Молодий урядовець із Закарпаття має душу митця-різьбяра (ФОТО)

Побувавши у Синевирі в батьківській оселі, одна з кімнат у якій нагадувала творчу майстерню сина, пересвідчився, що скромний і добродушний за натурою 26-річний спеціаліст з питань контролю діяльності райради — це дуже обдарована людина у мистецтві. Лиш би був вільний час розвивати талант, тобто робити справу, до котрої пригорнувся серцем і душею, в якій кохається за дозвілля, — будуть і гучні успіхи…

Захоплення виникло з дитинства за випадкових обставин. Село Синевир славне майстрами різних ремесел. У сусідстві збиралися старші земляки-різьбярі з дерева, магнітом до яких потягнуло і Івана. Хлопчина встигав добре вчитися в школі, батькам на ґаздівстві допомогти — з мотикою чи косою на перевалі, або на санях хворосту для печі привезти, та стільки, що стрічні ахали, мовляв, коневі є що тягнути, — а вже пізнім надвечір’ям стати завсідником у робітні, в якій оживало дерево, бо виготовляли з нього різні речі для побуту. Першим товаром, власноруч змайстрованим Іваном Чупом, став карніз, який продав за кризи з коштами задля блага виживання родини. Якщо мати Олена раніше переживала за довгі нічні походеньки сина, то вже потім пішла до старшуватих майстрів просити підставляти плече Івану, помітивши його несподіваний дар. Згодом своїх “вчителів” юнак почав перевершувати, бо мав велике бажання вдосконалюватися — навідувався у Майдан, Репинне, зазнайомився і у райцентрі з доками, які мали свій почерк у різьбі і не скупилися на науку. А ще повезло, що художником виявився вучківський родич Іван Бізоня, а першим сусідом — талановитий синевирський митець Василь Шиндра. Їхні усні підказки та практичні вказівки — то цінна пригода. Хтось просторікав поступити у художньо-прикладний навчальний заклад, але доля судила закінчити спочатку Рівненський державний гуманітарний університет, а потім ще й Львівський регіональний інститут держуправління Національної академії при Президентові України. Не жаліє за розбіжністю, бо вміло встигає поєднувати прекрасне з корисним — хобі з держслужбою.

…Як кажуть, пішло-поїхало. На перших порах Іван виробляв не так вже й примітивні, як ходові на той час сувеніри: підставки для оленячих ріг, екзотичні гриби-боровики тощо. Серйознішим твором виявився вирізьблений гуцул. Його подарував знаній у селі сім’ї Сятинів. Покійний глава родини Лука Васильович тримав його у своїй келії, як реліквію. Після смерті батька його син Михайло в ранзі нардепа України успадкував витвір, сказавши, що автор Іван Чуп має золоті руки. І в заслугу від аза до іжиці закупив у столиці Києві суперкласні інструменти для різьби, щиро їх подарувавши умільцю.

Що не рік, то держслужбовець витонченіше передає красу своєї рідної землі. Ворожить зір, скажімо, дерев’яна картина, на якій зображений унікальний у світі музей лісу і сплаву на Чорній Ріці. А як липнуть очі до панно з трепети, на якому її творець чарівно демонструє вівчарську ідилію! Боси пропонують солідні бакси, але він поки що відмовляється від продажу. Хоче мати спочатку власну колекцію, а ще звик дарувати. Інколи за пропозиції бізнесу держслужбовець віджартується від наполегливих купців і так: “Можуть пришити корупцію”. Недавно за Дня добросусідства на українсько-словаць-кому кордоні сам став свідком, коли відвідувачі виставки міжгірських аматорів найперше допитливо зиркали на Іванові вироби.

За словами Чупа, натхнення отримує від подорожей по мальовничій місцевості. Де-де, а на Тереблянській долині дійсно вона з розряду казкових. Намагається братися і за святу релігійну тематику. Мати лагідно радить за цього синового спонукання: “Треба перед роботою помолитися і подарувати вже потім церкві”.

Щоб продуктивно творити, треба час, сировину. І за нашої бесіди Іван ділиться клопотами. На деякий виріб, аби з дня в день різьбити, треба мінімум два місяці. Не кажучи про затрати на пошуки трепети, бо липа в дефіциті, відтак треба її розпилювати на дошки, а далі стругати, клеїти. І все — своїми руками. Хоча і батько Андрій часто підсобить бензопилою.

Він вміє долати труднощі, бо молодий за віком, енергійний, а найголовніше — працелюбний і творчий характером.

Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ, “Верховина”

clipnews