39, або Яночка та інші (ВІДЕО, ФОТО)

…Старші – уважно і дещо напружено розглядають, неохоче спілкуються, менші – туляться до дівчат, демонструють їм свої нехитрі іграшки, тим часом хлопчаки прагнуть потриматися за штатив та з цікавістю заглядають в об’єктив гостей-мужчин… Хоч у цих дітей і замало дитинства, вони залишаються малечею. Щоправда, їм бракує дозвілля, відповідного їх віку, особливо – в пору, коли про ігри просто неба не йдеться, а ще – розвиваючих занять. Це – чи не головний висновок з цієї подорожі. Окрім, звісно, думок про матерів, котрі народжують сімох, не маючи наміру перейматися жодною дитиною…

…Дитинство – час для ігор і розвитку… Отже, ми всі разом захопилися ідеєю облаштування хоча б наразі невеличкого спортивного кутку в актовій залі притулку – доки в них нема спортивного залу, згодилася б шведська стінка з кількома снарядами і матами… В ігрову кімнату для найменших потрібен палас, а ще лампи, котрі можна спускати і підіймати. Ще – це у дужках – не зайвими будуть подушки, врешті і матраци, щоправда, потрібні спеціальні… Тим часом я знову згадую про книжки, котрі б заохотили їх читати. Врешті – вчитися читати! Так, деякі з мешканців Батьова у свої кільканадцять не знають грамоти, хоч і досконало вивчили розклад руху на залізниці… Книжки, пазли, розвиваючі ігри, зрештою – фільми, мультики і музика, відповідна віку… Мене особисто чи не найбільше вразила під час відвідин притулку майже повна відсутність книжок… А Олена – представник благодійної організації та наша нова знайома, з котрою нас звела власне ця поїздка до Батьова – захоплена думкою про швейну машинку (дівчата-підлітки показували нам своє рукоділля – вміють і шити, і вишивати)… Думаємо і про навчальні програми для комп’ютера і звісно, саму “машину”…

…Олена Фриндак має намір долучати голландську благодійну організацію “Help Україна”, з якою співпрацює. В котрусь з найближчих обідніх перерв ми з Оленкою Желтвай, звісно, підемо купувати нитки і все інше потрібне для вишивання – журнали і роздруківки зі схемами уже підібрані. Я уже опікуюся збором книжок, в Оленки є чудові ідеї щодо урізноманітнення дозвілля “батівської” малечі… Врешті, для дітей вже зібрана частина нового вантажу… Стараннями Ганнусі, котра розпочала кампанію допомоги притулку, про “дитячий конвеєр” знають, і малеча вже регулярно радіє гостям… Так, спасибі й підприємцям, які по-особливому ставилися до клієнтів, котрі здійснюють покупки на такі потреби і завдяки яким за наявний бюджет вдалося привезти більше і білизни, і гігієнічних засобів^ потішила і пані, в котрої я купувала взуття для малечі – сьогодні вона передзвонила і сказала, що має в презент Батьову ящик кросівок і капців… Так, пакунки з подарунками, тим паче, такими потрібними – це добре… Я з нетерпінням очікую на повернення до Ужгорода Ганнусі, аби про все їй розповісти-прозвітувати та й просто поговорити на “батівські” та “навколо-батівські” теми. Але найбільше мене здатна потішити звістка, що двоє сиріт – Сашко і Оленка, котрі після смерті дідуся-опікуна опинилися у притулку – вже оселилися у новій родині: їх під опіку бере ужгородка, саме триває оформлення документів…

…Дорогою ми з Оленою згадували Яночку, голубооке дитинча, у 4 рочки менше за дворічне – одне з сімох від матері-зозулі… Моя подруга – молода мама – відтак написала повідомлення: зізналася, що після безсонної ночі нарешті відповіла сама собі на питання, чи змогла б виховувати дитину, котру не сама народила – “так!”… Знаю, що всі інші учасники поїздки теж немало думають на теми, котрі виринають у Батьові.

…У кожному разі, ми туди повернемося. Знаємо, що їх буде вже не 39 – на “дитячому конвеєрі” постійно відбуваються ротації… Ми не побачимо когось із тих, з ким встигли познайомитися, але дізнаємося про долі інших. Діти змінюються, але Батьово – дитячий заклад, котрий викликає дорослі емоції та думки – лишається… Отже (а, так, певно, хтось при цих словах вже всміхнеться) – далі буде…