Річками Закарпаття сплавляли ліс безстрашні хлопці — бокораші

Представників давньої професії вже немає. Останній бокор – пліт з
карпатської Чорної Ріки – зігнали до Європи півстоліття тому. Потім
кругляк почали возити машинами.

Дідусь Юрія Тюха був бокорашем. Онук згадує про нього з гордістю. Каже:
на роботу брали лише наймужніших, спритних, здорових та розумних
чоловіків від 25 до 40 років.

Юрій Тюх, онук бокораша: “Недосвідчених не брали. Людина була
розвинута фізично і розумово, тому що ця людина мала передбачити усі
випадки нестандартні, які могли статися під час сплаву. Уже за 40 років
ніхто людину не брав на цю роботу, людина втрачала спритність”.

Чимало сміливців під час сплаву лісу гинуло. Один бокор мав довжину
вісімдесят метрів. Найважче ним було керувати на поворотах річок.

Юрій Бабічин, екскурсовод музею: “Бокором зазвичай керували
три бокораші. Це були досвідчені люди, сильні. Вони знаходилися десь
отут і керували такими веслами. Отут ставили свій одяг, можливо навіть
і їжу, оскільки були тривалі сплави. При потребі могли навіть і
розпалити там вогонь”.

У музеї – майже двісті експонатів. Тут є макети усього процесу
заготівлі, сортування, зберігання і транспортування деревини. А ще –
різні сокири, пили. Та одяг – уйош з бочкорами, гуня і кресаня.
Працівники музею тішаться, що зуміли зберегти частинку історії
гірського краю. І вірять, що давні речі відважних бокорашів збагачують
туристів своєю відчайдушною енергетикою.

Світлана Ковбиця, «Факти», ICTV

clipnews