Закарпатців охопив грибний "екстаз"!

Глибинка, що не кажи, а в грибній лихоманці. В екстазі “тихого
полювання” всі без винятку села, в лісові походи вирушають від малого до
найдорослішого.

Грибною столицею верховинського краю по праву вважається Тереблянська
дельта. На зелених околицях села Свобода, просторих смеркових масивах
Чорної Ріки ціле людське нашестя від світання до смеркання, з дня у
день. У дрімучих хащах такий шлейф машин, що можна порівняти його з
караваном автівок під час кордонної “пробки” на пропускному пункті.
Носять суперкласні біляки не лише кошиками, а великими торбами. Як для
себе, так і для продажу — прийомними пунктами зароїлися не лише села,
але і безпосередньо узлісся. Ціни стрибають то вверх, то вниз — залежно
від періоду врожаю. За першосортні боровики дають 35, а то й 20 грн. Не
менш смачні, але більшого розміру гриби, яких кваліфікують чомусь
другорядними, закуповують всього за 15-10 грн. До речі, є щасливчики,
які знаходять біляки-велетні, вага котрих сягає і 3-5 кг або натрапляють
на грибні царства, коли в радіусі 2-3 метрів назбирують й півсотні
красенів-боровиків. Гаманці горян шелестять і пухнуть купюрами від
грибного навару. Досвідчені місцеві грибники умудряються за день
підзаробити навіть 2 тисячки вітчизняної валюти. Помітно, що “бомжів” і
п’яниць-ледацюг поменшало на вулицях — є шанс мати свою копійку в
кишені, запастися вишуканим харчем природної скарбниці. Ліс, що не кажи,
виручає солідно за кризової скрути. То в одному, то в іншому селі чи
присілку чуєш про грибників-рекордсменів, які хваляться мішками
насушених боровиків. За їх реалізації на ринках, особливо
санаторно-курортних, сімейна казна горян повниться ого-го…

Грибні вояжі — це не лише фінансовий бізнес, але й активний відпочинок,
азарт, гарт здоров’я від ходьби. Щоправда, без прикрих трафунків не
обходиться. У “зеленому океані” нерідко хтось заблукає і вертається
виснаженим додому через добу, а то й 2 дні. Недавно трапилася і
трагедія: у лептиці — так мудро звуть смерековий лісок-молодняк, який
особливо багатий на знахідки, — що поблизу села Синевирська Поляна, не
витримало серце приїжджого здалека дідуся.

І все-таки ні звір, ні холодний дощ не лякає грибних мандрівників у цю
осінню пору. Хоч не за горами зима, а біляки і їхні лісові родичі різних
видів ростуть і радують шукачів.

Василь Пилипчинець, “Верховина”

admin