Батько братів-старожилів закарпатського Келечина "водив" дружбу з президентом Карпатської України

Ще у недалекому минулому тут жили-були
Андрій та Дмитро Ковалі, кожному з яких долею судилося понад 90 літ
провести на білому світі. На даний час парочкою рідних старійшин села є
Михайло та Іван Клепи, за плечима яких відповідно 95 і 92 прожитих
літ.

Все життя на ногах

Проживають верховинські аксакали по сусідству. Про активний спосіб
життя одного з них засвідчувала і символізувала намір довго вікувати за
нашого візиту така собі побачена побутова деталь: на хаті молодшого
Івана Михайловича племінники старанно перекривали дах. А Михайло
Михайлович й поготів переконав, що є ще порох у порохівниці: моторно
причимчикувавши до нас, гостинно запросив до себе в оселю. Свою ранкову
відлучку від дому пояснив виконаним необхідним на селі ділом — у
земляка Василя Коваля на ґаздівстві валашив (кастрував — авт.) свині.
Це виправдання у певній мірі приголомшує нас, бо за такої процедури
треба бути не лише спеціалістом, а й мати ще добру міць у руках.

За знайомства з стариками-вдівцями (дружини Ганна і Настя померли
одного року — шість літ тому назад) дізнаємося, що їхній родовід
походить з Новоселиці. У сім’ї було восьмеро дітей — 3 брати і 5 сестер.
Зараз у живих з них шестеро, померли старший брат Василь та наймолодша
сестра Анна. До речі, дві сестри вже теж солідного віку: Марії
Сегляник — 89 років, а Гафії Коваль — 87.

На освіту пощастило старшому брату: на короткочасних курсах у
Мукачеві здобув ветеринарську науку. 39 літ був вірним тваринницькій
професії. Сили були продовжити стаж, але совісно поступився у фаховій
діяльності молодшому поколінню. І все-таки досвід у ціні, не забувають
про фартову роботу ветерана-ветеринара, ледь не силоміць газди-келечинці
ще й нині тягнуть Михайла Михайловича до хлівів. А найбільше шокувала
новина, що старший Клепа дотепер клепле косу, заготовляючи сіно для
худоби. Присутній за бесіди зять Володимир Сегляник, що за першого
сусіда, підтверджує непосидючість тестя і на його обійсті: “Маємо три
маржини, яких у стайні постійно нам допомагає обходжувати”.

— Хоч по-старому почуваю себе, але, слава Богу, на ногах. На ґаздівстві звик бути весь вік, — зізнається батько його дружини.

Іван Михайлович все трудове життя був конюхом місцевого колгоспу
“Заповіт Ілліча”. Із нащадків у нього лише два внуки, зате в старшого
брата їх цілий ракаш — 5 онуків, 6 правнуків, плюс ще праправнук.

Еліксир довголіття — віра в Бога

І ще один штрих з життя старшого вражає — пресу, якою любить часто
пошелестіти, може перечитати і без окулярів. Обидва цікавляться
політикою, часто її обговорюють, але, кажуть, у ній повно брехні,
міняється на очах, наче хамелеон. Брати стурбовані і підростаючим
поколінням. Михайла, приміром, хвилює те, що науку здобуває молодь, але
неспроможна працевлаштуватися. У свою чергу Івана непокоїть поведінка
юні, за його словами, відбилася від праці на землі, звикла жити на
плечах батьків, які в поті чола мозолять гріш здебільшого за кордоном,
до всього п’є, хуліганить. Держава має звернути серйозну увагу на своє
чадо — така їх одностайна думка.

А на вигляд Клепи ще і як пристойно позують — чужий і гадки не мав би
про поважні літа братів. Із допитливості намагаємось випитати рецепт
багаторіччя. Секрет у харчуванні практично відсутній: віддаючи перевагу
молочним стравам, їм до смаку і солонина. Щоправда ніколи не курили, а
для куражу хіба що тільки півдеци споживають у рідкісних випадках. За
характерами — спокійні, завжди між собою честувалися, як і з всіма
близькими і знайомими.

— Бог нам дарував довге життя, — схиляються в догадці і розповідають про свою глибоковірність у святість життя.

Змалку всією сім’єю ходили до церкви і щиро молилися Всевишньому,
демонструючи сердечну віру повсякденними добропорядними вчинками. Не
забули згадати і про новоселицького діда Василя, який спорудив церквицю.
Між іншим, скільки вже не мав журналістських зустрічей-знайомств з
горянами-довгожителями, то майже всі одностайно твердили, що у старості
Бог їм на помочі.

Батько Клепів цімборував з Августином Волошином

За нашої розмови було багато спогадів і про батька Михайла Васильовича,
котрий прожив 88 років (мати Марія передчасно у 55 літ пішла з життя).
Ще з якою гордістю у себе вдома Клепи говорили про Августина Волошина,
який народився і ріс у їх рідному Келеч
ині. Президент Карпатської
України та їхній тато були ровесниками, товаришували у дитинстві. У колі
своєї родини він постійно з почуттям глибокої шани оповідав як про
роки дружби, так і немеркнучі добрі справи за тогочасся великого
патріота України в ім’я свого народу. Батько був урядовцем як при
чехах, так і угорцях, займаючи пост берова села.

Особливо цікавим фактом виявилося те, що тато служив у австрійському
війську, а синам, зокрема, Михайлу довелось у мадярському, Івану —
чеському. Михайло скуштував і порох війни, у Другій світовій був
важкопоранений у голову, про що виразно і зараз засвідчує шрам —
вм’ятина на чолі. За перших радянських часів за службу в чужій армії
косо позирали комуністи, прозиваючи його мадяроном. Виручало келечинця
хіба що те, що з кристалічною совістю виконував обов’язки у
ветеринарській справі — службі, яка була у дефіциті.

Бідкається інколи, що від угорців мав непоганого розміру пенсію, яку
скороспіло скасували совєти. Одного разу звернувся в Ужгороді в
Угорське консульство, де порекомендували виїхати сім’єю в їхню країну з
поверненням втраченого, але передумав: рідна земля — то своя
годівниця.

Пригадали брати ще один небезінтересний приклад, який ілюструє повагу
до їх родоводу. З кілька років тому до них навідалися з Тель-Авіва два
гості. Виявилося, що це були сини єврея Михля Хаєма, який за чехів мав
корчму в Келечині, а відтак виїхав у Ізраїль. Він просто благав-молив
нащадків за поїздки в Україну обов’язково завітати в Келечин і
відшукати братів Клепів, з якими цімборував, і передати щирий привіт
від нього.

Пам’ять у старожилів Клепів нівроку — до нюансів розказують про той
чи інший епізод з тривалого життя — навіть далекого дитинства. Шкода, що
часу на спілкування виявилося замало, а кожна історія, передусім давно
минулих літ, має неабияку вагу за пізнання старожитності, духу
предків.

Василь Пилипчинець,”Верховина” для mizgir.com.ua

Фото Тетяни Костюк

admin