Ужгородський банкір-підприємець Тібор Зомбор розбудовує новий Ужгород та …футбол

— Бо ж, — говорить, — ще в стінах вузу мріяв стати кваліфікованим гарним інженером, та дещо не пощастило з часом самореалізації. Він припав на розпад СРСР — виробництво розвалювалося, заводи закривалися. В певному занепаді був навіть «Турбогаз» — завод в обласному центрі, на якому розпочав трудову діяльність на посаді менеджера відділу зовнішньоекономічних зв’язків у 1992 році. Хоча саме там показали нові підходи до соціального та економічного розвитку. Був за словацькими проектами споруджений цілий мікрорайон добротного житла з належною соціальною інфраструктурою. Заряд до такої ж активної розбудови, але вже на сучасному етапі, залишився в мені й зараз.
Бачилося в той час, що багато чого не виходить в розвитку міста через недосконалість банківської системи. Хотілося чоловікові змін і тут. Чи не тому Т.Зомбор з 1994 року став економістом кредитного відділу Ужгородської філії АКБ «Градобанк», відтак — його начальником, а потім і директором філіалу.
— Бажання працювати в банківському напрямку, — розмірковує Т.Зомбор, — народилося з усвідомлення, що саме банки дають можливість розвивати економіку, сприяють розмаїтим ініціативам своїми кредитами тощо. Завдяки цьому, йде розвиток багатьох підприємств, того чи іншого сектору міста.
Для того, щоб бути стовідсотковим фахівцем потрібні були додаткові знання. Впертості здобути їх вистачило Тібору Тіборовичу сповна. В 1995 році закінчив Міжнародний інститут менеджменту в Києві та в 2007-му Львівський інститут банківської справи при НБУ, оволодів спеціальністю «Банківська справа».
Крім згаданого «Градобанку», був з березня 2004 року заступником начальника відділу розвитку і координації діяльності філій з організації роботи щодо відкриття Ужгородської філії АКБ «Мрія». Директором останньої став на старті 2005 року. Далі — заступник начальника Ужгородської філії ВАТ «ВТБ Банк». Відтак — директор Ужгородської філії АБ «Київська Русь».
—Дуже жаль, — сумовито міркує Тібор Тіборович, — що сьогодні знову нас узяли хронічні перепади економічної кризи, яку переживають і банківські структури. Вони змушені скоротити видачу кредитів, депозитів, скорочувати число своїх послуг, а то й узагалі закриватися. Хоча життя не зможе процвітати без участі та сприяння нормальних банків.
Дивлячись на життя міста, молодий чоловік дуже жалкує, що досі даються взнаки наслідки розпаду радянської системи, обвального закриття підприємств, які працювали на місто. Тоді ж бо люди мали гарантовану роботу, стабільність у повсякденному житті, виправдані надії на близьке і дальше майбуття своєї родини. Відтак негадано заводи залишили по собі розвалену соціальну, житлову інфраструктуру. Обличчя такого малого затишного міста якось відразу змінилося не в ліпший бік, бо вийшло на передній план те, що потребувало ремонту, реконструкції, модернізації. Території, прилеглі до підприємств, набували катастрофічних ознак руйнації з кожним днем, навіть годиною. Наочно бачимо це зараз по механічному та машинобудівному заводах.
— Певна річ, — говорить Т.Т.Зомбор, — кожна каденція міської влади намагалася щось зробити для змін, та заважали мінімальні надходження до бюджету. З ними не можна було відродити будинки, заводи, прилеглі до них території, школи, дитсадки, лікарні. За останні три роки спостерігався якийсь підйом, але потім знову далися взнаки кризові явища, спад. Та все ж бачимо, що й при цих ситуативних перепадах наше місто живе, розвивається, зі скрипом, але знаходяться кошти на ремонт вулиць, шкіл, садочків, то тут, то там розпочинається ремонт житлових будинків, прилеглих до них занедбаних територій, облаштовуються дитячі та спортивні майданчики. Життя, отже, продовжується.
—Та процес, напевно, потрібно активізувати?
— Згоден… Перед містом стоїть багато завдань, що потребують нагального вирішення. Найперше треба повернути йому красу й привабливість. Першою справою необхідно облаштувати історичний центр, робити й далі такі вулиці як проспект Свободи. Належного догляду чекають прибудинкові території, ремонт житлового фонду. Відчуваю, що маю достатню освіту, знання, уже набутий життєвий і трудовий досвід. Керуючись цими власними здобутками, бажаю долучитися до розбудови міста, вирішення хвилюючих проблем його життєдіяльності. Вірю й знаю, що багато зможу зробити. Це потрібно як ужгородцям, так і моїй сім’ї, що входить до їх числа. Дружина — домогосподарка. Старша донька навчається на другому курсі Податкової академії в Ірпіні на Київщині. Син —
учень гімназії. Живемо в новозбудованому будинку. Поставили його поступово, власними силами. Моя приватна фірма «Наш Дім» наразі займається будівництвом, поставкою будівельних матеріалів. В перспективі займемося виробництвом.
—Балотуєшся до Ужгородської міської ради вір Партії Зелених України, хоча й безпартійний? Чому?
—Та ситуація в моєму місті спонукає до такого політичного вибору. Колись же Ужгород був серед найзеленіших міст України. На кожного жителя припадало найбільше зелених насаджень. І зараз нам є чим гордитися. Треба лише свої багатства оберігати й примножувати. Адже маємо найдовшу липову алею в Європі у центрі міста на набережних Ужа. Вздовж неї завжди буяв розарій. Чому б його не відродити зараз? Скільки б було радості для туристів і всіх закарпатців! Потрібно оберігати також чисельні рідкісні види дерев на теренах Ужгорода. Весняним цвітінням сакур і магнолій захоплюється велика маса людей але в нас нема свого комунального підприємства «Зелене господарство». Все розібране в приватні руки. Місто має повністю займатися формуванням свого зеленого обличчя! На сьогодні наша першість в озелененні на Україні втрачена. Місто стало дуже забрудненим. Хотів би знову його бачити чисто прибраним, зеленим. Це дасть змогу ліпше почувати себе мешканцям, зробить місто привабливим для туристів. Хотів би цього, бо сам захоплююся туризмом. За сезон колись наш Ужгород відвідувало мільйон туристів. Зараз їх відвідування має момент випадковості. Не тільки в історичній частині хочеться нині бачити гостей, а і скрізь між належно впорядкованими будівлями і скверами.
…Вже зараз Тібор Зомбор чимало робить для міста. Помітна його діяльність в одному з мікрорайонів — Радванці. Він навіть є головою громадської організації «За відродження Радванки». Для фізичного гарту перед величчю завдань, поставлених перед собою, полюбляє футбол. І не тільки для себе, «затягує» в нього й інших, є заступником голови Ужгородської федерації з міні-футболу і президентом аматорського футбольного клубу «Моноліт-Радванка».

Василь ЗУБАЧ, м.Ужгород

admin