Голеадор Матвій Бобаль про новий сезон у ФК "Закарпаття"

Усі закарпатські вболівальники радіють успіхам місцевих зірок – Василя Кобіна, Михайла Кополовця, Андріана Пуканича. І потайки шкодують, що ці гравці приносять користь не рідному «Закарпаттю», а більш іменитим суперникам. Проте деякі з них, створивши собі ім’я за межами області, повертаються грати в рідний край. Саме так це зробив влітку нападник Матвій Бобаль, який чимало пограв у Криму. І не просто повернувся, а почав забивати за свій новий-старий клуб. На рахунку Моті, як його називали кримські, а тепер ужгородські вболівальники, вже 5 голів у шести матчах. Про це, а також про «Таврію», «Ігросервіс» та конфлікт із Сергієм Пучковим Матвій погодився розповісти «Закарпатці».

«Тренер «Таврії» – нехороша людина»

– Матвію, ваше повернення на малу Батьківщину стало чи не єдиною приємною новиною у період цього міжсезоння для ужгородських уболівальників. Розкажіть, що посприяло цьому?
– У мене закінчився конт¬ракт з «Таврією», і постало питання продовження моєї кар’єри. Було декілька цікавих пропозицій, навіть із клубів української Прем’єр-ліги. Але коли дізнався, що мною цікавиться «Закарпаття», то порадившись з батьком, вирішив повернутися в рідний Ужгород.
– А про які інші пропозиції йдеться?
– Був хороший варіант із «Севастополем». Але перейти до цього клубу не зміг через Сергія Пучкова (нинішній головний тренер ФК «Таврія» – Авт.).
– Чому саме через нього?
– Тому що він «рєдіска» – так називаю поганих людей. У «Севастополь» мене кликав вже екс-тренер «Ігросервісу» Сергій Шевченко, який очолив саме цей клуб. Подзвонив мені, запропонував перейти до нього з «Таврії», мовляв, Севастополь недалеко, та і він мене добре знав. Спочатку погодився, приїхав на оглядини, побігав з командою на зборах. А потім до керівництва клубу завітав Сергій Пучков. Він з президентом команди Олександром Красильниковим досі дружить. Так ось, Пучков приїхав і сказав, щоб мене в команду не брали. Заявив, що Бобаль поганий футболіст.
– Що ж ви так не поділили з ним?
– Не знаю. Просто коли Пучков очолив «Таврію», а я тоді вже був у команді, він мене не полюбив. І весь час висував якійсь претензії – то не так б’ю по воротах, то неправильно бігаю, то не таку позицію на полі обираю. Все не так!
– Саме через Пучкова ви так і не заграли в «Таврії»?
– Можливо. Пробув у цій команді 2 роки. Перші півроку ще виходив на заміну – грав по 20-30 хвилин. Потім отримав травму. Після відновлення вже не проходив навіть у заявку на матч, не те, щоб вийти на поле. Довелося всі 1,5 роки пограти за дубль. Плюс неприязнь Пучкова, то перспектив у клубі не було ніяких.
– А хто взагалі був ініціатором вашого переходу з «Ігросервісу» в більш іменитий сімферопольський клуб?
– Особисто президент «Таврії» Сергій Куніцин. Але аж ніяк не Пучков. Можливо тому і не любив мене.

«Вчився у Львові, Донецьку, Києві»

– Розкажіть, як починалася ваша кар’єра.
– У рідному Ужгороді. Спочатку займався в дитячій футбольній школі, потім переїхав у Львівський спорт-інтернат. Після вчився у спортивній академії ФК «Шахтар» (Донецьк). Коли мені виповнилося 17 років, спробував свої сили в київському ЦСКА, коли той очолював Михайло Фоменко. Потім повернувся в Ужгород у «Закарпаття», а звідти поїхав у «Таврію». Її очолював Анатолій Зая¬єв. Він довіряв молодим гравцям. Але у мене там, як то кажуть, не зрослося. Тому, як тільки Заяєв пішов з команди, то за ним відправився і я. Опинився спочатку в «Кримтеплиці», яку тренував Олег Лутков, а звідти разом з ним перейшов до «Ігросервісу», де пограв два з половиною роки.
– А це чи не найкращі роки у вашій кар’єрі. Так?

– Погоджуюся. Саме в тій команді почав грати стабільно та результативно. І Олег Лутков, і Сергій Шевченко, який пізніше очолив команду, мені довіряли. Грав як знав, і ні в кого не було претензій до мене, як у «Таврії». За перший сезон забив 16 м’ячів, у другому – 24. Потім у наступному за перше коло – 19 і після цього перейшов до «Таврії». Взагалі час в «Ігросервісі» був чудовий. Особливо приємно згадувати кримські дербі – матчі мого клубу з «Кримтеплицею» або з «Севастополем». Це було справжнє «ель-класіко», як «Реал» з «Барселоною» або «Динамо» з «Шахтарем». Зокрема, з командою з Молодіжного. Президенти моєї команди та їхньої, до того ж, ще й ворогували між собою. Тому це були досить принципові матчі. І деякі з них чи не найкращі в кар’єрі.
– Розкажіть трохи про команду «Ігросервіс». Наскільки вона сильна і хто її фінансує?
– Та її вже нема. Команду ж фінансувала корпорація «Ігросервіс», яка заробляла з доходів місцевого грального бізнесу, а в зв’язку із його забороною в країні, зникла і команда. Наскільки знаю, то зараз збирають¬ся її відновлювати і вона починатиме сезон у другій лізі.

«Все-таки я вдома…»

– То як вам грати в Ужгороді?
– Добре. Тут і рідні стіни допомагають. Звичайно, родина поруч. Трохи сумую за Кримом, все-таки звик до моря.
– А як вам сама команда? Здатна виконати поставлене завдання?
– Гадаю, що з таким підбором гравців зможемо все. У колективі дружня атмосфера, всі футболісти знають, що потрібно робити.
– Яку мету ставите перед собою? Стати знову кращим голеадором першої ліги?
– Так. А ще повернутися в Прем’єр-лігу і довести Пучкову, що він був неправий стосовно мене.
– До речі, як працюється з Ігорем Гамулою? Знайшли спільну мову?
– Звісно. Він тренер-максималіст, хоче, щоб ми все робили ідеально. Але мені з ним набагато легше, ніж з тим же Пучковим.
– До речі, ви встигли пограти і в Прем’єр-лізі, і в першій лізі. Невже справді така прірва у класі між цими дивізіонами?
– Та є трохи. Коли граєш проти команди рівня елітної ліги, то треба і бігати, і думати швидше. Там вже грають навіть не в один дотик, а в півдотику. А в першій можна м’яча прийняти, подивитися на трибуни і аж тоді пробити.
– До речі, ви чи не єдиний справжній закарпатець, який грає в рідному краї. На вашу думку, чому так мало корінних футболістів приживаються в «Закарпатті»?
– Мабуть через те, що місцеві дитячі школи не відповідають нинішнім потребам. Але це комплексна проблема – для того, щоб виховати класного футболіста потрібно створювати кращі школи, нові поля, стадіони, заохочувати молодих гравців для занять футболом. А у нас виходить так: прийшов до школи, побігав та й пішов додому.
– З іншими закарпатськими «зірками» спілкуєтеся?
– Ось, Михайло Кополовець з «Карпат» приїжджав на вихідні – ми з ним спілкувалися. Інколи з Василем Кобіним зідзвонюємося.
– Назвіть свого улюбленого гравця та клуб, за який вболіваєте?
– З 4-ох років вболіваю за «Барселону», а щодо нападника, який мені імпонує – так це француз Тьєррі Анрі. Він ідеальний тип форварда. Нападник має робити все просто – прийняв м’яча та вдарив по воротах, а не фінтити та крутитися біля воріт.
– Знаю, у Криму вас дуже любили фанати «Ігросервісу».
– Так, було таке. Вони мене дуже підтримували. Можна навіть сказати, що ми дружили. Часто після гри зустрічалися, розмовляли. Не було якихось уявних меж щодо того, що я футболіст, а вони фанати.
– З ужгородськими вболівальниками не подружилися ще?
– Не встиг.
– До речі, що хочете їм побажати?

– Хай їх побільше приходить та вболівають за нас так, як в Англії або Іспанії. Нехай вони нас підтримують, а ми їх будемо радувати перемогами!

Денис ФАЗЕКАШ, “Закарпатська правда”

admin