Хто куди, а ми — в бібліотеку!

Насправді протистояння між бібліотеками та всесвітньою
мережею немає. Більше того, популярність, а згодом і пересичення
Інтернетом хоч і побічно, але призвело до того, що люди повертаються до
книг. Нині бібліотека намагається бути оазою культури в кожному
населеному пункті, вважає наша співрозмовниця – директор обласної
універсальної наукової бібліотеки Людмила ГРИГАШ
. Але водночас
має пропонувати всі сучасні види читально-пізнавальних послуг, зокрема й
«павутини». Про це спілкувалися напередодні Всеукраїнського дня
бібліотек.

– Як сталося, що День бібліо­­тек є, а Дня бібліотекаря немає?

– Всеукраїнський день бібліо­тек вважаємо також і
нашим професійним святом. Щодо того, що мусимо суміщати професійне свято
і День бібліотек, то це нічого. Головне, що держава визнала, що ми
працюємо в непростих умовах (взяти хоча б працю на вихідних, чи з
архівами у вологих підвалах, або в непристосованих приміщеннях) і
відобразила це в надбавках до зарплатні. До того ж бібліотеки
залишаються однією з найбільш доступних та дешевих пізнавальних
інституцій. У нас абонемент на рік (з правом користування всіма
послугами, включно з Інтернетом!) можна прид­­бати за сміхотворною ціною
– 10 грн. (разовий візит в один із відділів – 1 грн.), а 1 та 30
вересня в рамках акції ми взагалі безплатно записує­­­­­­мо!

– Що пропонує нині бібліотека читачам?

– Обласна бібліотека залишилася таким собі
культурним оазисом у житті міста і краю загалом. Ми намагаємося йти в
ногу з часом і відповідати вибагливим запитам, зокрема молоді. Крім
власне бібліо­­течних можливостей (два читальні зали, відділ періодики,
книгосховище, наукова література) щочетверга проходить чимало заходів та
зустрічей з відомими і цікавими людьми, щоденно працює «Вікно в
Америку», етноклуб «З бабусиної скриньки», клуб угорської культури. Ми
активно співпрацюємо з «Просвітою» та спілкою письменників, тож мало що з
культурного життя проходить повз нас.

– А як щодо новітніх технологій?

– Кілька років успішно працює бесплатний Інтернет-центр. Крім того, ми пропонуємо чимало послуг, пов’язаних із «павутиною», починаю­чи
від сканування, завершуючи віртуальною довідкою. Вам навіть не треба
виходити з дому – подали запит на сайт biblioteka.uz.ua – і ми
оперативно відповімо. Ця послуга досить популярна, та іноді запити
карколомні: «от вам фраза з такої-то книги: скажіть, яка це сторінка».

– Побутує думка, що без Інтернету бібліотеки не потрібні…

– Це як колись на зорі телебачення казали, що театр
перестане існувати. Але як бачимо, ці два явища існують поряд і мають
багато прихильників. Інтернет де в чому подібний до ТБ: там багато
інформації, переважно поверхневої та не завжди якісної й правдивої. Ми
прослідкували тенденцію, що після 2003 (відкриття Інтернет-центру)
справді був наплив читачів: до 15 тисяч зареєстрованих абонементів за
рік додалося ще 5 тис. І це не враховуючи того, що популярними стали
разові одногривневі візити. Втім кілька років тому люди, найімовірніше,
переситившись інтернетщиною, все більше замовляють книги. Приходять може
й спершу в Інтернеті посидіти, але принагідно заглядають до відділу
періодики, просять щось із архіву, вчаться в читальному залі… Інша
причина зменшення популярності «павутини» в тому, що викладачі навчилися
перевіряти – де «скачане», а де авторське.

– Тобто Інтернет у бібліотеці – необхідність, але Інтернет-клуби бібліотек ніколи не замінять…

– Саме так. Всесвітня мережа лише допомагає
привернути увагу, зокрема молоді, до пізнавального процесу, до читання
і, як не парадоксально, до книги. До 2003 бібліотеки області не мали
жодного комп’ютера і їх популярність була дуже низькою. Але ми виграли
грант і відкрили перший в області центр. Далі за програмою Біла та
Мелінди Гейтс «Глобальні бібліотеки», наші співробітники пройшли курси в
Києві, аби надавати якісні комп’ютерні послуги. Це й вплинуло і на
відношення влади до нас: вдалося достукатися, пояснити, що ми на
останньому місці по інформатизації. Згодом вже почали з’являтися
комп’ютери і в районних бібліотеках. Нині Інтернет-центри відкриті у
Виноградові, Перечині
, Волівці, Іршаві, Тячеві.

– А чи є щось таке у фондах обласної бібліотеки, чого не знай­­деш у «павутині»?

– Звичайно. Це і архіви періодики від 1945 – більше 60 тис. примірників! І найрізноманітніші наукові праці – 416 тис. (Інтернет подає лише кілька сторінок з наукової праці – за повний доступ плата 5-50 грн. за закачку. – Авт.).

– Які основні проблеми бібліо­тек краю?

– Головним чином, це зменшення фондів. По-перше,
майже половина книг застарілі чи не користуються попитом. Нам казали –
«списуйте». Але навіть застарілі книги є історією, яку не можна нищити в
залежності від того, яка влада в країні. Скажу більше: досі в людей є
інтерес і до радянських книг, зокрема Леніна, а Маркс взагалі переживає
«другу молодість». А от щодо читання російськомовної класичної художньої
літератури, то тут значно гірше: діти просто забувають цю мову! Друга
причина – фінансова. Донедавна поповнювалися лише завдяки меценатам та
профільним державним програми. Приміром, «Українська книга»:
укомплектування по цій тематиці відбувалося на високому рівні. Але на
все решта уваги зверталося мало. Великий внесок у фонди робить ОДА, яка
підтримує публікації крайових авторів і забезпечує необхідну кількість
екземплярів після презентації. Але звуження фондів не означає зменшення
популярності бібліотеки, просто є книги, які замовляються дуже часто.
Приміром, «Конституційне право» – на ньому живого місця немає від
наклейок про замовлення-повернення. Щодо «особистих» проблем обласної бібліотеки, то крім
загальних речей маємо мороку із відділом іноземних мов. По-перше, він
дуже віддалений від основної будівлі бібліотеки, а по-друге, там просто
катастрофічні умови як для роботи так і для відвідин.

– Ще одне болюче питання – сільські бібліотеки. Завдяки чому виживають вони?

– Все тримається переважно на ентузіастах: там, де є
бібліотекарі з бажанням працювати, вдосконалюватися і вдосконалювати
заклад – результат приходить вже незабаром. От цього року в
огляді-конкурсі перемогла сільська бібліо­тека Пістрялова. Куратор
закладу Віта Ривті встигає все на світі: крім охайного приміщення та
впорядкованих книг, реально й успішно функціонують танцювальний і
театральний гуртки, гурток поезії, клуб «Господарочка», і купа заходів
цікавих проводиться. Є й інші вдалі приклади. У електрон­ній презентації
сільських бібліотек, яка підготовлена до свята, маємо що показати: це
бібліотеки села Луг, Новоселиці, Нового Селища тощо.

– Тобто занепад лише там, де немає фанатів своєї справи?

– Не зовсім. Кілька років тому чулися чиновницькі
голоси, мовляв у сільські бібліотеки ніхто не ходить, і треба такі
заклади закривати. Але на селі не так багато цікавих місць, які могли б
слугувати прос­­­­­віт­­ницькими закладами. Крім то­­­­­го, слід хоча б
мінімальним набором книг забезпечити та умови в бібліотеці налагодити!
От нащо йти людині в бібліотеку, де навіть «Івасика Телесика» немає! Або
не­­­­опа­­­­­лювальні приміщення – 7 місяців у рік там ніхто сидіти з
читачів не буде! Нині до питань розвитку сільських бібліо­тек ставляться
краще. Відповідно й рейтинг та умови покращуються.

Тарас ВАЩУК, “Закарпатська правда”

admin