НАША МАФІЯ: ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ

Як не дивно, але це кримінальне нутро нашого “елітного” панства не є секретом ні для світової громадськості, ні для наших найближчих сусідів, ні для самих же громадян України. Тобто, для нас із вами, шановні. Ми всі чудово знаємо наших доморощених злодіїв, бо вони, власне кажучи, жили, крали і “розквітали” просто у нас на очах. Це там, у великій Україні, раніше не знали й не відали, що є на Божому світі такий собі мукачівець Віктор Балога. Про нього Україна дізналася тільки тоді, коли ватаг мукачівської мафіозної зграї став, з милості свого кума Ющенка, “сірим гетьманом” України. Ось тоді Україна відчула на власному горлі цупкі пазурі нашої мафії. Але ж ми, закарпатці, знали про злочинне нутро і кримінальне походження “барвоклану” з Мукачева вже багато років поспіль. Знали і ТЕРПІЛИ його нахабну політику “кримінальної окупації” Закарпаття. І навіть дозволили клану Балог здійснити бандитський “помаранчевий заколот” на закарпатській землі, а потім – галену вакханалію політичних репресій. Клан скаженів, а ми всі терпляче чекали, коли ж ХТОСЬ прийде і наведе нам порядок у нашому ж домі. Чекаємо і тепер…


Але тепер боротися вже доведеться, на жаль, не з одним лише “барвокланом” і навіть не з відвертими бандитськими зграями, яких чимало розвелося в усіх без винятку районах нашої області протягом шалених 90-х років. Часи “биків” давно вже минули. Частина “биків” з бандитських “бригад” полягла у сиру землю навіки, інша частка все ж потрапила до в’язниць, решта… спокійнісінько “легалізувалась”, перетворившись на “бізнесменів”, “політиків” і “державних службовців”. Тобто, вони й створили ту саму кримінальну “еліту”, з якої ми і почали нашу розмову. А вже ця кримінальна “еліта” притягла за собою до всіх сфер державного управління і громадського життя саме ті злодійські “понятія” і закони,які й перетворили нашу дивну державу на пекло для пересічних громадян. Нині нас цілком безкарно грабують на всіх “гілляках” та рівнях державної влади, в усіх її інстанціях та установах. Грабують у ЖРЕРах, у меріях та сільрадах, в міліціях і прокуратурах, в судах, у лікарнях, школах та “вишах”. Грабують скрізь, де мали би захищати та допомагати!.. У державі, яку так наполегливо намагаються видати за такий собі “зразок демократії” та громадянських свобод, в дійсності ані життя, ані свобода простої людини НІЧОГО НЕ ВАРТІ Ось, що говорять з цього приводу українські мас-медіа:


* * *


Газета «Левый берег» опубликовала результаты телефонного опроса, проведенного Институтом Горшенина, на тему «Коррупция в Украине», который был проведен с 12 по 14 июня 2010 г.


Подавляющее большинство опрошенных (86,0%) утверждают, что в Украине распространено взяточничество. Из них более половины (54,8%) ответили «очень распространено» на этот вопрос, а около трети (31,2%) – «распространено».


Более половины украинцев считают, что в нашей стране за деньги можно купить решение суда (58,7%), депутатский мандат (56,7%) и освобождение от уголовной ответственности (55,4%). По мнению 30,5%, за деньги можно купить в Украине жизнь или свободу другого человека .


(Інтернет-газета “Репортер”^ “ В Украине за деньги можно купить жизнь или свободу другого человека “^ 17.06.2010 р.)


* * *


Отож, якщо навіть саме ЖИТТЯ звичайного українця нічого не варте, то про всі інші “права людини і громадянина” марно і говорити. Якщо раніше гідність людини визначали за її розумом, талантом, знаннями, професійністю і т.д., то нині критерій один – кількість грошей у вашому гаманці (на рахунках у банку). Є гроші – можеш стати начальником, депутатом, міністром, професором, прокурором, суддею – ким лише твоя душа забажає, хоча знань та розуму – як у Антарктиді бананів. А без грошей ти і не “людина”, і не “громадянин”! Ти – одне із джерел прибутків нашої всевладної мафії. Адже у тебе запросто можуть забрати не лише всі твої гроші, квартиру, дачу або земельну ділянку, але й продати у рабство дітей чи дружину (якщо вона – гарна і молода). А потім і тебе самого, обідраного до останньої нитки, можна ще й продати на “запчастини”. Все це – наша шалена дійсність, реальність, яку ми часто просто не хочемо бачити і розуміти. Нехай, мовляв, ХТОСЬ прийде і наведе нам порядок. Хто цей “Хтось”, шановні? Можливо, той, кому ми й платимо хабарі за судові рішення, за порушення кримінальних справ проти наших кривдників, хоча справи ці майже завжди не завершуються жодними конкретними діями? Може, той, кому ми “даємо на лапу” лише за те, аби він зробив дещо таке, за що, власне, і одержує державну зарплату? Може ті наведуть нам порядок, які, сидячи на ситих депутатських місцях, перетворюють наші ліси, землі, курорти, селища і навіть міста на свої приватні володіння. Це вони, ті, які казково розбагатіли, пограбувавши всіх нас і нашу країну, раптом покаються, схаменуться і почнуть “наводити лад”? Той самий лад і порядок, який знищить їхнє райське життя та їх самих, якщо все ж з’явиться в Україні? І ви серйозно гадаєте, що це наше панство раптом складе із себе звання міністрів, начальників, голів, генералів та всі інші регалії заради “Закону й Порядку”? Та не смішіть курей, земляки!


Не смішіть, бо не варто сподіватися на те, що мафію здолають саме ті люди, які й складають “всю мафіозну рать” України: судді, правохоронці, державні чиновники. Адже, як ми уже говорили, протягом останніх років відбулося справжнє “перезавантаження” української мафії: відверті бандити поступилися місцем “білокомірцевим” злочинцям. Нині нас грабують не гобліни з ножами та “стволами” в руках, а цілком пристойні на вигляд особи з бездоганними біографіями та анкетами, з дипломами престижних заморських університетів та коледжів у кишенях костюмів від Версаччі, Армані або якогось іншого короля високої моди. І сидять ці гламурні грабіжники не у брудних бандитських “малинах”, а у авторитетних державних структурах, у затишних кабінетах з вельми солідними вивісками на дверях. І носять пишні титули державних мужів, а не наколки “злодіїв у законі”. Та й награбовані у народу скарби ці сучасні “кабінетні пірати” уже не закопують під дубами у темному лісі та не ховають у потаємних печерах. Навпаки, вони виставляють ці скарби на показ, хизуючись награбованим та власним нахабством. Вони не бояться ні Закону, ні Влади, бо самі володіють і Законом і Владою. Спробуйте їх зачепти! Вам же боком і вилізе! За прикладами, на жаль, далеко ходити не треба . И так, наприклад, наші колеги з львівської газети “Експрес” нещодавно розповіли громадськості про деякі дивні справи прокурора Львівської області Баганця. Ось,що розповіли журналісти:


* * *


Прокурор Львовской области Алексей Баганец ездит на автомобиле «Lexus cx 470». Как пишет газета «Экспресс», этот автомобиль, стоимостью более 100 тысяч долларов, по пятницам утром появляется под зданием прокуратуры Львовщины и в него загружают какие-то пакеты. …Ж урналисты выдвигают предположение, что в пакетах, к оторые каждую пятницу загружают в «Лексус», находятся деньги .. .


«Эксперты, которые оценили один из аккуратно упакованных пакетов четко прямоугольной формы, который загружался в авто, утверждают, что в нем может быть, к примеру, от 36 до 48 пачек стодолларовых купюр. В каждой из них — по 10 тысяч долларов, или от 36 до 48 пачек стогривневых купюр — по 10 тысяч гривен каждая», — пишет издание .


(“Українська правда”^ 17.06.2010 р.^ “ В машину прокурора Львовщины еженедельно загружают деньги? “)


* * *


Ну, і що? Ви гадаєте, що Генпрокурор України поспішив звільнити Львівщину від такого “ливного” прокурора? Якби ж то! Все – навпаки: ображений прокурор Баганець звернувся до Генпрокуратури із заявою, що журналісти “Експресу”, готуючи матеріали розслідування, “втрутилися в особисте життя” прокурора. І на цій підставі пан прокурор п о грожує нині керівникам газети кримінальною справою. Ф порушить! І посадить! Аби відбити охоту всім іншим шукачам справедливості і порядку тикати свого носа до прокурорських таємниць. Як називається у цивілізованому світі структура, яка практикує подібні діла? МАФІЄЮ вона називається! МА-ФІ-Є-Ю!!! А у нас – ПРОКУРАТУРОЮ… Ось так. Ви все ще очікуєте, що ХТОСЬ прийде нам навести порядок? Чекайте, чекайте…


Від скажених контратак нашої все державної мафії не застраховані не лише журналісти та пересічні громадяни, але навіть ті співробітники правоохоронних структур, які все ж намагаються боротись зі “спрутом”. Так, наприклад, минулого року співробітники Закарпатського УБОЗу спробували покласти край “лісовому розбою” в закарпатських лісах і порушили серйозну кримінальну справу проти деяких керівників державних лісогосподарських установ. Ці “лісові бандити”, сидячи на державних посадах, організували не захист наших лісів від хижої вирубки, а масовий, хоча і таємний лісоповал, вивозячи за кордон вкрадений у народу ліс-кругляк цінних порід. Для безперебійного і безпечного транспортування цього вкраденого лісу на території сусідньої Угорщини було навіть створено спеціальну автотранспортну фірму, власником якої був… керівник Закарпатського обласного Управління лісового господарства. Всі необхідні матеріали цієї скандальної справи були ретельно зібрані оперативниками УБОЗу в результаті тривалих оперативних розробок. Свого часу ми вже розповідали закарпатській громадськості про цю “лісовий кримінал” (“вісті тижня-центр”, грудень 2009 р.^ “Мародери”). З того часу минуло більше півроку. Ну, і що? “Лісова мафія” вже сидить у в’язниці? Чи, може, позбавилася “апетитних” посад в органах державної влади:? Нічого подібного! Лише днями ледь-ледь, з тріском і скреготом вдалося звільнити з посади колишнього начальника Управління лісового господарства, який, власне, і був “воєводою” лісових розбійників, наживши на по грабунку наших лісів мільйонні статки у Євро та “баксах”. Але лава підсудних все ще нудьгує за сідницями цього підпільного мільйонера. І, мабуть, довго ще нудьгуватиме, оскільки, варто було лише вибухнути скандалу, “розборняки” почалися не з лісовими бандитами, а з… офіцерами УБОЗу, які “насмілились” дати бій нашій мафії. Оперативникам відверто й брутально пропонували “шукати собі іншу роботу”. І дехто не витримав… Адже ці “пропозиції” виходили не від кримінальних “авторитетів”, а від своїх же міліцейських начальників з великими зірочками на погонах. З того часу, щоправда, помінялося керівництво обласної міліції, її очолив нині полковник Віктор Русин, якого свого часу мафія ледь не знищила фізично й морально. Поява такої постаті на керівній міліцейській посаді, звісно, дарує надію на краще, але нам поки що не відомо, чи очистилася наша міліція від мафіозі в погонах? Від багатьох порядних офіцерів, на жаль, вже “очистилась” (з допомогою мафії). Гірко, але такими вже є наші українські реалії: суспільство “розвантажується” від честі та совісті^ мафія – “перезавантажується” людьми, які втратили віру у можливість чесного і гідного життя в Україні.


Один із таких “перезавантажених” – колишній головний “земельний начальник” нашої області пан Ігор Барчан. Його нещодавно оперативники СБУ спіймали на хабарі. Спіймали, як то кажуть, “на гарячому”: коли “есбеушники” зайшли до його кабінету, пан Ігор саме… перераховував гроші, щойно одержані від чергового “клієнта”. Злочин високопоставленого посадовця було належним чином задокументовано і зафіксовано. І все ж у “есбеушників” також негайно почалися “проблеми”. Спочатку були телефонні дзвінки з пропозиціями “викупити” арештованого чинушу, потім – погрози і спроби шантажу. Не допомогло… А сьогодні, коли спійманий за руку хабарник почав, як кажуть, “колотися” і “здавати” інших мафіозі на державних посадах, запускається вже інший “сценарій”: пан Барчан, мовляв, не хабарник, а… нещасна жертва “провокації” СБУ та “політичних репресій”. Кажуть, що досвідчені юристи вже щосили працюють над втіленням цього “сценарію” у життя. Якщо їм пощастить це зробити, то наша мафія святкуватиме перемогу, хабарі братимуть ще нахабніше й більше, а ось оперативникам СБУ надовго відіб’ють охоту боротися за порядок в державі, де головна правляча сила – це МАФІЯ.


На жаль, у неабияких можливостях нашої “білокомірцевої” мафії співробітники СБУ вже мали змогу переконатись взимку та навесні цього року, коли зацікавилися деякими темними справами керівництва психоневрологічного інтернату, що знаходиться у селищі Тур’я-Ремета на Перечинщині. Наприкінці минулого року цей заклад соціальної опіки перевіряла ревізія КРУ, яка й виявила тут чимало недоліків, які межували з відвертими кримінальними злочинами. Тоді до справи підключилися і співробітники районного відділення УСБУ. І “сюрпризи” розпочалися негайно ж! Наприкінці грудня 2009 року раптово загинула молода жінка, яка працювала головним бухгалтером інтернату. Її тіло знайшли у річці. Сподіваюся, ніхто не повірить у те, що шановна бухгалтерка раптом надумала “моржувати” і одного зимового дня пішла собі купатись на річку? То що ж сталося з нею? Саме це і спробували з’ясувати оперативники СБУ. У відповідь – брудні доноси до високих правоохоронних інстанцій, в яких від імені “трудового колективу” інтернату офіцерів СБУ звинувачували у… хабарництві, вимаганні, зловживанні службовим становищем тощо. До шельмування перечинських “оперів” залучили навіть одну із ужгородських газет.


Свідком того, як методом шантажу і погроз курівники інтернату “вибивали” підписи своїх підлеглих під брудними доносами, стала одна із співробітниць інтернату. Ця жінка пропрацювала в цьому соціальному закладі понад ДВАДЦЯТЬ РОКІВ поспіль, знала про те, як жилося тут хворим, знедоленим людям за часів колишнього керівництва, а тому розуміла і те, як обкрадають нещасних нинішні керівники інтернату. Саме тому вона рішуче відмовилась підписувати наклепницькі “звернення колективу”, до чого закликала й інших своїх колег. В результаті, цю жінку просто ЗВІЛЬНИЛИ з роботи. Нібито “за прогул”. Хоча дирекція установи чудово знала про те, що того “прогулу” ніколи не було і близько: того “прогуляного” дня жінка хворіла, що цілком офіційно засвідчував листок непрацездатності, виданий у Перечинській районній лікарні. Цей факт став основною підставою для відповідного рішення суду, яким дирекцію інтернату було ЗОБОВ’ЯЗАНО ПОНОВИТИ на роботі незаконно звільнену жінку. З того часу минуло більше півроку, але рішення суду керівники інтернату виконувати навіть не збираються. Скажете, це кримінальний злочин? Звичайно! Але чого б це керівникам інтернату боятися ще одного кримінального злочину, якщо вони не бояться навіть тієї кримінальної справи, яка була порушена УСБУ за фактами злісних правопорушень в діяльності Тур’я-Ремітського психоневрологічного інтернату. Тут є все: і факти обкрадання хворих людей, і факти привласнення їхніх пенсій та особистих коштів, і факти загадкового зникнення мешканців інтернату, і таємнича загибель головної бухгалтерки, і багато чого іще… Все це є! Але “інтернат-мафіозі” як гуляли собі на свободі, так і гуляють, залякуючи співробітників закладу, які можуть дати свідчення проти них, шантажуючи свідків та працівників СБУ. Народилася вже навіть легенда про те, що кримінальна справа по інтернату – то лише “політична розправа”. Але про те, хто ж насправді чинить не “політичні”, а чисто бандитські розправи над беззахисними людьми, свідчить хоча б оцей уривок з офіційного документа – позовної заяви до суду однієї із працівниць інтернату. Читайте, будь ласка.


* * *


“08.07.2009 р., о 08.10 год., один з керівників інтернату, гр-н Т. І-в,. зайшов до кабінету, у якому знаходиться її (потерпілої) робоче місце, вигнав інженера, Лавера Василя Юрійовича, забрав зі столу всі її робочі документи, викинув їх на коридор. Після цього, він штовхнув її на підлогу, ударив по голові, при цьому погрожував вбити її, і її сім’ю, зокрема сина, Олександра. Разом із цим, гр.-н І-в сказав, що вона знайде свого сина, у кюветі із ножем у грудях та ображав її нецензурними словами, після чого вийшов із кабінету та закрив його на ключ, залишивши її у приміщенні кабінету, лежачою на підлозі”.


* * *


Коментарі, гадаю, тут зайві. Звісно, ми просимо нас вибачити за те, що не називаємо повних прізвищ. Але слідство за цією кримінальною справлю ще триває, а всі вищезгадані особи так чи інакше, але є фігурантами справи. Отож, ми не можемо порушувати закон. Ми ж – не мафія. На жаль… Але невдовзі ми повернемося до кримінальної “епопеї” в селищі Тур’я-Ремета і розповімо вам, шановні друзі, дещо таке, від чого у нормальних людей волосся дибки стає. А у нормальних державах дибки стають всі органи влади і правоохоронні структури. Але то у нормальних…


Богдан Ганжа,


Центр журналістських досліджень

clipnews