На Іршавщині невидима ікона відновилася сама собою

Ще одне диво сховалося на Іршавщині, у монастирі, що знаходиться на високій горі в глибині лісу. Незвичайну розповідь, про незвичайну річ ми почути від сестри Ксенії. Під час перших п’яти років радянського панування монастирі та церкви громили та нищили, а на їх місці споруджували піонерські табори чи фабрики. Відповідно і майно, яке належало храмам конфісковувалося і зберігалося на складах чи просто спалювалося. Тому багато картин, церковних монументів, ікон, золотих посудин губилися і зникали із українських святинь. Після війни деякі з них поверталися і знову були оберегами рідних місць. І якраз ікона, що висіла у келії сестри Ксені пережила таку долю. Цей образ потрапив до рук старшої матінки одного із Іршавських монастирів, коли усі ікони поверталися із «заслання» на Закарпаття. Але на іконі, як це не дивно, уже не було зображення – це була звичайна дерев’яна дощечка. Тоді старша сестра вирішила віддати святу картину художникам Почаєва на реставрацію. Супроводжувати ікону до реставраторів довелося сестрі Ксенії і зразу в глибині душі вона відчула, що це не просто кусок дерева, а щось надзвичайно цінне. Але почаївські художники не змогли відреставрувати картину, адже на ній не виднілися навіть контури зображення. Запропонували хіба що намалювати новий образ, тільки на тій самій дошці. Тоді Ксенія почала просити старшу наставницю, щоб та віддали дошку їй.

Так Ксеня врятувала ікону і, як сама зазначає, отримала за це велику нагороду. Нагорода звісно прийшла до рук не одразу. Довгий час, приблизно рік ікона стояла в неї на шафі в невеличкому пакеті, адже не було місця у келії для її розміщення. Але коли сестрі Ксенії випало жити на одинці, вона вирішила зробити власну галерею з ікон. Місце тоді найшлося і для дощечки. Однак коли монашка розгорнула пакет – ледь не обімліла, адже на старій дощечці з’явилися контури рук та обличчя святої. Тоді вперше Ксенія побачила, що це вимальовується образ Божої Матері. Від тоді кожного дня на дощечці прорізуються білими фарбами риси Непорочної Діви. Спочатку під контурами були чорні тони, як вугіль, але з роками ікона біліла, висвітлювалася. І ось через чотири роки вона обновилася повністю, без чиєїсь допомоги. Сестра змогла роздивитися святу картину і визначила, що це Діва Умілєніє., бо в кожної ікони є своя назва. Дощечка стала така яскрава, з чіткими контурами, що навіть вдалося побачити з котрого вона року. Виявилося, що її намалювали у 1833 році. А пізніше з’явився ще й надпис, який повністю розтлумачив походження ікони: «Ікона Божої Матері всіх радостей радість, перед якою стоячи на колінах молився преподобний Серафим, перед нею і помер».

Віра в щось завжди нагороджується: сюрпризами або великими розчаруваннями. Проте вона, як не як, стимулює, дозволяє надіятися на свої догадки та роздуми. І добре, що у світі ще залишилися люди котрі вірять у дива, у святість. Вони впевнюються в істинності своєї інтуїції та власного духу. Однак сьогодні також все матеріалізується, зводиться до логічного пояснення, пояснюється законами фізики та економіки. І цікаво чи спростували б і цього разу вчені таку незвичайну появу Матері на дошці 1833 року!? Напевне, що так. Але невидима ікона з’явилася тільки тій людині, яка в неї повірила, знайшла місце і на стіні і в серці. І шкода, що місце знаходження ікони залишиться таємницею, адже сестра Ксенія нізащо б не віддала Діву Марію в яку так щиро вірить.

Ірина ВАЩУК, vedinfo.com

admin