Битва за мерське крісло. Міфи та реальність ужгородських виборів

Ані трохи не червоніючи, вони розповідають байки про «дуті» рейтинги кандидатів та безальтернативність виборів, забуваючи при цьому сказати, що таким чином відпрацьовують гроші одного відомого в усій Україні синдикату, який 4 роки поспіль працював на знищення Ужгорода.

Роками, не зробивши нічого корисного для міста, вони за 2 тижні до виборів раптом починають встановлювати на сиру землю швидкоруч вирубані з ще не висушеної деревини у дворах дитячі гойдалки, абсолютно не соромлячись при цьому заявляти про побудову «Якісної України» та «величезну турботу про людей».

Вони роздають ужгородцям 100-гривневі подачки, лякаючи при цьому людей наявністю зібраних перед цим паспортних даних, але забувають сказати, що під час свого правління за безцінь продавали комунальну власність: кінотеатри, аптеки, будинки.

Вони лякають городян мафією та братвою, яка нібито хоче залишити старого мера при владі, забуваючи казати, що це їхні біл-борди обклеєні відвертою брехнею і саме вони є мафією – щоправда, загальнодержавного масштабу, яка по телефонному дзвінку 5 останніх років «рішала» усі питання з податковою, міліцією, СБУ та прокуратурою.

Тож, про міфи та реальність ужгородських виборів. Аби наступні кілька років не шкодувати за своїм вибором…

Міф перший – Ратушняк.

— Найголовніший міф щодо мера Ратушняка є те, що той начебто нічого не виконав із обіцяного 4 роки тому. Це – цілковита брехня. Варто пригадати, як виглядав наш центр міста у 2004-2006 роках: проспект Свободи, набережні, вулиці Фединця, Корзо чи Волошина, скверик біля хімфаку, Боздошський парк. Відверто кажучи, нині це – також далеко не Європа. Але сюди, принаймні, вже можна привести друзів з інших міст України. Викладені рівною плиткою тротуари, красиві світильники, лавиці, годинники та чудернацькі казкові фігурки – усього цього бракувало Ужгороду «погорєловських» часів.

— Ратушняк намагався також навести лад із паркуванням в Ужгороді, щоб хоча б частково розвантажити центр міста: від загазованості з одного боку та хаотичної навали машин – з іншого. В усьому світі так прийнято: чим ближче до центру міста залишаєш транспорт, тим більше платиш грошей. За ці кошти потім ремонтують та освітлюють дороги, замінюють лампочки в світлофорах, роблять розмітку. У нас же «крутелики», більшість із яких нині масово «полізли» в депутати, вважали, що 2 гривні – надто велика платня. Прокуратура, міліція та податкова з «подачі» тодішньої обласної влади свою справу зробили – пішоходи в місті над Ужем й надалі спотикаються об дорогі БМВ та Мерседеси.

— Прагнув мер навести лад в обласному центрі й зі своєчасним вивезенням сміття, щоб місто було чистим та охайним. Але й тут йому правоохоронці заважали: то тарифи неправильно складені, то фірми не ті підібрані, то смітник не відповідає екологічним нормам. Одним словом, замість допомоги від Гаваші з Балогою – одні палки в колеса. Та й треба визнати: який відсоток нас із вами сплачує рахунки за вивезення сміття? Мабуть, одиниці. А жити в чистом
у місті хочемо усі! Погодьтеся – так не буває.

— Про будівництво Аквапарку в Ужгороді написано було вже чимало. Скажу просто: цей проект «зарубали» люди, які не хотіли, щоб Ратушняк його реалізував. Бо сенсу проводити зараз вибори не було би жодного. Окрім чудового туристично-рекреаційного об’єкту, місто би отримало значний економічний зиск: нові дороги, нові комунікації, нові робочі місця. Але, на жаль, маємо те, що маємо. Єдине, що варто знати ужгородцям – це прізвище «вбивць» аквапарку: Погорєлов, Балоги та Гаваші. Варто відзначити, що перше з них – цілком співзвучне з прізвищем людини, яка хоче наступні кілька років керувати Ужгородом.

— Загалом, міська влада в умовах «кругової облоги» зробила для городян усе, що було в її силах: ремонтувала дороги, опікувалася ЖРЕРами, забезпечувала безперебійне транспортне сполучення в місті. Чи міг зробити Ратушняк для міста над Ужем більше в цих умовах? Мабуть, що міг. Але усе, як кажуть, пізнається в порівнянні. Наприклад, що було зроблено при сприянні обласної влади, а що – при її повній протидії.

Міф другий – Погорєлов

— Найголовніший міф екс-мера Ужгорода – те, що він «гарний господарник». Нагадаю, що у 2002-2004 роках йому допомагала обласна влада. Спочатку це був Москаль, а згодом – Різак із Медведчуком. Робили вони це не з доброї волі, а з нагальної потреби – їм потрібно було будь-що «робити вибори». Для прикладу: меру Погорєлову за кошти області повністю профінансували програми заміни міської каналізаційної мережі, реконструкцію стадіону «Авангард», цілодобового постачання води. Слід відзначити, що жодного з цих питань Погорєлов так до логічного завершення й не довів. Виділені на ці потреби гроші безслідно зникли, а проблеми з часом лише посилилися. В 2005-2006 роках місяцями не працювали світлофори – в міській казні не було грошей. Перед самими попередніми виборами екс-мер закатав в асфальт гроші, виділені на ремонт вулиці Гагаріна. Через місяць – дорога знову потребувала ремонту.

— Ще один міф, який навязують виборцям: Погорєлов – рішучий політик. Погодьтеся, справжній чоловік, це той, хто готовий будь-якої миті захистити слабких, знедолених та близьких. Як можна назвати рішучим людину, яка не здатна постояти навіть за себе: надавати, наприклад, тлумаків тому ж Щадею, який у 2005-му жбурляв яйцями у нього, наче партизан по німецьких танках у 1943-му. Або ж гідно відповісти людям, які зганьбили пам’ять його батька. Насправді ж, як виявилося, Погорєлов – звичайнісінький слабак, не здатний бути господарем нашого славетного міста Ужгород.

Скажи мені, яка в тебе команда і я скажу – хто ти. Як такої команди в колишнього головного економіста області – немає. Скоріше, це – такий собі вінегрет. Судіть самі: Каламуняк, яка керувала Великоберезнянської РДА, але так нічого путнього там і не спромоглася зробити^ Щадей, з яким, окрім яєць, більше й поговорити нема про що^ Погорєлов-молодший, який останні дні доживає на посаді головного еколога Закарпаття^ Волошин, який за кілька днів без жодних дозволів повністю знищив усю привабливість площі Театральної, розібравши будинок, що є культурною спадщиною. І… все. Виявляється, що усю команду, яка працювала з Погорєловим у 2002-2006 роках, Віктор Володимирович кинув напризволяще. При цьому себе і з сином – як найбільш активних членів команди підтримки кандидата в президенти України Віктора Януковича взірця 2004 року, записав до «помаранчево
ї» команди Балоги. А усі інші, хто працював із Погорєловим пліч-о-пліч – пройшли через біржу праці
.

Є ще один міф: про те, що Погорєлов – єдина альтернатива Ратушняку. Найголовніший недолік Погорєлова – не те, що він в молоді роки «відсидів» на зоні, не те, що за його безпосередньої участі в міста вкрали 21 мільйон гривень, а що він 4 роки поспіль вже мав можливість показати ужгородцям: чого він насправді вартує і як вміє господарювати. Треба розуміти: голосуючи проти Ратушняка – за Погорєлова, ми віддаємо голос Балогам – тим самим мафіозникам, які 4 роки поспіль планомірно знищували життя в Ужгороді. Аби зрозуміти, що нас чекає в майбутньому, слід порівняти Мукачево, де весь бізнес працює «під Барвою» і де немає жодного супермаркету, окрім того, який належить одній завидівській родині, — і Ужгород, в якому представлені усі можливі торгові марки України. Крім того, слід розуміти, що обласна влада у разі перемоги Погорєлова, скоріше розвиватиме глухі гірські села, аніж «розкручуватиме» перефарбованого зрадника. Тому, перед тим, як зробити свій остаточний вибір – ретельно зважте всі «за» і проти». Чи варті 100-150 гривень, які мафія платить за те, щоб всадити свою людину в мерське крісло – кількох змарнованих для міста років. Адже, витративши мільйони доларів на передвиборчу кампанію кандидата Погорєлова, ці люди захочуть чим скоріше «відбити» свої гроші. І, повірте, зроблять це за рахунок нас із вами – мешканців Ужгорода.

Василь БУНДА

admin