільних спиртзаводів…

— Погрози від злочинців
лунали?

— Було, що й стріляли. Зачисляли і до розряду замовних. Одного разу, коли
повертався додому, несподівано нанесли важким металевим предметом удар по
голові (показує сліди зарубцьованих ран — — Не шкодуєте, що обрали
нелегку професію?

— Я не з тих, хто шукає легкого
хліба.

— Які перші накази дали
новим підлеглим?

— Приміром, щоб пішли у
навчальні заклади і провели роз’яснювальну роботу серед молоді, зокрема
акцентували увагу на шкідливих звичках. У першу чергу зловживанні спиртним, яке
калічить юні долі. Вчора нашими співробітниками затримані два місцеві підлітки,
які намагалися реалізувати наркотичне зілля. Воно теж руйнує життя, особливо
молоді.

— А як вам на перший
погляд місцеве населення?
— Щирі, скромні, працьовиті
люди. Таким треба забезпечувати спокійне життя, щоб кримінал не зазіхав на їхнє
добро, не шкодив здоров’ю.

— За дозвілля чому
надаєте перевагу?

— Подобається волейбол. А в
Ужгороді постійно за вільного часу збиралися віком від 40 до 55 років
правоохоронці, лікарі і проводили азартні матчі. Люблю з товаришами
подорожувати по горах з нічлігом у наметах. Викарабкаємося на вершини і мило
зачаровуємося красою Карпат. Міжгірщина особливо мальовничий край.

— Дякуємо за розмову і
зичимо успіхів у роботі, змістовних відпочинків.

clipnews