Закарпатські діти віддані "на відкуп" телевізору, інтернету та вулиці

Увагу Марії Іванівни, виховательки одного з ужгородських дитсадків,
привернуло слово «адреналін». Погодьтеся, досить дивно і незвично воно
звучало з уст п’ятирічної дитини. Дені, із захопленням переказуючи щось
своєму другові Дімі, повторював його постійно. «Дениску, про що це ти
розповідаєш?» – запитала вихователька. «Та про голих тьоть», – ще
більше приголомшив Марію Іванівну хлопчина. «Про що, про що?» – не
повірила вона своїм вухам. «Та про голих тьоть. Ви знаєте, який то
адреналін?..» – чим врешті й добив бідну Марію Іванівну. Виявляється,
хлопчина тепер уже дивиться тільки дорослі телеканали. «А батьки про це
знають?» – з останньою надією в голосі запитала Марія Іванівна. «А їм
ніколи. У них свій телевізор, а в мене – свій», – терпляче пояснив
п’ятирічний любитель «полунички» й адреналіну…

Звичайно, з цієї історії можна було б і посміятись, якби згаданий
випадок не був яскравим прикладом виховання дітей у багатьох сучасних
сім’ях. Батьки займаються собою, бізнесом і т. ін., їм ніколи, нянькою
для їх чада є телевізор – головне, аби сиділо тихо. Благо, мультики
тепер транслюють цілодобово. Але, як бачимо, не тільки батьки нині
«продвинуті», а й їхні діти вміють користуватися пультом від
телевізора. І тут варто повести мову про вплив сучасного світу на
формування особистості людини.

Хочемо того чи ні, але ми живемо в техногенному світі, в якому нас чи
не з пелюшок оточує, атакує інформація. Орієнтуючись на позасвідому
сферу особистості, приховані інстинкти, різнопланова інформація, фільми
і реклама чинять тиск на психіку людини. І під їх вплив потрапляють,
насамперед, діти та молоді люди. Українське суспільство не було готове
до такої стрімкої навали гірших зразків західної моралі, яка, зокрема,
не є стилем життя більшої частини тих же американців. Але злоякісна
насінина потрапила у благодатний ґрунт і швидко почала давати гіркі
плоди.

Проблема взаємовідносин поколінь завжди була, є і буде. Але в
сучасному світі вона набула особливих рис. Сьогодні в містах багатьох
дітей і підлітків виховує вулиця, телевізор й Інтернет. Виникло навіть
поняття юнацької субкультури, яка має декілька постійних компонентів –
специфічний набір цінностей і норм поведінки, смак, одяг і зовнішній
вигляд, і молоді люди легко підхоплюють ці стереотипи. Згадайте, ще
зовсім недавно хлопчаки були «сашами бєлими» і «космосами», сьогодні
помінялись «клички», а герої ті ж – круті хлопці, які всього
домагаються силою. Молодь прагне того красивого життя, яке показують з
екранів. Таке ставлення до оточуючих, а також розбіжність ідеалів і
буденності нерідко призводять до серйозних наслідків – незрозумілої
агресії, наркоманії, алкоголізму, психічних розладів. Ось і маємо потім
трагедії, від яких застигає кров у жилах і які ніколи не траплялися в
нашому спокійному Закарпатті.

Дитяча психіка з раннього дитинства звикає до насильства, до агресії.
Кілька разів пробувала вникнути в суть сучасних мультиків, але моїй
свідомості, вихованій на добрих радянських анімаційних фільмах, це не
під силу. І при цьому задавала сама собі, на жаль, риторичні запитання:
на кого вони розраховані, що доброго можуть навчити дитину ці страшні
монстри? Де, і це найголовніше, державний контроль за тим, що показують
з екранів?

Не підлягає сумніву, що такий вплив засобів масової інформації на
людей, особливо молоде покоління, на їх моральні цінності, етичні й
поведінкові норми руйнує структуру суспільних цінностей, які
закладались нашими дідами-прадідами, і призводить до деградації
суспільства. Приклади маємо на кожному кроці.

Свого часу на наші заангажовані радянською цензурою голови впала
демократія і свобода слова. Так звана свобода слова, бо те, як вона
зараз проявляється, як на мене, далека від суті цього поняття. Швидше,
це вседозволеність слова і безвідповідальність тих, кому це слово
надається. А держава? А держава наша, як завжди, зайнята більш
важливими справами. Хоча б тим, чи перекладати українською ті ж фільми
для дорослих, які крутять по всіх каналах із ранку до вечора.

Ставлячи крапку в кінці цього речення, спіймала себе на думці: чи не
занадто песимістичну картину змалювала? Хотілось би, щоб це було не
так. Але вчора донька прийшла з двору і розповіла про ще одного
маленького телевізійного вихованця. Вона запитала п’ятирічного
сусідського сина, ким хоче бути, як виросте. «Кілером!»
– не
задумуючись, відповів Андрійко. Як-то кажуть, без коментарів…

Наталя МИГАЛИНА, “Старий Замок “Паланок”

admin