Для фристайлу на Закарпатті наступила “чорна полоса”?

…На Зимову олімпіаду до Ванкувера наш край делегував 5 спортсменів.
Виступили, хто як міг. Але хороші результати показали ті, на кого
сподівався менше: Анна-Марі Чундак у сновборді подолала кваліфікацію й
увійшла до 16 кращих. Стосовно ж тих, на кого покладалися ледь не
медальні надії, – фристайлістів Станіслава Кравчука та Енвера Аблаєва,
то вони навіть до фінальної групи з 12 спортсменів пробитися не змогли,
не кажучи вже про нагороди.

Олімпіада пройшла, фристайлістів покритикували, але нині ширяться
чутки, що Кравчука й Аблаєва «відішлють на пенсію» вже цього літа.
Ситуація не нова. Вболівальники зимових видів спорту пригадують, як
Стаса й Енвера забракували ще задовго до Ігор-2006. Але згодом,
зрозумівши, що кращих кандидатів немає, – повернули до збірної. Втім
було пізно: підготовка протягом олімпійської чотирирічки була змазана,
й результат не вдовольнив чиновницькі амбіції. Що буде нині й чи це вже
остаточне рішення, – на ці й інші болісні питання відповідав Станіслав
Кравчук.

– Функціонери одразу висловили невдоволення результатами
виступів на Олімпіаді, чи це лише нещодавно озвучено різко критичний
погляд?

– Одразу після Ванкувера не до того було. Звичайно, що і спортсмени,
і тренери, і функціонери мали від чого розчаруватися. Втім на це були
об’єктивні й дуже вагомі причини.

– Які саме?

– Наприклад, у моєму випадку – травма. Спершу, за кілька місяців до
Ігор, я зазнав пошкодження, але знав, що на мене сподіваються й активно
відновлювався, аби підійти до Олімпіади в пристойних кондиціях. Прикро,
що за 2 тижні до Ванкувера зазнав ще одної травми – розірвав сухожилля.
Тож на Іграх виступав «на одній нозі» і про медальний результат і мови
не могло бути.

– Не боялися, що, виступаючи з травмою, можете ще й погіршити свій стан?

– Та я й погіршив! Мав пошкоджені бокові зв’язки, а після виступів
додалися розриви хрестоподібних і меніска! Знав, на що йду, ніхто мене
під дулом пістолета не змушував стрибати на Олімпіаді. Але не хотілося
зовсім підводити тих людей, які багато вклали в нашу підготовку.

– Тобто виходить, що функціонери, побачивши, як вас обсіли травми, просто відвернулися?

– Ні, не зовсім. Мені сказали, що прооперують хронічну травму
ахіллового сухожилля й одразу ж після Ігор виконали обіцянку. Але дали
зрозуміти, що бути в збірній мені залишилося лічені дні. Мовляв, нам із
Аблаєвим варто поступитися молодим.

– Це офіційна позиція? Хто виступив ініціатором? Федерація? Міністерство?

– Категоричні заяви чув лише з вуст віце-президента федерації
фристайлу України. У решті випадків звучить думка, що все залежить від
мене: коли відновлюся й доведу свою значущість, можливо, й матиму ще
майбутнє у збірній.

– Тобто ви ще хочете залишитись спортсменом?

– Бажання є, і сил, вважаю, не забракне вкотре довести це всім. Втім
на коліна ні перед ким ставати не буду: якщо попросять піти – піду.
Зрештою, мій досвід може знадобитися і в інших країнах.

– Не боїтеся, що назвуть перебіжчиком, як це сталося з тренером національної збірної з фристайлу Мазуром?

– Щодо мене, то кажу лише гіпотетично. А Мазура не осуджую – він пішов на значно кращі умови й гарантії стабільності.

Нині ж у Росії йде підготовка до Сочинської олімпіади, і наш тренер у фристайлі там не на останніх ролях.

– Кажуть, після Мазура в Україні просто прірва з тренерами – на якісний міжнародний рівень спортсменів нікому виводити…

– Не зовсім погоджуюся. Просто не треба розкидатися кадрами. Мого
нинішнього особистого наставника – рівненчанку Досову, котра нічим не
поступається в тренерській майстерності Мазуру (хто б там що не казав),
– зняли з посади головного тренера після Олімпіади: мовляв, не
виправдала сподівань. Але чи дадуть кращі результати ті, хто прийде на
її місце, – невідомо. Гірше те, що і спортсменів молодих-перспективних
негусто.

– Тобто вважаєте, що вас зарано списують і в українському фристайлі настануть чорні часи?

– Зрозумійте, є багато показників, які доводять, що перспектива лише
далека. Минулого року кращого за Аблаєва не було: він виграв чемпіонат
України, етап Кубка Європи, а федерація після Олімпіади не продовжила з
ним контракту. У мене ж угода дійсна до кінця вересня цього року, і не
факт, що її продовжать. Натомість коли підемо ми, «найперспективнішим»
залишиться Авраменко: хлопець уже другу поспіль олімпіаду посідає
останнє місце серед усіх фристайлістів – що й казати, хороша
перспектива. Ішутко ж через травми й зовсім завершив кар’єру і навряд
чи його переконають повернутися до спорту. Тож уважаю, що мине років
4–5, перш ніж знайдуться люди з України, які зможуть бодай потрапляти
до фінальної 12-ки на етапах Кубка Світу, не кажучи вже про медалі чи
успішні виступи на олімпіадах.

– А сам спортсмен без федерації виступати не може?

– У збірній не може однозначно. Особняком – лише в тому разі, якщо
федерація надішле виклик на конкретне змагання. Так тепер із Аблаєвим –
йому ще присилають запрошення: видно, для звітності Енвер їм ще
потрібен. Але виклики-викликами, а фінансування вже доводиться шукати
самому (Міністерство забезпечує лише членів збірної): область, до якої
прикріплений спортсмен, намагається допомогти, чим може, але це
непосильний тягар, та й не має так воно бути…

– Що потрібно, аби виховати спортсмена міжнародного рівня у фристайлі?

– Та треба цілу купу факторів! Фінансування, солідну базу,
тренерський штаб. Саме штаб, адже, приміром, у нас ніколи в збірній не
було психолога (лише закарпатський центр олімпійської підготовки
практикував залучення такого спеціаліста до тренувального процесу
зимовиків. – Авт.). Це дикість: решта команд (неважливо якого рівня)
розуміють значущість психологічної підготовки. І возять з собою
професіонала не 2–3 тижні перед олімпіадою й ще 2–3 тижні на іграх, а
цілий сезон: щоб спеціаліст-психолог зрозумів спортсмена і зрештою зміг
його відповідно настроїти на головну подію чотириріччя.

Голова управління молоді і спорту ОДА Ярослав СВИДА пояснює причину
такого ставлення до спортсменів, які ще кілька місяців тому були чи не
головною надією України на медалі зимової олімпіади: «У Національному
олімпійському комітеті, Міністерстві та Федерації фристайлу, природно,
дуже розчаровані виступом наших спортсменів, зокрема Кравчука та
Аблаєва. Річ у тім, що чи не вперше на їхню підготовку було кинуто
великі сили й першочергові пріоритети писалися саме під них. Протягом
усього циклу фристайлісти отримували все потрібне та їздили на
більшість престижних змагань. Втім до Олімпіади Кравчук таки не зміг
залікувати травму, а за кілька тижнів до стартів зазнав нової. Причини
неуспіху Аблаєва пояснити важче, адже він показував протягом року
непогані результати і вигравав етап Кубка Європи. Щодо Кравчука, то це
вже віковий спортсмен, понівечений травмами. Честь йому і хвала, що
вийшов захищати гідність держави на Олімпіаді ’2010, упевнений, що він
відновиться після серйозного ушкодження. Але чи вийде на той рівень,
який від нього вимагають, – інша річ. Тож можливо слушно кажуть у
федерації, що варто дати дорогу молодим. І вони таки є! Зростає
популярність і підвиду фристайлу – могулу. Досвід Кравчука і Аблаєва
нам дуже б знадобився на функціонерській або тренерській роботі. Вони
знають цей вид спорту, людей у ньому, особливості етапів Кубка світу,
навіть кращі варіанти розміщення для проживання. Тож у разі якщо
федерація не продовжить контракту з Кравчуком, шукатимемо можливості
запропонувати йому гідні умови. Бо ж кваліфікованих тренерів на
Закарпатті (та й в Україні зрештою) не залишилося. І спортсмени є, але
виводити на найвищий рівень їх нікому».

Ростислав РОГОЖА, “Старий Замок “Паланок”

clipnews