“Рунна” Колочава — в Ужгороді

Там, на висоті понад тисячу метрів, випасає вівці колочавський чабан Іван Мацола. Поруч із ним шестеро художників — по троє з Ужгорода і Міжгір’я — провели “вівчарський” пленер. Майже рік художники Андрея Павук, Василь Вовчок, Габріел Булеца, Василь Шиндра, Іван Вегеш та Михайло Кінч готували виставку, яка містить понад 60 живописних полотен, а також кілька керамічних виробів на ту ж тематику. Назва виставки промовляє сама за себе: “Золоте руно з колочавських полонин”.



Допомогти художникам у їхньому устремлінні краще показати принади Колочави і її околиць узялася громада. Понад півсотні людей на чолі з сільським головою Юрієм Хлантою, активістами Іваном Макаром, сім’єю Василя Шиндри, керівником музею “Старе село” Марією Шетелею, знаними колочавськими музикантами Марковичами, вівчарем Іваном Мацолою та багатьма іншими приїхали в Ужгород.



Почалися “Дні Колочави” святковою ходою. З площі Шандора Петефі через пішохідний міст одягнені в народне шмаття колочавці перейшли на площу Театральну. Тут вони у супроводі Марковичів потанцювали і поспівали, а потім рушили у бік музею народної архітектури та побуту. По ходу до них приєднувалися десятки жителів обласного центру, які чогось подібного у себе не бачили.



У музеї серед старих хижок відбулося театралізоване дійство, яке відтворювало сценки з життя колочавців. Головною дійовою особою в цьому “театрі” став народний депутат Станіслав Аржевітін, який сміливо взяв на себе і основні організаторські, спонсорські зобов’язання та акторські функції. Одразу після того, як учасники дійства показали свої акторські здібності, вони пофотографувалися на пам’ять. Все це відбувалося під гарячі аплодисменти ужгородців і гостей міста.



Перебравшись у будинок музею, учасники “Днів Колочави” урочисто відкрили та оглянули виставку, після чого зайнялися поїданням привезених із Верховини делікатесів у вигляді сиру, бринзи, вурди, токану, ріпи з салом. Гості свята доїли все до крихти, неначе з голодного краю. Пікантності пригощанню додавали корчмарі: з пейсликами та чорними капелюхами, як у справжніх євреїв, вони наливали слив’янку в старорежимне горня-мірку. Учасники свята запивали все це свіжою колочавською жентицею. Веселилися під музику Марковичів допізна. А найбільше вразив усіх спів коломийок і гра на скрипці наймолодшого з династії — 9-річного Іванка.



Наступний день був присвячений кіноперегляду. Ведучим презентації фільмів, знятих про Колочаву у різні часи, був Станіслав Аржевітін. Учасники побачили документальні фільми, зняті чеськими кінематографістами в 20-30-х роках минулого століття, а також авторами стрічок у період післявоєнних Чехословаччини та СРСР. Як наголосив Аржевітін, загалом про Колочаву до початку 1990-х було знято понад десять професійних стрічок. Після того їхня кількість почала швидко зростати завдяки документальним стрічкам, знятим київським кінорежисером Сергієм Губським за сценаріями самого Аржевітіна. Найвідомішою його стрічкою є “Ольбрахт і Колочава”, знята у 2008 році.



Учасники перегляду побачили одну з останніх стрічок Губського під назвою “Пам’ять і примирення” — про символічне примирення вояків-колочавців, які служили в різних арміях. Якщо той фільм є документальним, то “Колочавські повстанці” — художній. Він ще в роботі, тож глядачі змогли переглянути відзняті матеріали. Цікаво, що практично всі ролі у фільмі виконували або мешканці Колочави, або рідні і друзі Станіслава Аржевітіна. Завершився перегляд відомим фільмом про Колочаву, знятим у 1933 році чеським кінорежисером Владиславом Ванчурою за сценарієм письменника та кінодраматурга Івана Ольбрахта під назвою “Марійка-невірниця. З життя краян Микола Шугая”. Сам класик чеського красного письменства теж знявся у епізодичній ролі туриста.



“Золоторунна” виставка тривала в ужгородському музеї цілий тиждень. Тим часом художники виношують плани проведення пленеру вже в самій Колочаві. Основною темою стане — гірське село та його люди.



Василь БЕДЗІР.
Фото Василя ПИЛИПЧИНЦЯ.
mizgir.com.ua

clipnews