Сьогоднішня
розмова із завідуючою санітарно-гігієнічним відділом,
лікарем-гігієністом Ужгородської райСЕС Сусанною Шелембою власне про
якість води в селах Ужгородщини.
–
Сусанно Іванівно, яку ж воду п’ють жителі району й чи
відповідає вона гігієнічним вимогам?
–
Здавалося б, що у нашому екологічно чистому краї
проблем із якістю питної води взагалі не мало би бути. Але, на жаль,
результати моніторингу, який здійснює санепідслужба району, говорять
про те, що вода, яку вживають жителі району, не завжди відповідає
вимогам санітарного законодавства. Протягом останніх років якість питної води,
як за фізико-хімічними показниками, так і за мікробіологічними, бажає бути
кращою.
Для
основної частини жителів району, дитячих, лікувальних,
оздоровчих закладів, об’єктів громадського харчування,
торгівлі вода для господарсько-питних потреб використовується із
децентралізованих джерел. Аналіз даних лабораторних досліджень за останні роки
свідчить про те, що 18-20 відсотків досліджених взірців по тих чи
інших показниках не відповідали нормативам. В порівняні з серед-ньообласними
показниками ці результати невтішні.
– Як
на вас, у чому ж причина?
–
Якщо говорити про причини, то однозначної відповіді не має.
По-перше, не можна не враховувати стан водоносного горизонту, що виникає
в результаті забруднення його стічними водами. Адже в районі жоден населений
пункт не каналізований стовідсотково. Частково каналізовані лише ті села, які
розташовані поблизу Ужгорода. Крім того, в районі відсутня бригада,
яка б здійснювала очищення колодязів, через що їх дезінфекція не
завжди дає бажаного ефекту. По-друге, рівень забезпеченості населення
централізованим питним водопостачанням становить лише близько 36 відсотків.
Частину цього відсотка, знову ж таки, складають жителі
прилеглих до обласного центру сіл, які мають змогу приєднатися до
міської мережі. А системи централізованого водопостачання в селах Ужгородського
району, в основному, збудовані колгоспами чи радгоспами в 60-80 роках.
Нині вони застарілі та зношені, господарства ж розпалися, а отже
обслуговувати їх нікому.
Є
в районі села, де функціонують стихійні водогони
і джерелами водопостачання є каптажі, обслуговування яких
здійснюють громади. Яскравим прикладом можна назвати села
Кам’яниця, Кибляри, Ярок. Зрозуміло, що при такій системі водопостачання про
гарантовану якість води важко говорити.
–
Сусанно Іванівно, який порядок контролю за якістю питної води
з централізованих джерел водопостачання?
–
Відповідно до статті 18 Закону України «Про забезпечення
санітарного та епідемічного благополуччя населення» здійснювати виробничий
контроль повинні підприємства водопостачання, але, на жаль, це робиться час від
часу тими комунальними господарствами, створеними сільськими
радами, де на балансі є водогони і лише за наявності коштів.
Варто
зазначити, що й санепідеміологічна служба району здійснює
постійний моніторинг за якістю води. Так, за даними проведеної роботи
відсоток нестандартних взірців питної води з централізованих джерел
водопостачання із сільських водогонів у 2010 році склав 10 відсотків.
Найчастіше перевищення реєструвались по каламутності та вмісту заліза. До речі,
якщо у воді завищений вміст заліза – лікарі прогнозують захворювання на діабет,
підвищений вміст нітратів може проявити себе піском в нирках. Використання
питної води, забрудненої нітратами, в штучному харчуванні дітей раннього віку
призводить до отруєння, навіть з фатальним кінцем. Крім того є ряд інфекційних
захворювань, де фактором передачі є вода. І це в першу чергу всім добре відомий
та небезпечний гепатит А, дизентерія, черевний тиф та інші.
Але
повернімося до аналізів. За мікробіологічними
показниками в минулому році вода не
відповідала вимогам нормативної документації в 11 відсотках.
Хоча в порівнянні з минулими роками ці показники значно покращились. Не останню
роль зіграли в цьому пропозиції служби, які були підготовлені по кожному
випадку реєстрації нестандартного взірця питної води. Так, лікарями служби в
2010 році з питань покращення якості питної води керівникам організацій та
закладів, власникам джерел водопостачання підготовлено близько 130
приписів. За виявлені порушення в сфері водопостачання накладено 13
штрафів.
– Минулого року в Україні відбулись
зміни в нормативній базі щодо вимог до якості питної води…
–
Так, набрав чинності новий нормативний документ «Гігієнічні вимоги до води
питної, призначеної для споживання людиною», який встановлює вимоги до
безпечності та якості води, а також правила виробничого контролю та державного
санітарно-епідеміологічного нагляду у сфері водопостачання населення. Вимоги саннорм
поширюються на воду з водопроводу, фасовану, з бюветів, пунктів розливу,
шахтних колодязів та джерел. Даний держдокумент встановлює вимоги по 76
показниках якості води, тоді як попередній ГОСТ – по 28, й передбачає поетапне
введення нормативів: з липня минулого року передбачено контроль по 53
показниках, з 1 січня 2011 – по 64, з 1 січня 2020 – по 76. (Нагадаємо, що до
цього на території країни застосовувалися інструкції від 1967, 1986 років,
державні санітарні правила і норми від 1996-го року та діяв Державний стандарт
Союзу РСР ГОСТ 2874-82 «Вода питна. Гігієнічні вимоги та контроль якості»).
Звичайно, велика робота стоїть перед службою щодо освоєння та впровадження
нових методик. А це – цілий ряд нових вимог, і в першу чергу вони
стосуються фасованої води, адже вживання цього продукту з кожним роком
зростає. І якщо ще якийсь десяток років тому купувати воду здавалось
для нас мало не дивацтвом, то тепер бутильована вода стала поширеним
товаром і на вітчизняному ринку. Але це необхідно, так як існуючі в
минулому нормативи не давали повної гігієнічної оцінки якості питної води.
І,
насамкінець, враховуючи, що не за горами літо, сезон, коли споживання води
зростає, постарайтеся вживати воду тільки гарантованої якості. Бережіть
своє здоров’я.
P.
S. Науковці кажуть, що Україна –
один із наймаловодніших регіонів Європи.
За останні десятиріччя в державі зникло
близько 20 тисяч малих річок. Тут винні і зміна
клімату, і самі люди, які забруднюють воду. А вона хоче лише одного – не
забруднювати її, економити і берегти. І вже нині кожному з нас варто задуматися
над тим, що ми зробили для того, аби прийдешні поко-ління отримали в спадок
чисту воду та повітря.
Тетяна Фаліс
«Вісті Ужгородщини»
