18 грудня в ужгородському книжковому магазині “Кобзар” підбили підсумки акції “Книга на Миколая». Т. Новицька премогла в номінації “Краще подарункове видання”. В Унтернеті я натрапила на фото пані Новицької: в одній руці вона тримає примірник «Бабусиних страв», а в другій – диплом переможця.
Укладачка написала і повідомила, що «все почалося з того, що в родинній шафі було знайдено бабусин записник з кулінарними рецептами… А далі до бабусиних рецептів за роки додались ще й інші, зібрані по селах і містах Закарпаття, зокрема у Великому Бичкові, від різних жінок». Відтак у неї виникло бажання видати книгу. Аби «…навчити молодь готувати в домашніх умовах здорову їжу». Рецепти подано діалектом та мовою, якою розмовляли на Закарпатті на початку ХХ століття, аби, як запевняє укладачка, «донести мову регіону Тиси такою, якою вона була десятки, сотні років тому».
На початку 2010 року виходить перевидана книга Анни Микити «КНИГА ВАРЕНІЯ для сельських карпаторусских женщин», яка була упущена у світ 1928 року і стала бестселером. У передмові русинський письменник Іван Петровцій пише: «…Перечитуєш сисю книжичку и душов розумієш, ош описана туйкы кüхня не лем компонентами, стравами, ай духом – русинська !
Наготовлені из продуктüв, што йих нам давуть наша русинська зимля, наші рікы, хащі, наш воздух, упомнянїм лем подаякі стравы сербані: дзяма, поливка, пудбивка, мачанка, чир, суканиця, затїрка, ріплянка, кминковка.., стравы дзьобані: дзьобачка, ратота, токан, ґуґиль, голубцї, кляґаниць, гершлї, лашкы, русликы, таркелі.., на солоткоє: шüтüминї, фанкы, штруґлї, пішковты, кіфликы, баноші, типиртовші…
Уповіш ми, рüдный русинськый читалнику, ош ци є штось подüбноє у нашых май ближых сусїдüв: словакüв, мадярüв, румынüв, полякüв, чехüв, авать у сусїдüв далекых: молдаванüв, білорусüв, украйинцьüв?!..
Ниє ! И – ни было!
Айбо аддека ся стало!
2009 года в ужгородському выдавателстві “Ива” упущено книгу пуд назвов “Бабусині страви”, де у спередслові якоїсь Т.В. Новицької написано, ош у ниї дома “в родинній шафі було знайдено бабусин записник з кулінарними рецептами.., до бабусиних рецептів за роки додалися ще й інші, зібрані.., зокрема, у Великому Бичкові”.
Починаву читати книгу “Бабусині страви”, и починать ми спирати дыханя.
Божечку мüй ! Пак бо спередо мнов “Книга варенія…” Анны Микиты из Зняцьова – иппен така, гикой є: перефотографована сторüнка за сторüнков – ушытка ! А имени Анны Микиты ни вказано ниґде !..
Укладачка – фактично украдачка Т.В.Новицька нам розтовмачує, ош обы “донести мову регіону Тиси такою, якою вона була десятки, сотні років тому, рецепти записані діалектом”.
А поправді украдачка Т.В.Новицька, котра вчинила зеркальный плагіат, лїновалася книжичку Анны Микиты переписати, та просто ї перефотографовала, а спереду щи подала карту “Закарпатський гастрономічний шлях”, де в розділї “Українські страви” украйинськыма называть: кремзликы, банош, палачїнты, припорцковані крумплї, пудбивану пасулю !..»
Я тримаю в руках обидві книги. Про мету їхніх видань пробую дізнатися у людей, причетних до цих справ.
Директор інформаційно-видавничого агентства «ІВА» Степан Йовна відповів коротко: «Ми виконували побажання замовника».
Федір Шандор у нашій телефонній розмові намагався щось таки розтлумачити, однак у результаті все вийшло ще більш заплутаним.
– До мене звернулося видавництво написати передмову до кулінарної книги. Я знав, що це плагіат, до речі, аж трьох книжок (назви ще двох Ф.Шандор не сказав). Але я знав, що ця книжка і так вийде, якщо не з моєю передмовою, то з передмовою когось іншого. Мені хотілося, аби там була карта закарпатського гастрономічного туристичного шляху. Я, як патріот Закарпаття, при першій нагоді популяризую цей край та його туризм.
– Відколи це пудбивана пасуля, грибова поливка, пирскані крумплі є українськими стравами? – питаю у Федора Федоровича (про це довідуємося з вищезгаданої карти).
– Я розумію, що то не так, але ви порозумійте мене: я працюю на державній роботі, тому написати, що це є русинські страви, не міг, – відповів Федір Федорович і порадив звернутися до Петровція, бо той «знав, що така книга готується».
Іван Петровцій пояснив все так:
– Віктор Балога при нашій зустрічі попросив мене скласти список цінних для історії Закарпаття книг, які варто було б перевидати. До цього списку увійшло 10 книг, у тому числі і книга Анни Микити «Книга варенія». Його я опублікував у першій книзі «Христоматія» Євменія Сабова, яка вийшла у світ у березні 2009 року, – письменник дістає книгу і показує опублікований список. – Віктор Іванович давав гроші на видання кількох книг. Потім сказав, що цю справу трохи припинимо, видно, йому наговорили щось проти мене. Федір Федорович Шандор часто приходив до мене, він знав, що я буду перевидавати кулінарну книгу Анни Микити, спитав, чи подам до неї карту закарпатського гастрономічного туристичного шляху. Сказав, що зроблю це із задоволенням. У серпні до мого бовта Тамара Новицька принесла 10 книг «Бабусині страви» для продажу. Коли я подивився, що у ній є, то взявся за голову. Видно, пані Новицька думала, що книга Анни Микити стара і ніхто про неї не знає. Я переговорив із одними людьми, пояснив, що й до чого. Вони сказали, аби готував книгу Анни Микити до перевидання і написав про все це у передмові. Так і зробив. Вони профінансували видання «Книги варенія». Ясно, що у такому вигляді карта гастрономічного туристичного шляху Федора Шандора до нашої книги не могла увійти.
З Тамарою Новицькою я спілкувалася по мобільному телефону 15 хвилин. Упродовж цього часу пані вчителька згадала і «мамину маму», і п’ять разів «пекла бліни», тобто п’ять разів вжила у нашій розмові слово «блін», беззупину монологувала про те, що до «Бабусиних страв» вона і справді внесла рецепти страв, за якими готувала її бабуся та інші жінки. Скаржилася, що вона зробила «добру справу», а з нею так жорстоко поступили.
Деякі фрази наведу дослівно:
– Кулінарія – це мистецтво, яке розказують між собою. У нього нема авторства. Я ж не взяла і не переписала чиєсь оповідання чи роман, я позбирала рецепти страв. Що тут кримінального? Я проклинаю себе на світі, що взялася за цю роботу. Зробила добру справу, а тут тобі, блін, такі проблеми. Петровцій поступив зі мною жорстоко.
– Чому ж ви не подали на нього до суду або не виступили у пресі? – допитуюся.
– Я не хочу взагалі про це говорити. Я хочу піти в наукову бібліотеку і дізнатися про цю книгу. Я ж не жила у 1928 році. Я планую видати другу книгу рецептів страв Рахівщини і написати про все це, як зі мною поступили жорстоко. До цього часу я вважала себе русинкою, а тепер слово «русин» закрите для мене. Нехай вони всі ідуть до чортової матері, – на повні груди висловлювалась пані вчителька.
Я утримаюсь від коментарів. Редакція газети подає копії сторінок з обох книг. Мудрі читачі самі зроблять висновки.
P.S. Новицька Тамара Василівна працює вчителем в одній з ужгородських шкіл.
Тетяна ГРИЦИЩУК, спеціально для «НЕДІЛІ»
