Пам’ятник коминарю постав у місті над Латорицею

Доля розпорядилася так, що і в новітні часи мукачівці стали не тільки свідками, але й учасниками насичених подій суспільно-політичного та, що не менш важливо, культурно-мистецького характеру. Життя без мрії якесь буденне. Недарма читаємо у Пауло Коельо : «Коли ти бажаєш чогось дуже сильно, увесь Всесвіт допомагає тобі досягти цього».


Напередодні, у п’ятницю, у центрі Мукачева, мер зі своїми помічниками, як на виїзній нараді, тривалістю … до завершення, все обдивлявся, примірявся, як то буде краще. А збоку, невисокий та меткий, той, кого по праву можна вважати одним із героїв події, про яку наступного дня довідається чи не вся країна. Для нього, народного художника України, Івана Бровді це і напружена праця, і відповідальність перед тим, хто довірив йому свій задум, це і спогади раннього дитинства. Як давно і ніби недавно над дитячою постількою, як оберіг, висів гобелен, вишитий маминими руками із зображенням Коминаря і віршованим текстом, який він і зараз може повторити напам’ять. До сьогоднішнього дня він твердо заявляє: «Як увижу коминаря, то це на щастя».


Від задуму до втілення у життя пройшов доволі тривалий час, сповнений важкої праці та творчих знахідок. І хоч для митця це був не перший подібного масштабу проект, труднощі за його словами, були великі. «Ніхто, крім мене і Господа Бога, не знає і розповідати зараз про них не на часі»,- мовив він, прискіпливо вдивляючись у своє творіння. А те, що під час роботи «дуже ударив перст», то це, як він сказав, – на серенчу.


12 червня 2010 року, у суботу, на центральній площі Мукачева відбулася подія, задля якої прийшли сюди і діти , і дорослі. Всіх цікавить, яким то вийшла скульптура, захована за яскраво-білим полотнищем. І, якщо напередодні старожили, почувши про пам’ятник Коминарю, відразу згадували про Івана Івановича Туряницю, який був чи не найвідомішим представником цієї по-загадковому романтичної професії, а пізніше головою Народної Ради Закарпатської України, першим секретарем Закарпатського обкому Компартії України, то за мить думки різко змінилися. Спадає на бруківку біле полотнище і перед захопленим глядачем постає вилитий у бронзі майже двохметрового зросту Коминар, прообразом, якого став відомий усьому Мукачеву сажотрус Берталон Берталонович Товт, або як з любов’ю називає його не одне покоління мукачівців – Берті-бачі. Він, герой мистецького витвору, схвильований, хоча присутність запрошених на свято побратимів по професії, здається трохи заспокоює і додає йому впевненості.




Іван Лендьєл,


газета «Мукачево»

clipnews