В Ужгороді історію хвороби сусіда …знають усі

Як переконалися журналісти «Замку», аби отримати чужий медичний документ, достатньо знати адресу людини, дату її народження і бути приблизно того ж віку, що й вона (детально про це – у №12 (976) від 1 квітня 2010 року. – Ред.). В особистій амбулаторній картці, як відомо, міститься інформація про всі хвороби людини, де і як її лікували, які приймає препарати тощо. Всі ці відомості є лікарською таємницею, котра гарантована статтею 40 «Основ законодавства України про охорону здоров’я». Згідно з інструкцією, працівник реєстратури, перш ніж видати картку, має переконатися, що дає її дійсно пацієнту-власнику. А за найменшого ж сумніву одразу попросити посвідчення особи. «Полюючи» за медичними картками своїх колег, журналісти такої процедури не побачили і близько. Про що одразу ж після свого експерименту повідомили керівництво управління охорони здоров’я Закарпатської ОДА. Відтоді минуло вже півроку. А ситуація з охороною лікарської таємниці в ужгородських поліклініках, схоже, не змінилася.

Днями ми знову навідалися в одну з них. І ще раз без труднощів узяли там чужу амбулаторну картку. Підійшовши до віконця реєстратури, автор матеріалу назвав прізвище свого приятеля, адресу і дату його народження. За мить його картка була вже у мене в руках. Медична працівниця лише запитала, до якого спеціаліста я зібрався. Відповідь, що, мовляв, до терапевта, її цікавість цілком задовольнила. «Загубившись» у коридорах клініки, я мав достатньо часу, аби не лише погортати сторінки чужої медичної картки, а й сфотографувати їх, аби завжди мати ці дані під рукою.

Інший колега-журналіст представився у реєстратурі також іменем свого знайомого. Там, не переконавшись, хто просить картку, взялися її шукати. Щоправда, запитали, навіщо вона потрібна. На що журналіст відповів: мовляв, збирається скопіювати її дані для роботодавця. Кількахвилинні пошуки картки результату не дали – виявилося, її перенесли на зберігання до іншої поліклініки. А якби документ таки залишився тут, можна не сумніватись: його б без проблем видали сторонній людині.

Ще один наш колега також попросив у реєстратурі картку під чужим іменем. Тут працівниця, нарешті, засумнівалася в його особі. «Ви виглядаєте старше, ніж 1987 року народження, то ж картки не дам», – категорично відмовила вона. «Ну так, це не я, але він мій друг, – не розгубився журналіст. – Хлопець особисто прийти за документом не має часу, тому попросив мене». У реєстратурі віддати картку однаково відмовилися.

Як бачимо, із трьох випадків працівниця поліклініки лише в одному проявила пильність. Відтак впевненості в тому, що наші картки зберігаються у медустановах за сімома замками, сьогодні немає. Як і гарантії, що нашою лікарською таємницею не скористається якийсь недоброзичливець. До речі, нині це дуже актуально в контексті місцевих виборів. Уже зараз деякі кандидати показали, що заради своїх цілей можуть паплюжити честь та гідність і своїх опонентів, і їх родичів. Нема впевненості, що завтра хтось не навідається до поліклініки, аби вивідати інформацію про болячки свого конкурента. І потім розповісти про все стороннім людям.

Микола ПИЛИП, Старий Замок Паланок

admin