На Закарпатті підприємець-шахрай отримав півтори сотні кредитів більш ніж на 2,1 млн. грн.

Чи можуть уявити читачі газети ситуацію, коли вони несподівано
отримують судове рішення з вимогою негайно погасити заборгованість за
банківським кредитом, який вони не брали, а через кілька днів — ще й
попередження з виконавчої служби про опис майна? Хіба що в страшному
сні. А ось мешканцям Іршавського району подібне страхіття довелося
пережити наяву. І все через те, що якомусь молодому чоловікові, котрий
уявив себе суперпідприємцем, знадобився стартовий капітал, аби почати
великий бізнес.

ПІД КІНЕЦЬ АФЕРИ ШАХРАЙ ГАРЯЧКОВО ПОЗИЧАВ ГРОШІ Й ПОГАШАВ КРЕДИТИ ТИХ ЛЮДЕЙ, КОТРІ МОГЛИ ЗАВДАТИ ЙОМУ НАЙБІЛЬШІ НЕПРИЄМНОСТІ

Масштабна афера з банківськими кредитами охопила шість населених
пунктів Іршавського району, а її організатором, за даними слідства, яке
проводило Закарпатське управління по боротьбі з оргзлочинністю (УБОЗ),
став 29-річний мешканець невеликого села Білки Олександр К. Хлопець
займався дрібним бізнесом — мав у райцентрі магазинчик із продажу
мобільних телефонів і дуже мріяв розкрутитися. Початкового капіталу для
цього не було, зате був кум — кредитний експерт у районній філії
одного з комерційних банків, а також хороші стосунки з керуючою
банківської філії. У результаті домовленостей між цими трьома особами й
народилася схема отримання великих грошей.

— У той час банк надавав населенню так звані подієві кредити до
п’ятнадцяти тисяч гривень, які можна було отримати хоч і під чималі
відсотки (28 річних), зате за спрощеною схемою — без застави майна й
поручительства, — розповідає заступник начальника Закарпатського УБОЗу Сергій Россоха.
— За домовленістю керуюча надавала Олександрові кредити, оформлені на
зовсім сторонніх людей, за що діставала з кожної угоди по сто доларів
“преміальних”. Спільники, звичайно, не були наївні простаки, що самі
копають собі яму. Згідно з їхніми планами, підприємець на отримані
гроші мав розкрутити великий бізнес і погасити всі кредити з
відсотками, тож реальні люди, на яких вони були оформлені, ні про що
навіть не догадалися б. Однак цим “грандіозним” планам не судилося
збутися.

Перші “легкі гроші” з’явилися в червні 2005-го. Спочатку Олександр
оформив кредити на дружину, тещу і батька (який, до речі, був у США),
про що їх навіть не сповістив. Далі — на інших родичів, знайомих і
зовсім сторонніх людей. Серед потерпілих виявилися мешканці сусідніх і
віддалених від Білок сіл у віці від 18 до 65 років — студенти,
домогосподарки, пенсіонери… Для оформлення кредиту, звичайно,
необхідні документи — копія паспорта, ідентифікаційного кода й довідка
про доходи. Пізніше Олександр розповів, наче купував ці дані у свого
знайомого по 50 гривень, однак прізвище його назвати відмовився. В той
же час потерпілі пояснили, що нікому зі сторонніх свої документи не
давали. Більшість із них були зареєстровані в Центрі зайнятості або
діставали різні виплати через той самий комерційний банк. Можливо,
джерело витоку даних цих документів варто шукати саме тут, утім це не
так і важливо. До кінця серпня 2006 р. Олександр встиг дістати 141
кредит на загальну суму два мільйони 115 тисяч гривень. Можна лише
уявити, скільки коштів він освоїв би ще, якби банк, з’ясувавши, що
спрощені флеш-кредити через великий відсоток неповернення по всій
Україні завдають більше збитків, ніж приносять прибутку, у вересні не
припинив подієве кредитування.

Дуже цікаво, як підприємець розпорядився отриманими коштами. У першу
чергу він купив у Іршаві колишній комбікормовий завод і зробив там
ремонт — поштукатурив стіни, поставив металопластикові вікна,
облаштував дорогу. На все це пішло близько 80 тисяч доларів. У
приміщенні заводу планувалося відкрити цех зі збирання меблів,
виробництва металопластикових вікон, а в перспективі розпочати бізнес
із міжнародних перевезень. Паралельно Олександр зробив дорогий ремонт,
купив шикарні меблі й навіть установив ворота з дистанційним керуванням
у себе вдома (вся нерухомість завбачливо була записана на тещу). Далі в
молодого хлопця, що отримував на день по 4—5 кредитів (а це 60—75 тисяч
гривень), просто кажучи, зірвало дах, і він почав смітити грошима на
всі боки. Як розповіли слідству знайомі Олександра, він міг викинути за
обід у ресторані три тисячі гривень чи взяти участь із приятелями у
прикурюванні сигарети, запаленою 100-доларовою купюрою. Кілька разів
бізнесмен, що відчув до життя смак, влаштував собі відпочинок у Єгипті

й на Кіпрі, про що його дружина й двоє маленьких дітей (два з половиною
і п’ять років) навіть не здогадувалися.

Оскільки взяті кредити необхідно було щомісяця погашати, Олександр
намагався не тільки витрачати, а й заробляти гроші. Однак фантазії в
недосвідченого і без відповідної освіти хлопця вистачило лише на те,
щоб купити у Львові на сто тисяч гривень картки поповнення рахунку
мобільних телефонів і перепродати їх на Закарпатті. Виторг від такої
“бізнес-схеми” складав щонайбільше десять тисяч гривень, тоді як банку
необхідно було повертати вдвічі більше. Аби завод, на який підприємець
покладав усі свої надії, запрацював, треба було ще закупити обладнання,
яке коштує чималих грошей, тому останні місяці кредити бралися лише на
те, щоб погасити ними попередні. Коли ж банк несподівано припинив
подієве кредитування, Олександр опинився в ситуації, яку можна описати
двома словами — пропало все! Маючи невеликий запас часу, поки афера не
розкрилася, “супербізнесмен” узявся гарячково позичати гроші й погашати
кредити тих людей, котрі могли завдати йому найбільші неприємності — в
першу чергу, родичів правоохоронців та представників влади. Всього з
узятих 2 мільйонів 115 тисяч він зміг погасити 800 тисяч гривень, тоді
як загальна сума неповернених кредитів разом із відсотками й пенею за
несплату досягла 6 мільйонів 47 тисяч гривень!

ВІД САМОСУДУ Й МОРДОБОЮ БІЗНЕСМЕНА-НЕВДАХУ ВРЯТУВАЛО ХІБА ДИВО І ПОДАЛЬШИЙ АРЕШТ

Через кілька місяців над Олександром стали збиратися грозові хмари.
Юридичний департамент центрального офісу банку почав звертатися на
боржників із позовом до суду, який за їх же відсутності ухвалив
закономірне рішення про примусове стягнення заборгованості. Судові
рішення, а за ними й повідомлення виконавчої служби про опис майна
стали надходити в села Іршавского району цілими пачками й викликали у
людей, що нічого не розуміли, справжній шок. Оговтавшись і
проконсультувавшись із адвокатами, вони масово почали звертатися до
міліції. За фактом шахрайства порушили кримінальну справу. Збирати
показання потерпілих виявилося непросто. Селяни, що не дуже
розбираються в юридичних тонкощах, часто сприймали слідчого, як
представника банку, що з’явився відбирати їхнє майно. У декого не
витримувало серце, і їм навіть довелося викликати “швидку”.

— На головного підозрюваного вийшли завдяки його ж помилці, —
розповідає старший слідчий із особливо важливих справ Закарпатського
УБОЗу Павло Муровець. — Не маючи довідок про доходи кількох людей, він
“заочно” влаштував їх до себе на роботу й приніс відповідні документи в
банк. Коли експертиза встановила, що довідки написані рукою Олександра,
відпиратися від злочину йому втратило будь-який сенс.

Чутки про те, що кредити оформляв саме Олександр, блискавично
поширилися селом, і деякі потерпілі стали приходити до свого
кривдника з’ясувати стосунки. Той чесно зізнавався: “Так, це я оформив
на вас кредит. Дуже перепрошую, мені потрібні були гроші. Але ви не
переживайте, я все поверну…”. Від самосуду й мордобою
бізнесмена-невдаху врятувало хіба диво і подальший арешт. Крім показань
потерпілих і визнань Олександра, слідству дуже допоміг і кредитний
експерт, котрому підприємець обіцяв за труди відсотки після того, як
завод запрацює. Його причетність до злочину також була очевидною.
Згідно зі своїми посадовими обов’язками, експерт мав поїхати до кожного
позичальника додому, щоб оглянути його майно, переконатися в
платоспроможності й навіть поговорити з сусідами. Хоча зробити це він
не міг фізично, адже в деякі дні кредити для Олександра оформлялися на
15—20 мешканців різних сіл. Зрозумівши, що відпиратися від злочину
немає сенсу, експерт надав співробітникам УБОЗу список усіх підставних
осіб, чим значно полегшив розслідування.

Зате керуюча філією банку пішла “у глуху відмову”. Спочатку, щоправда,
вона намагалася ухилитися від відповідальності, стверджуючи, що просто
підписувала підготовлені підлеглими документи, нічого не знаючи про
аферу. Але щойно слідчий встановив, що саме керуюча давала вказівки
касирові видавати гроші не тим людям, що значилися в кредитних
документах, а Олександрові чи кредитному експертові, відмовилася давати
показання, зіславшись на 63-ю статтю Конституції України (“Особа не
несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів
родини чи близьких родичів”). У 2007 р. жінка пішла з банку
за власним
бажанням. Очевидно, керівництво не захотіло звільняти її за грубі
порушення, щоб не створювати зайвий ажіотаж навколо й без тієї гучної
справи. Нині обвинувачувана перебуває в лікарні, через що кримінальну
справу щодо неї довелося виділяти в окреме провадження.

Зате матеріали щодо Олександра і кредитного експерта вже передали до
суду. Двох спільників звинувачують у шахрайстві, вчиненому
організованою групою, підробленні документів і відмиванні грошей.
Генеральна прокуратура України вже заявила, що через резонансність
справи особисто контролюватиме хід судового процесу.

Після порушення кримінальної справи Олександр зізнався в неофіційній
розмові з правоохоронцями, що коли зрозумів, що не зможе розрахуватися
з кредитами, морально змирився з тим, що доведеться сісти у в’язницю
“років на п’ять”. Як видно, сам собі він відміряв не надто багато, адже
організаторові злочинної групи (саме так проходить у справі
бізнесмен-невдаха), як правило, дають максимальний строк, а статті
Кримінального кодексу про шахрайство й відмивання грошей передбачають
від п’яти до дванадцяти років позбавлення волі.

Ярослав Галас, РІО

admin