Закон «Барви»: бандити не мають сидіти у тюрмах!


Хтось може закинути автору, що він щось не теє пише і плутає святе з грішним. Теє, теє автор пише! А святе з грішним плутає не він, а мукачівська Феміда в особі такої собі пані Морозової. Втім, до питання, хто така пані Морозова і чому вона «така собі пані Морозова», ми повернемося дещо пізніше, а наразі поговоримо про одного мукачівського бандита, за яким ось уже шість років поспіль шірко плаче тюрма. Плаче, та ніяк не може прийняти його до своїх загратованих обіймів.


25 квітня далекого 2005 року Лукач Янош Йожефович, громадянин України з мукачівською пропискою, був побитий іншим громадянином України з мукачівською пропискою – Сергієм Володимировичем Лященко. І добряче побитий, адже внаслідок першої зустрічі з С.В.Лященком потерпілий Я.Й.Лукач втратив 20% зору і 20% слуху. Але це – лишень «квіточки» порівняно з тим, якими були наслідки другої зустрічі…


Я.Й.Лукача після побиття госпіталізують. І надовго, як того вимагали характер і ступінь важкості завданих йому тілесних ушкоджень. Але гроші роблять дива! Ні, зовсім не в тому сенсі, що С.В.Лященко викинув купу грошей задля швидшого одужання Я.Й.Лукача – потерпілому він не допоміг ані копійчиною. А кому допоміг, і «не копійчиною»? Автор не відає. Але відає про інше: медики з якогось дива пишуть висновок, що тілесні ушкодження були легесенькими-легесенькими, а те, що пан Лукач так довго у лікарні пролежав, то це, мовляв, було викликано іншими, хронічними болячками, які нібито жодним чином не пов’язані з його побиттям громадянином Лященко.


Чого й треба було мукачівським «вартовим непорядку», аби відмовити у порушенні кримінальної справи проти С.В.Лященка. А нема справи – немає і кари! Бувайте здорові, шановний пане Я.Й.Лукач, і не потрапляйте більше під руку мукачівським бандюганам. Вони у Мукачеві – недоторкані, немов депутати парламенту!


Але, як відомо, безкарність злочинця породжує у нього почуття вседозволеності і “всемогутності”. Що зайвий раз і було підтверджено і в нашому випадку. С.В.Лященко своє неприязне ставлення до Я.Й.Лукача «тримав у руках» майже рік. А 6 квітня 2006 року руки все ж розпустив. Та ще й так розпустив, що переламав потерпілому кінцівки.


Нова заява до правоохоронних органів, нові витрати «діючих осіб». Пана Лукача – на ліки та лікування, а пана Лященка – на… Ну, самі здогадайтеся, на ЩО і на КОГО? Такі дії на видноті не бувають, все робиться тишком-нишком, видимим буває тільки результат. І спрацьовують тут механізми, цілком протилежні природнім: чим краще «змастиш», тим повільніше «машина» рухатиметься. А чим тихіше їдеш – тим далі від караючого меча правосуддя.


Ні, ми далекі від того, щоб кидати тінь підозри на всю мукачівську Феміду. В судах міста над Латорицею правда торжествує доволі часто, але далеко не завжди. Що в таких випадках виступає «мірилом правди» – здогадатися не важко. Скільки треба «відміряти», щоб правда була на твоєму неправому боці, автор достеменно не знає. Але в одному переконаний: якщо продати власну автівку і приватне кафе – має вистачити. Досвід С.В.Лященка – тому яскраве підтвердження.


Судові засідання переносилися з дати на дату – постійно щось потрібно було додатково зробити, доробити, переробити… Так тривало добрих три роки. Чому саме стільки? З однієї простої, але вагомої причини – це дало підставу судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області «…звільнити Лященко Сергія Володимировича, 27.05.1965 р.н., мешканця м. Мукачево, вул. Індустріальна 35/10 від кримінальної відповідальності за ст. 128 кк України у зв’язку із закінченням строку давності». От і все! Привіт Феміді від мукачівської судді Наталії Ласлівни Морозової.


Ось ми і з’ясували, хто вона – згадувана на початку пані Морозова. Саме час з’ясувати і другий аспект: чому вона «така собі пані Морозова»? Але для цього нам треба на мить повернутися у ті часи, коли ще був живий авторитетний (в обох розуміннях цього слова) мукачівець Михайло Токар (Геша), який був “воєводою” всієї мукачівської мафії, а не менш авторитетну (теж – в обох розуміннях цього слова) мукачівську фірму “Барва” очолював пан Віктор Балога. Саме у ті буремні часи наша пані суддя носила прізвище Токар, оскільки вона була тоді… дружиною “Геші”. І працювала тоді пані Наталія Токар (Морозова) не суддею, а… бухгалтеркою на “Барві”. Світ тісни! Мукачево – тим паче…


Але часи змінилися. “Гешу” вбили, багатьом його близьким та наближеним довелося «перекваліфіковуватися». Віктор Балога, приміром, пішов у велику політику, а за ним туди саме посунуло і чимало бандюганів з Мукачева. Де їх нині тільки немає?! Хіба, що у тюрмах… Різко «поміняла орієнтацію» і наша пані Наталія. Для початку – «трішки вийшла заміж», а згодом, вже з новим прізвищем, опинилася у вищому навчальному закладі юридичного спрямування. А ще згодом Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області отримав нового суддю – Н.Л.Морозову. І ніхто з тих посадових осіб та відповідних інстанцій, контролюючих призначення суддів, навіть не здогадався про те, що пані Н.Л. Морозва – колишня дружина “смотрящєго” Сєви Могилевича на Закарпатті, найавторитетнішого отамана закарпатської мафії Токаря-“Геши”! Сам по собі цей прикрий факт – не підстава для будь-яких звинувачень або підозр на адресу пані Наталії. Але чи не пояснює він дивну поблажливість пані судді до місцевих бандитів типу С Лященка? Та й взагалі, хто скасовував в Україні один з головних принципів правосуддя: особа судді має бути кришталево чистою і не викликати жодних сумнівів та підозр. Чого, на жаль, гн скажеш про особу судді, яка сховала своє прізвище та минуле за прізвищем “тимчасового” чоловіка, більше схожого на “прикриття”… Хто ж призначив пані Токар-Морозову суддею в Мукачеві? Та хіба то проблема, коли в державі заправляє Ющенко, а самим Ющенком заправляє його вірний «канцелярист” і “підписоносець» Віктор Балога? Ну, хіба ж міг Віктор Іванович покинути напризволяще вдову самого “Геші”, якому завдячує всім, що лише нині здобув. Та й знає вдова, мабуть, чимало…


Ну, і що тепер скажете, шановні: теє пише автор чи не теє? Та теє-теє! І то не він, не автор плутає святе із грішним, а сліпа і “забарвлена” мукачівська Феміда. Ох,Фемідо, Фемідо! Не скидай пов’язку з очей, бо осліпнеш від сорому!


З одним лише не розібралися: чи вдасться Я.Й.Лукачу добитися правди в мукачівському “балогані”? З одного боку, майже шестирічний досвід його міліцейсько-прокурорсько-судових поневірянь дає підстави сумніватися. Але з іншого боку, дає надію на справедливість Постанова Верховного суду України від 12 березня 2010 р., якою вищий суд України витребував кримінальну справу щодо Лященка Сергія Володимировича для перевірки у касаційному порядку.


Давні латиняни казали: доки дихаю – сподіваюся. Дай Вам Бог здоров’я, Яноше Йожефовичу, аби Ви могли дочекатися і переконатися, що справедливість у нашій державі все ж є, і вона, рано чи пізно, а все ж буде торжествувати!


Борис Баюра.


Центр журналістських досліджень



clipnews