Про ужгородську «еліту» або Історія «трьох Г»

І дійсно, підприємства запрацювали на повну силу, прибутки злетіли вгору, однак відчули це лише нові власники, котрих більше не цікавили проблеми працівників, чиї діти мали би ходити в садочок, котрий раніше утримувало «прихватизоване» підприємство^ проблеми пенсіонерів, чиїй праці нові власники завдячують своїми мільйонними статками^ проблеми жителів міста, на чиїй комунальній землі процвітають їхні заводи…

Ужгород не став винятком. Латати бюджетні діри, успадковані від минулої влади просто нема чим, адже левову частку надходжень складали колись податки від потужних державних підприємств, що зараз становлять недоторкану власність кількох спритників. Ідеться про завод «Ужгородрилад», також відомий як ВАТ «Модуль» та завод «Електродвигун», Ужгородський коньячний завод, а також стихійний ринок на розі вулиць Заньковецької та Легоцького. Ці заводи та базари розташовані на землях ужгородської міської громади, що, звісно, належить кожному ужгородцю, однак ці спритники жодної копійки до міського бюджету досі не платять. Дотепні ужгородці, з огляду на те, хто є власниками цих підприємств, вже охрестили їх «трьома великими Г». Тож виникає питання, чому несплаті податків за комунальну землю цими «трьома великими Г» не покладуть край правоохоронні органи? Чому наша прокуратура стільки років на це заплющує очі?

Оскільки журналісти, як і громада, не можуть отримати відповідь від правоохоронно-прокурорських органів, то із цими питаннями ми звернулися до ужгородського міського голови Сергія Ратушняка і попросили його розтлумачити ситуацію із тими «трьома Г».

«Щодо бездіяльності правоохоронних органів наголошу, що ситуація тут змінилася, адже змінилося керівництво. І я знаю, що процеси вже пішли. Дуже сподіваюся, що нові керівники і обласної, і міської прокуратури дадуть належну оцінку такому становищу. Саме вони нарешті таки звернули увагу на те, що у нас процвітають земельні злодії в законі.

Пан Горват (зрозуміло, що сумнівними шляхами) з директора підприємства став одноосібним власником заводу «Електродвигун» і заводу «Ужгородприлад», але за 17 га землі він не платить жодної копійки, мовляв, у нього державне підприємство. Це все давно у його власності у вигляді комерційних і приватних структур, від заводу «Електродвигун» залишилась тільки печатка. Насправді там «Горват-1», «Горват-2», «Горват-18»… І нічого не платиться.

Пан Гісем також з директора держпідприємства Ужгородського коньячного заводу (поясніть мені, яким шляхом, хай мені пояснить хтось – журналісти, СБУ, прокуратура) став мільйонером, і за власністю майна перевищує навіть клан «Барви». Таким чином, що з однієї пляшки 80% прибутку отримував не державний бюджет і не садки, діти і пенсіонери, а отримував Гісем і його сім’я. Зареєстрований за адресою Тимірязєва, 13, жодної копійки податків за все життя місту не сплатив. Платить нібито в районі. А посередник фірми, яким він зробив сина, зареєстрований за межами Ужгорода і Ужгородського району, там і осідають якраз 80% прибутку з кожної пляшки коньяку.

Купує за «зарплату трудову» механічний завод, 14 гектарів землі. Скажіть, будь ласка, він купив як державна структура? Він купив як приватна, комерційна, акціонерна структура. По Закону України він має або викупити землю, або як комерційна структура укласти з міською владою договір оренди н
а земельну ділянку 14 гектарів. Чи зробив він це? Ні. Чи оплатив за 20 років аеропорт за 100 гектарів, якими він нібито користується, хоч одну гривню? Ні.

І сьогодні якраз нове керівництво обласної і міської прокуратури – молодці, це їх прямий обов’язок, – вони звернули на це увагу і звернулися до суду. Щоб судовим рішенням примусити їх скласти угоду. Хоча я вважаю, що з моменту отримання у власність цієї ділянки має наступати податкова заборгованість. І екзекутор, виконавець, мав би відбирати майно, землю, кошти. У разі неможливості – кримінальна справа на особу, яка це здійснила.

Шановні, я шукаю 100 тисяч, я шукаю 200-300 тисяч, щоб у подвір’ї навколо шостої школи зробити внутрішній двір – дороги, тротуари, лавочки, паркувальні місця для автомобілів – 200-300 тисяч. А тут десятки мільйонів нам не доплачують, більш того – з цих коштів формуються кандидати в мери, оплачуються виборчі компанії, фінансуються брудні листівки, в тому числі і на мене. Звичайно, якщо він не сплатив десятки мільйонів, якщо 15 років коньячний завод працює не на державу як державне підприємство і прибутки не надходять у державу, а тобі в кишеню, ти, звичайно, «фраєр». Я вам скажу, коли не знаєте як робити – робіть по закону і ніколи не помилитесь. Значить, це хамство в Ужгороді треба припинити.

По Галасу вже є рішення. 10 років займається рекетом, відвертим здирництвом так званий сумнозвісний підприємець (Галас – прим. авт.) на розі вулиць Заньковецької та Легоцького. Не його земля, не його ринок – збирає з усіх кошти, каже, що «це мій ринок». Потім підходять, перевіряють – і це 10 років! – він дзвонить у міліцію до своїх людей, дзвонить у прокуратуру до своїх людей, і перевіряючі відганяються, ще й з погрозами.

Так не має бути. Хай працюють, торгують, заробляють. Я за те, щоб ми всі були в достатку і багаті, і ситі. Але є неповага до суспільства – значить ти є ворог суспільства. Ти не можеш йти проти суспільства. Ідеями і думками ти можеш бути в опозиції, або ти можеш випереджувати суспільство. Але ж це йому не шкодить. Але діями проти суспільства іти – це значить бути злочинцем по відношенню до цього суспільства. Це є насилля.»

Коментар ужгородського міського голови Сергія Ратушняка дещо привідкрив завісу таємничості у питанні, у який спосіб так звана ужгородська «еліта» заробляє свої мільйонні статки. Однак в казкових багатствах «трьох Г» ще багато чорних дір, і журналісти докладуть усіх зусиль, аби не лише ужгородці довідалися про рецепти заробляння грошей від «трьох Г».

admin