Як злочинний тандем прокурора Малинича і мільйонера Волошина вкрав у Ужгорода цілу фабрику

Суть цієї обвинувачувально-рекламної кампанії переслідує дві мети. Перша – облити брудом та звинуватити у всіх смертних гріхах тих, хто при владі сьогодні. Друга – презентувати свої власні «чесноти», виставити себе, коханого, «кришталево чистою альтернативою» всім іншим, «не вартим поваги і уваги».

Ну, і хто у нас, в Ужгороді, такий «кришталево чистий»? Про одного такого ми вже писали. Згадаймо статтю «Колька-космос» начинал с того, что «мелочь по карманам тырил»…, опубліковану на нашому сайті 26 квітня ц.р. Для тих, хто призабув та кому ліньки перейти до цієї публікації за гіперпосилкою, нагадаємо: йшлося у ній про Миколу Жолтані. Сьогодні він – у перших лавах «борців за правду». Скромно при цьому замовчуючи, що початок «підприємницької кар’єри» Миколи Жолтані був аж ніяк не праведним. Не знаємо, чи волав пан Микола під час виголошення вироку «Хай живе Український суд – найгуманніший суд у світі», але суд і справді був до нього гуманним: Жолтані надурив на гроші півтори тисячі ужгородців – а отримав лишень два роки позбавлення волі – умовно.

Хто голосніше за всіх кричить «Тримай злодія»? Абсолютно правильно, голосніше за всіх кричить сам злодій…

Це ж саме стосується і ще одного ужгородського «правдолюба» – такого собі «чесного підприємця» Івана Волошина. Якщо послухати слова, то складається враження, що той Волошин по ночах у холодному поті прокидається – так сильно вболіває за майбутнє Ужгорода та ужгородців. Та якщо подивитися по справах… Може, пан Волошин і дійсно по ночах у холодному поті прокидається, але через зовсім з іншої причини – боїться, що випливуть на світ Божий відомості про те, як він обкрадав в тандемі з кумом ужгородським прокурором Малиничем (і продовжують обкрадати) той самий Ужгород і тих самих ужгородців.

Не будемо голослівними.

Не якийсь «брехливий», а з претензією на «всеправдивий» сайт передруковує з журналу «Чистая прибыль», 24-30 ноября 2008 г., № 37 статтю «Пионерская купель». У якій, зокрема, знаходимо таку інформацію:

«В 2001 г. закарпатский бизнесмен Иван Волошин загорелся идеей купить в Ужгороде текстильно-галантерейную фабрику по производству пионерских галстуков. Он реализовал ее – стал владельцем предприятия за $12 тыс.

Зная, что на этом месте раньше находился отель «УнгварЬскій», который в советское время был национализирован и ликвидирован как «буржуазное наследие», предприниматель решил восстановить гостиницу.

Строительство обошлось ему в $ 3 млн. с лишним, причем без учета средств, выложенных за землю. Денег Волошин не жалел…»

http://www.ungvarskiy-center.com.ua/statti/sf042.html – текстовий варіант

http://www.ungvarskiycenter.com.ua/gallery/statti/chistprib-01b.jpg – варіант з фотками.

Якщо раптом за гіперпосилкою вигулькне Not Found, то це означатиме лише дві речі:

1. Пан Волошин наш сайт читає.

2. Руки в пана Волошина довгі, варто трохи вкоротити.

Але проти лому таки є прийоми: обидві публікації нами збережені, у будь-який момент готові їх вивісити на сайті clipnews.info

Але не будемо забігати наперед, проаналізуймо те, що маємо. А маємо ми таке: у 2001 році пан Волошин за 12 тисяч американських доларів придбав цілу ужгородську фабрику. Курс долара до гривні тоді становив 5,3-5,4. Таким чином, десь за 64 тисячі гривень пану Волошину вдалося придбати цілу фабрику! У Києві за такі гроші можна придбати 25 квадратних метрів житла, в Одесі – 35, в Ужгороді – 55…

Щодо «фабрики по виробництву піонерських галстуків», то тут пан Волошин відверто бреше. Ужгородська текстильно-галантерейна фабрика випускала дуже широкий асортимент продукції, яка користувалася широким попитом у покупців, більше того – експонувалася не лише на вітчизняних, але й на закордонних виставках. Цю продукцію виробляли більше тисячі робітників, інженерно-технічного та іншого персоналу, які в один аж ніяк не чудовий день опинилися на вулиці. Ці ужгородці досі не знали, кому «дякувати» за те, що вони залишилися без роботи і зарплати? Тепер знають – пану Волошину.

Як таке стало можливим? А ось про це варто спитати мера міста Ужгорода, тільки не нинішнього, а тодішнього – Степана Сембера.

Скажете, що той мер, Сембер, був «нікудишним», на господарстві не розумівся, отож і обкрутив його Волошин навколо пальця? Може бути. Але ж наступного, 2002 року, мером став «справжній господарник» Віктор Погорєлов. Як такий «професійний» керівник «не помітив» що з господарського механізму міста щезла ціла фабрика, що цехи та інші виробничі приміщення ударними темпами перебудовуються на готельні номери, ресторацію, сауну?.. Більше того, саме за керівництва Віктора Погорєлова цей готель був добудований, саме мерською печаткою візувалося введення цього готельно-ресторанного об’єкта в експлуатацію. Невже й тоді в нього не виникло жодних запитань?

Запитання риторичні, а разом з тим – і вічні. Як вічні на нашій землі такі поняття, як «лапа» і «на лапу»…

До слова. Мільйонери в Ужгороді в ті часи вже були, а серед них – були навіть і такі, котрі не боялися називати себе мільйонером публічно, бо чесно сплатили всі належні податки. А чи був серед таких пан Волошин? Щось не чув ніхто про такого мільйонера. А разом з тим, він сам зізнається у згаданій вище публікації «Пионерская купель»: «Строительство обошлось ему в $ 3 млн. с лишним, причем без учета средств, выложенных за землю». Де ж ви тоді були, шановні податківці?

Але, як кажуть, «від історії – до сучасності». У цьому контексті варто навести ще одну цитату зі статті «Пионерская купель»: «…Тем не менее, господин Волошин собирается строить в Ужгороде еще один аналогичный объект…»

Що ми й бачимо нині на набережній Незалежності. «Торгово-офісний центр» – то просто писанина про людське око і «відмазка» від міської влади. З «УнгварЪським» пан Волошин добряче прорахувався. Скільки вказівників по місту не вішав, скільки рекламних буклетів не видавав, та все одно – не йде «масовий клієнт» на вулицю Електрозаводську, і все тут. А ось «Old Continent» на лівому березі Ужа – знають всі. То чого ж не спробувати створити щось на кшталт «Old Ungvar» – на правому? Ось пан Волошин і пробує – під маркою «реконструкції з надбудовою». За якою має послідувати перепрофілювання будівлі з «торгово-офісного» призначення – на «готельно-ресторанне».

Ось вам і весь «розклад» того, що відбувається навколо «непотрібної» будівлі на набережній Незалежності, 1. Вона і справді була непотрібна пану Волошину у тому вигляді, у якому вона стояла. Вона йому потрібна у вигляді помпезного готелю за ціною номерів набагато вищою, ніж в «УнгварЪському» (1100.00 грн номер/доба, у вартість входить парковка та 1 година Карпатської бані – пакет “Стандарт+”).

Може, автор у чомусь неправий? Що стосується Ужгородської текстильно-галантерейної фабрики, перетвореної на готель «УнгварЪський», автор правий на всі 100%. Що стосується перетворення «непотрібної» будівлі на наб. Незалежності, 1 у готель «Old Ungvar» – побачимо. Якщо побачимо, зрозуміло. Бо чомусь віриться, що 130 тисяч ужгородців таки в силах протистояти загарбницьким планам одного-єдиного Волошина з десятком-другим свої поплічників.

Борис Баюра

admin