Закарпаття: Циганський табір, баронеса і сегрегація по-українськи (ФОТО)

Звичайно, ми одразу пішли до циганського кварталу — і, як майже завжди у таких випадках, виявилося, що стереотипи, м’яко кажучи, не зовсім відповідають тому, що побачиш, спробувавши поспілкуватися самостійно.

Від Ясині спускалися до Квасів — село так називається тому, що тут є “квасне” і, кажуть, лікувальне джерело зі смердючою водою, від якої всі пруться. Навіть санаторій збудували. Чоловік, який розговорився з нами по дорозі, стверджує, що санаторій викупила Раїса Богатирьова. По ходу я розпитав його, чому серед гуцулів стільки довгожителів. Він каже, що живуть по-різному, але довше ті, хто більш віруючий. От вам і все пояснення.

У Білині, що трохи нижче, розташована найменша в Україні гідроелектростанція. Живиться вона від струмка, який впадає в Тису, і виробляє, як сказав мені її співробітник, 630 кіловат енергії.

Маленький циганський Мумбай в Україні

На вході в Рахів розташований циганський “табір”. Насправді це квартал, в якому є нехилі такі будинки. Однак не всі. Йдучи по колії, помітили, як біля неї граються маленькі діти, і вирішили підійти.

На цьому боці живуть найбідніші цигани. Пейзаж, чи то пак ландшафт, аж дуже сильно нагадав картинки з Індії. Чисто тобі оскароносний “Мільйонер із міських нетрів” (Slumdog Millionaire) — тут, в Україні. Slums, хибари як вони є: деякі зроблені з якихось дощок і шиферу, а біля них, серед сміття, яке лежить навколо колії — замурзані, у дранім одязі, зате веселі дітки.

Спочатку діти, а тоді й дорослі дуже легко пішли на контакт. “Вуйку, а намалюйте ще й мене!” (Намалюйте — тобто сфотографуйте). Варто було лише почати — потім що вони тільки не виробляли перед фотоапаратом! Прийшла і мати декого з дітей, сумно усміхалася. Спочатку спробувала гримнути на них, але ми заперечили, що нам самим подобається, як вони навколо бігають.

Баландюх більше фоткав, я ж поговорив із жінкою. Коли спитав, як ставляться до них місцеві, відповіла: “по-різному”. Та й тільки. Хоча якось непевно. Пізніше Максик запитав також: “А як вам краще, щоб вас називали? Рома чи цигани”. – “Та яка різниця. Хоча, може рома, трошки. Але все одно”. Самі себе — й вони, і баронеса пізніше — в розмовах українською називають “циганами”. По-циганськи, наскільки я зрозумів, “румали”. До речі, українською балакають чистіше за багатьох українців.

Бідкалися, що роботи дуже мало — та й на ту, що залишилася, циганів не дуже хочуть брати. (Циганів не беруть на роботу, а потім кажуть: подивіться, вони ж не працюють. Отаке замкнене коло). Раніше був лісопереробний завод, багато хто там працював. Тепер — завод фактично не працює. Живуть вони між колією та рікою, на пустирищі. “Картоплю нікуди втикнути — одразу гори”. Так і є.

“Я багато в чому незгодна з цим табором. Багатий живе з бідного”. – “Це як?” Розповіла, що навіть коли виділяють допомогу, багатші просто забирають усе собі. Або і просто продають її у магазинах. До найбідніших доходять залишки. “Як це так, що ваші люди одне одному не допомагають?” І уриваю себе. “Хоча, власне, і наші так само.”

Нас запросив у дім через дітей інший чоловік — уже четвертий рік хворий на рак кісткового мозку. Той не скаржився на решту “табору”, лише казав, що кожен живе для себе. “Як кому дав Господь”. У телевізорі – “Біблійські історії”. Ця родина — євангелісти. (Більшість же циганів у Рахові православні.) Але можливо, він просто не хотів усе розповідати. Коли ми запитали про циганського барона, який за традицією мав би допомагати своїм (змушувати багатших ділитися з біднішими) — замкнувся і сказав, що він нічого у барона не просив, і навіть не знає, хто тепер барон.

А так, проблеми ті самі, що й у решти бідноти. Здалося, що традиційний “табір” розкладається. Плюс на це накладається стигматизація циган, як ми дізналися від “баронеси”.

Сегрегація по-українськи

Баландюх знав, що в Рахові існує просвітницька циганська організація Бахталі Лума (щасливий світ) – та, що керує нею Ганна Росташ. Нас направили до неї. Ця — із багатих. Запросила нас у хату. 60-річна жінка, що має 10 дітей, 57 онуків і вже 10 правнуків. Колись, як каже, працювала у колгоспі. І взагалі, досить-таки ідеалістично згадує Радянський Союз — і робота, мовляв, була, і менше мало значення, циган ти чи українець. Вона навіть сказала, що якщо далі буде йти так, як іде, то “буде нова революція, і знайдеться новий Ленін, який її проведе”. Отака-от циганська баронеса. Показувала нам німецьку газету Zeit, і я запитав, чому її там названо баронесою. Сказала, що вона донька колишнього циганського барона — а нині є інший, який живе не в циганському кварталі, а в центрі Рахова.

– То кажете, ви журналісти. Ви от на що зверніть увагу. Українці та цигани раніше ставились одні до одних однаково, а зараз ворогують.

Розповіла, як кілька днів тому дільничний міліціонер (!) вигнав циганських дітей зі шкільного стадіону. “Ви тут не маєте гратися, бо це наш (?) стадіон”, – цитує його Ганна Росташ.

– Я не розумію, як це може бути. Українським дітям можна, а циганським не можна.

Це ще не все. Окрема школа біля циганського кварталу — лише чотирирічка (хоча і там навчають лише української мови. Забезпечення прав меншин на освіту власною мовою — лише на папері Конституції). Після чотирьох класів — треба їздити до центру. А там циганських дітей постійно б’ють. Тому батьки їх масово зі школи забирають. Крім того, діти найбідніших циганів від 7-10 років вимушені працювати (що б це не значило).

Як і у випадку з роботою — виходить замкнене коло. Саме через те, що циган дискримінують — вони не можуть по-людськи навчатися. Й залишаються напівграмотними. Історія “або жебракування, або сумнівний бізнес, або злочинність” повторюється з покоління в покоління, і з цього хибного кола нема виходу. Я те саме спостерігав колись у Мексиці. Людина без освіти не зароблятиме багато — а діти бідної людини знов залишаться неосвіченими.

Отак і живуть.

Власне, цигани намагалися зробити власну 8-річну школу (цим і займається Бахталі Лума). Міськрада навіть виділила їм ділянку в 5 соток — але зі зміною “губернатора” забрала назад.

Недавно у якомусь клубі відбулась бійка між українцями й циганами, і цигани викликали СБУ із Ужгорода. “Чому СБУ, а не міліцію?” – дивуюся. – “А що міліцію викликати, якщо вони самі в тому замішані”.

Але найбільше мене емоційно вразило навіть не це, а от що: циганів у Рахові останнім часом взагалі не пускають у більшість клубів, дискотек і в кафе. Ганна Росташ спробувала і з цього приводу дізнатися щось у влади. “Нам сказали, що мають право не пускати циган, бо це приватне, і кожен робить як хоче”. Прекрасно, думаю собі. Це як у 19 столітті в Англії “собакам та ірландцям вхід заборонено”, або на півдні США до 60-х – “тільки для білих”. До речі, Ганна Росташ каже саме так: “Це роблять, аби білі з чорними не стрічалися”. Себе вони кілька разів називали “чорними”, хоча серед циганів ми бачили й білявих.

Тож вип’ємо за те, щоб настав-таки день, коли про кожну людину судитимуть за вчинками, а не за національністю. (Так, вип’ємо за утопію.)

Артем Чапай, lj-chapeye


clipnews