Нападник Матвій Бобаль повернувся в Ужгород, аби повернути собі славу футбольного голеадора

Вихованець ужгородської команди сім років як покинув рідний дім у
пошуках кращої професійної долі. Та вже зараз, на порозі сезону
2010-2011, Матвій відверто зізнається: „На Закарпатті усе розпочинаю з
початку…”

Кажуть, двічі в одну ріку не ввійдеш. Ти, певно, іншої думки?

— (усміхається). Однозначно. Я як той Шевченко повернувся в рідну
команду, і як Андрій ставлю перед собою високу планку —показати себе з
найкращого боку!

А хто ініціював твій прихід в табір ужгородського ФК — більше прагнув цього клуб, чи ти?

— Так вже склалося у „Таврії”, що після кількох класних сезонів у
першій лізі, у сімферопольському колективі почав здавати позиції.
Потрібно було щось негайно змінювати, аби остаточно не втратити форму.
І я вирішив повернутися на малу батьківщину.

А чому не вдалося проявити себе в „Таврії”?

— Тренер визначає стартовий склад на гру. На жаль, пан Пучков (палкий
привіт йому!) вперто не бачив мене серед числа першої одинадцятки, а
згодом і резервістів. А коли футболісту не дають бодай шансу заграти,
усе марно.

Еліта тобі не підкорилася. На відміну від першої ліги, в якій не так давно ти забивав і 24 м’ячі за сезон…

— По-перше тому, що прем’єр-ліга — явно вищий за класом дивізіон. Та головну причину я вже назвав.

Знаю, що в новому сезоні поставив перед собою амбітну ціль — стати кращим бомбардиром турніру…

— Авжеж: я вже двічі виборював це звання, а на Закарпатті усе хороше
прийнято робити як мінімум тричі (усміхається). Врешті рідній команді
як ніколи потрібно багато забивати, аби підтвердити свій клас. Вірю, що
мої зусилля стануть суттєвими у загальному успіху ужгородців.

Мова про повернення у прем’єр-лігу?

— Не інакше! «Закарпаття» пристойно зарекомендувало себе в еліті
минулоріч, і вже цього сезону нам треба довести, що виліт в першу лігу
був швидше випадковим ніж закономірним.

То що завадило це зробити вже в Олександрії?

— Нереалізація голевих моментів. Партнер по атаці Чарлес Невуче
неодноразово міг забивати, однак йому не вистачило влучності. Та й мені
у кількох епізодах не поталанило. Шкода, бо реноме «Закарпаття»
похитнулося.

Матвію, як оціниш свою теперішню ігрову форму?

— Поки що я не в оптимальних кондиціях: брак ігрової практики дається
взнаки. Та наш коуч Ігор Гамула звертає увагу на всі мінуси і прагне
від підопічних більшого. Скажімо від мене очікує минулого забивного
Бобаля.

Твій батько — директор стадіону «Авангард», тож цього сезону
гратимеш на домашній арені у прямому розумінні вислову. Як оціниш
ужгородський газон?

— Найкращий в Україні! (усміхається) А якщо серйозно, то при всіх наших
бідах стадіон в Ужгороді — ледь не найкращий у першій лізі. За свою
кар’єру об’їздив всю країну, тож повірте на слово — подеколи здавалось,
що в футбол граємо на рівні чемпіонату району. В Ужгороді ж якісний
газон, пластикові сидіння на трибунах, ось би ще підігрів поля
під’єднати і освітлення включити, то вже нам, команді, можна було би і
на єврокубкову зону замахнутися (усміхається).

Твій переїзд в Ужгород фахівці радо вітали. Які ж емоції
переповнювали тебе, коли після майже семирічної перерви знову одягнув
футболку ФК «Закарпаття»?

— Підписавши контракт з клубом сильно зрадів: повернувся ж бо в
Ужгород, аби знову заграти на попередньому високому рівні. Знаю, що
Ігор Гамула мені дасть шанс, тож на Закарпатті для мене усе
розпочинається спочатку.

Спасибі за розмову.

Інтерв’ю вів Ростислав БУНЯК, ФК “Закарпаття”

admin