Смерековий камінь на Іршавщині — місце паломництва скелелазів Закарпаття

Смерека, як спрощено називає цю вершину “лазяча братія”, вражає своїми розмірами недосвідчених новачків, котрі збираються підкорити її вперше. Із західного боку висота сягає близько 35 метрів (як 12-поверхівка), а зі східного (де маршрутів наразі пробито ще дуже мало) взагалі понад 60. Це дозволяє припустити, що Смерека і надалі залишатиметься найближчим до Ужгорода “серйозним” природнім скеле¬дромом із перспективою подальшого розвитку та обладнання нових скелелазних маршрутів.
Смерековий камінь – це лише одна з багатьох велетен¬ських кам’яних брил, химерно розкиданих на довколишніх стрімких схилах як результат вулканічних процесів, що відбувались тут мільйони років тому. Скелі-гіганти несподівано й хвацько виринають із букового лісу, створюючи відчуття казковості тутешньої природи. Можливо, саме тому заповідник назвали “Зачарованим краєм”. Є у цих місцях щось магічне…
…Сонечко нагріло потрібний нам бік скелі. Простягаються десятки метрів мотузки, десятки долонь старанно та обережно чіпляються за зручні і невеличкі виступи. Лазять усі – і малі (гуртківці Падіюну), і дорослі, досвідчені скелелази і вправні спелеологи, тендітні дівчатка та вмілі хлоп’ята. Скеля з магнетичною силою притягує до себе всіх.

“Притягне” Смерека вже незабаром і обласні змагання зі скелелазіння, які відбуватимуться тут, на Іршавщині, 21-23 травня.

Ще трохи залишилось, усьо¬го кілька сантиметрів, аби дотягтися до он того зручного зачепа… І – зрив! Політ, який триває всього кілька секунд, але тягнеться неймовірно довго для того, хто зривається… Дівчина із невдоволеним виразом обличчя повільно опускається на мотузці на землю. Вона не налякана зривом, швидше розчарована невдачею, але сповнена рішучості повторити спробу і цього разу вже успішно! Он збоку малий хлопчина лізе довгий і складний маршрут. Спершу спостері¬гаю за ним уважно, а згодом починаю відчувати від постійного напруження біль у шиї та легеньку тривогу в душі: як він там, на такій висоті? Проте хлопча тримається молодцем, вправно долає всі складні ділянки і проходить маршрут повністю. Проймаюся емоціями його маленької перемоги.

Час збиратися. Якось зав¬жди сумно покидати це місце. Хочеться залишитись ще. Ну хоча б трішки… Сідаємо під стінами Смереки, розмовляємо про щось несуттєве, насолоджуємось моментом, близькістю скелі, довколишньою природою у променях сонця, що поспішає на захід… Бувай, Смерековий каменю! Ти ще не раз наснишся до нашої наступної зустрічі!

Наталія Тернавська, “Старий Замок “Паланок”

admin