Від сміттєзвалища тхне політикою, як від самого сміття

На сполох забили чиновники райдержадміністрації з надзвичайних (і не дуже) ситуацій, які стверджують, що помітили дим, проїжджаючи дорогою на машині, хоча, щоб цей дим побачили всі інші, довелось пройтись углиб звалища добрий кілометр. Залишимо поза увагою експертні оцінки надзвичайника з райадміністрації стосовно біохімічних процесів розкладу побутового сміття, кваліфіковане ним як осередок пожежі – «бо з нього дим іде»^ присутнім було зрозуміло, що від цієї турботи районного начальства про міське сміттєзвалище тхне політикою, як від самого сміття.

Дивувало інше: чому у смітниковій «виставі» було задіяно стільки офіцерів районного МНС з великими зірками. Звичайно, їх присутність на міському смітнику вселяла відчуття спокою за пожежну безпеку у цій смердючо-гарячій точці, однак у журналістів виникало питання, а на кого ж районні надзвичайники покинули свій район. Як виявилося, тривога не була безпідставною: у районі проблем із смітниками та їх пожежонебезпечністю значно більше.

Щоб у цьому переконатися далеко їхати не треба, достатньо навідатися на сумнозвісне сміттєзвалище на околиці с. Великі Лази, що розташовано в самому лісі. З огляду на попереджувальну табличку, вивішену чи то районною, чи сільською владою, вся турбота про пожежну безпеку вимірюється написом про штраф у 1500 грн. за викидання сміття у іншому місці (де саме знаходиться те інше місце, не уточнено). Ні тобі охорони, ні огорожі, зате поряд у таку аномальну спеку діти «гріються» біля багаття. Таку картину побачили журналісти і об’єктив телекамери. Жартома спробували відшукати хоча б у лісових корчах рядового МНСника, котрий зміг би втовкмачити дітям, що без догляду дорослих розпалювати багаття в лісі – вкрай небезпечно.

Залишилося без відповіді і питання різниці між районним та міським сміттям в площині біохімічних процесів з високими температурами, що їх супроводжують та можуть спричинити самозаймання пластиково-ганчіркової суміші, масно здобреної іншими легкозаймистими побутовими відходами. Однак, як ми переконалися, районне начальство більше «печуть» проблеми міського сміття, ніж власного.

Щоб зясувати цю непросту ситуацію, ми телефоном звязалися з ужгородським міським головою Сергієм Ратушняком і отримали ґрунтовну відповідь: «Це проблема з двадцятирічним стажем: до 70 % сміття (ТВП – твердих побутових відходів) з ужгородського району везуть в місто Ужгород. Всі 8 в’їздів у місто перетворено на суцільні стихійні сміттєзвалища, хоча жодної копійки компенсації з районного бюджету в місто не надходить. Для облаштування в’їзних контейнерних майданчиків за всі 20 років районна рада не придбала жодного контейнеру для сміття. Хоча від мене до райради і РДА регулярно, напередодні формування кожного річного бюджету, надходить пропозиція придбати на кожний в’їзд по 10 контейнерів місткістю у 1100 літрів. Ми навіть погоджуємось за власні (ужгородців) кошти вивезти це сміття на полігон.

Про саботаж і бездіяльність обласної екології годі і гов
орити
. Як, власне, і про природоохоронну прокуратуру. Маємо бруд, втрати бюджетних коштів і ґвалт та виїзди агітбригад для крику “Свалка горить! Рятуйте! Свалку закрити!” І на ці нескінченні виїзди є кошти, люди, авто, кінокамери, ефіри по радіо і телебаченню, шпальти газет і листівок…

А що далі? – питаю я. Хіба є інший облаштований полігон? Є виділена і передана місту земельна ділянка розміром у 10-15 га? Є дозволи всіх необхідних служб на саме таке її цільове використання? Є державні і обласні кошти на облаштування нової першої кладки розміром близько 1 га за євростандартами – “ізольований сандвіч”? Немає. Тоді навіщо ґвалт підіймати і при цьому нічого не робити».

admin