Колись на Закарпатті кіно крутили у кожному селі…

Пізніше кіногалузь почало
трусити. Найбільші труднощі розпочалися після підпорядкування
кінематографу Міністерству культури і передачі майна в комунальну
власність різних рівнів.

Нині ж стан кіно в Україні трохи
покращується, триває будівництво мегамаркетів із багатозальними
кінотеатрами, старі кінозали переоснащуються. Подекуди зростає валовий
збір від кінопоказів. Але в деяких областях країни, до прикладу на
Закарпатті, позитивних зрушень досі не відбувається.

Вже кілька років поспіль показник забезпеченості закарпаців сучасними
кінотеатрами на 100 тисяч населення, залишається найнижчим в країні.
Реально в області діють лише декілька кінотеатрів. Більшість
ліквідовано, на балансі держави залишилися лише застарілі установи. Їх у
краї нараховується 38. Із них справді діють лише чотири. Це –
мукачівський кінотеатр “Перемога”, ужгородський “Доміон”, кінобар
“Європа” у Сваляві та кінотеатр “Мир” у Рахові.
Два останніх не грають
особливої ролі у показнику кінообслуговування.

Біди кіно на Закарпатті розпочалися після припинення фінансування і
ліквідації у 2006-му «Закарпатвідеопрокату». Цій державній структурі
підпорядковувалася уся кінематографія області. Її підрозділи діяли в
кожному районі. Вони постачали кінотеатрам старі фільми.
«Закарпатвідеопрокат» потребував для своєї діяльності близько ста тисяч
гривень на рік. Така сума виявилася непосильною для влади і тому нині
усе майно «Закарпатвідеопрокату», а це тонни кіноплівки, нищиться і
припадає павутинням у коридорах ліквідованої структури. А саме ця плівка
могла б врятувати малі кінозали області, ті, які не можуть собі
дозволити дорогі фільми. Керівник закарпатського кінофонду Анатолій
Чередниченко каже, що в рік на зберігання кіноплівки необхідно близько
5-ти тисяч доларів, але таких коштів немає.

На сьогоднішній день в області усі кінотеатри загалом можуть
запропонувати тільки трохи більше восьми тисяч місць на всіх жителів
Закарпаття. Але цю цифру слід ще зменшити в рази, адже левова частка
кінозакладів не працює.

— Причин занепаду кіногалузі декілька, — розповідає методист управліня
культури Закарпатської ОДА Надія Кондратенко. — Нові фільми дорого
коштують, а старі не мають попиту. Приміщення потребують капітального
ремонту. Крім того, навіть ті фільми, які залишилися у кінофонді
Закарпаття ми транслювати не можемо, бо всі вони — на російській мові, а
переклад на українську дуже дорого коштує.

Важко уявити, що за радянських часів прибутки від кіногалузі області
були важливою складовою поповнення держбюджету. Нині ж в Закарпатті
кінотеатри погано окуповуються. Багато з них приватизовані без
збереження профілю. Крім того кінообладнання старіє, фахівців в галузі
меншає, зрештою втрачається культура відвідин кінотеатрів.

На думку заступника начальника управління культури облдержадміністрації
Івана Канюки, інвесторів які були б готові вкладати кошти у розвиток
кіногалузі, будувати нові кінотеатри не має через нестачу попиту.

— Сьогодні кінопоказ повністю відданий бізнесу, річ у тім, що не
існує програм підтримки кіногалузі, але я переконаний, що як тільки
надійде сигнал від бізнесу, влада допоможе їм займатися такою
діяльністю, – стверджує Іван Канюка.

За даними управління культури Закарпатської обласної адміністрації, за
2009-й рік кіноустанови області відвідало лише 59 тисяч глядачів. А
прибуток від цього виду діяльності склав лише 665 тисяч гривень. Нині це
просто смішні цифри – кажуть фахівці кіногалузі. Через неякісні
технології кінопоказу та нестачу кінотеатрів закарпатці поступово почали
відвикати від походів в кіно і віддавати перевагу домашнім кінотеатрам.

На думку Надії Кондратенко, найкращий і найуспішніший кінотеатр в
області – «Перемога», розташований в Мукачеві. Він суттєво оновився за
останні роки. Щодо обласного центру Закарпаття, то ще кілька років тому
тут діяв один із найбільших у краї кінотеатрів – “Ужгород”. Зведений ще у
1932 році спеціально для міського кінематографу, цей комплекс тривалий
період був окрасою міста. Але з часом кінотеатр потребував технічного
оновлення, а міський бюджет не міг собі дозволити утримання зовсім не
прибуткового ветерана кінематографу. А у 2003-му році відкрився
“Доміон”, і “Ужгород” відчув величезний удар конкуренції. Зрештою
кінотеатр «Ужгород»
був приватизований і не працює з 2005-го року.

Кінострічки також крутили в Будинку офіцерів, у лекторії на площі
Народній, у кінотеатрі “Комсомолець”, і в літньому кінотеатрі на
Слов’янській набережній. Тепер в Ужгороді, юридично, немає жодного
кінотеатру, оскільки “Доміон”, єдиний кінотеатр, який працює в місті (із
залом на 650 місць), хоч і знаходиться в межах Ужгорода, але орендує
приміщення будинку культури в районної ради.

За словами директора «Доміону» Василя Дідика, починаючи з 2003 року, з часу відкриття кінотеатру держава не виділила на його підтримку ні копійки.

— Державних програм підтримки кіногалузі просто не існує, є програми
по кіновиробництву, виділяються деякі кошти тільки на створення фільмів.
Від кінопоказу отримуємо мало, але на території комплексу розташовані
ресторан, бари і приблизно 30% доходу кінотеатру забезпечує продаж
попкорну, пива, солодкої води й інших товарів, які є невід’ємною
частиною кіноперегляду для глядачів. Ще 20 % прибутку кінотеатр заробляє
на рекламі, — розповідає Василь Дідик.

Кількість відвідувачів «Доміону» теж залишає бажати кращого. Дідик
вважає, що інвестори не дуже зацікавлені вкладати кошти у створення
кінокомплексів саме через низьку культуру відвідин кінотеатрів. Так, до
прикладу, влітку кінотеатр «Доміон» в середньому відвідують щодня 50-60
чоловік.

На хвилі популяризації цифрових технологій багато операторів ринку
несуть додаткові витрати, пов’язані з переобладнанням залів. Один такий
проект обходиться компаніям приблизно в 150 тисяч євро. Це поки що
кінотеатр «Доміон» дозволити собі не може, хоча у планах – перехід на
тривимірний формат і закупівля сучасного кінопроектору вартістю біля ста
тисяч євро. Не секрет, що рентабельність 3D-фильмів у порівнянні зі
звичайними в багато разів вища.

Плачевна ситуація і в закарпатських селах. Починаючи з 1998 року, в краї
сільською кіномережею не закуплено жодного нового кінофільму. Звичайно
кінотеатрів у закарпатських селах немає. Тут працюють пересувні
кінопроектори. Діють вони лише на Тячівщині та Рахівщині. Через постійне
недофінансування місцевої кіномережі здебільшого демонструються старі
копії фільмів минулих десятиліть. До усього цього додається ще й нестача
фахівців в кіногалузі області. Їх на ціле Закарпаття – усього лише 38
чоловік. До того ж частина з них вміють працювати лише на старих
кінопроекторах.

Попри всі проблеми в обласному управлінні культури вірять: майбутнє у
кіно на Закарпатті буде, але лише в разі підтримки урядом програм
розвитку кінематографії. Однак, як показує практика подібні програми
приймалися в Україні починаючи з 2002 року, втім до цього часу галузь
поштовху в кращий бік не відчула.

KarpatNews

admin