Останні дні Третього Райху і капітуляція

У збереженні пам’яті та у правдивому висвітленні окремих подій німецько-радянської (Великої Вітчизняної) війни особлива роль лягає на безпосередніх учасників-фронтовиків в обсязі хоча б того, що вони особисто пережили. Ставлячи за мету всебічне ознайомлення з подіями того часу, наводжу додатково спогади західних авторів, які були опубліковані в російських виданнях.

Завершальним етапом німецько-радянської війни була Берлінська наступальна операція, в якій брали участь три фронти: у центрі — 1-й Білоруський (1 БФ) під командуванням маршала Жукова, зліва — 1-й Український (1 УФ) під командуванням маршала Конєва, справа — 2-й Білорський (2 БФ) під командуванням маршала Рокосовського. Вихідні позиції пролягали: для 1 БФ і 2 БФ в основному по річці Одер, для 1 УФ — по річці Нейсе.

Наступ 1 БФ і 1 УФ розпочався 16 квітня 1945 року, 2 БФ — 20 квітня. 25 квітня танкові з’єднання 1 БФ і 1 УФ завершили оточення берлінського угруповання німецьких військ, а 26 квітня війська 2 БФ, форсувавши р. Одер і зламавши опір трьох оборонних рубежів в районі м.Гарц, перейшли до маневрених наступальних боїв своїми танковими з’єднаннями.

Зазначу, що мені довелося воювати рядовим солдатом-телефоністом батареї в 1-ій артилерійській дивізії резерву головного командування, яка після прориву фронту підтримувала в наступальних боях танковий корпус.

Відбиваючи спроби німецьких військ групи армій “Вісла” прорвати з півночі кільце довкола Берліна, з боями в режимі танкового рейду здобували міста у Північній Німеччині (тепер — земля Мепкленбурґ — Передня Померанія (подаю за записами у своєму фронтовому щоденнику): Пренцляу — 29 квітня, Нойштреліц — 30 квітня, Варен — 1 травня, Мальхов і Пархім — 2 травня, Кріфіц — 3 травня. Тут, на під’їзді до м.Шверін, увійшли в контакт з військами союзників. За спогадами Айзенґовера (Вторая мировая война в воспоминаниях… Дуайта Эйзенхауера, Москва, Политиздат, 1990): “… 3 травня 18-й американський корпус встановив контакт з російськими військами на ділянці угруповання Монтґомері”.

Від себе додам, що для відзначення такої події відбувся своєрідний парад військ — ми проїхали по автостраді біля міста Шверін назустріч одне одному. Звичайно, було весело і приємно. Для мене особисто цей день був знаменний тим, що мене перевели в штаб полку. Це дало мені можливість (разом з офіцерами штабу) слухати передачі Бі-Бі-Сі на російській мові, а також радіопередачі з Фленсбурга на німецькій мові, де перебував новий німецький уряд адмірала Деніца.

Отже, нацистській Німеччині (Третьому Райху) наступав останній час. Що ж робилося в ті далекі дні на німецькій землі? Оскільки з радянських джерел ми не все знаємо, вважаю за доцільне подати опис подій за спогадами Айзенґовера у викладі:

30 квітня. Гітлер покінчив життя самогубством. Своїм наступником призначив адмірала Деніца. Прийнявши на себе командування усіма збройними силами, він вирішив чимшвидше закінчити війну. Проте, як заявив, не бажав погодитися з одночасною беззастережною капітуляцією, як цього вимагали союзники, яка базувалася на трьох умовах:
збереження переговорів у цілковитій таємничості^
беззастережна капітуляція на Заході і Сході^
Айзенґовер не повинен будь-що публікувати до того часу, поки росіяни в ході переговорів з німецьким верховним командуванням не переконаються в тому, що капітуляція не є військовою хитрістю, завдяки якій німці можуть отримати перевагу, а справді фактом на обох фронтах.

Новий керманич Німеччини адмірал Денці заявив: “Вважаю своїм першим завданням врятувати німецьких людей від знищення військами більшовиків, що наступають. Збройна боротьба продовжується тепер виключно задля цієї мети”. Отже, практично йшлося про можливість призупинення наступу радянських військ і сприяння зайняттю американцями і англійцями якнайбільше німецької території, а також можливості німецьких військ здатися в полон союзникам, а цивільним — перейти на території, зайняті союзниками.

2 травня. Денці видав наказ, щоб усі армії повсюдно здавалися тільки західним військам. Відповідно до цього висланий ним 3 травня до штабу англійського фельдмаршала Монтґомері командувач військово-морських сил Німеччини адмірал Фрідебурґ повідомив, що його метою є здача в полон трьох армій, які воюють проти росіян, і просив дозволу пропустити біженців через передній край західних військ. Монтґомері відмовився обговорювати здачу в полон на таких умовах.


4 травня адмірал Фрідебурґ повернувся в штаб Монтґомері з пропозицією здати в полон всі німецькі війська в Північній Німеччині, Голландії і Данії. Оскільки, як вважали, такі пропозиції носили виключно військовий характер, Монтґомері погодився на них.

5 травня в штаб генерала Айзенґовера у французькому місті Реймс прибув представник генерала Деніца з пропозицією про капітуляцію. Айзенґовер зразу ж повідомив про це радянське верховнокомандування і просив призначити представника на можливих переговорах з Деніцем. Тут же Айзенґовер повідомив, що не прийме будь-яку капітуляцію, якщо вона не буде передбачати одночасну капітуляцію повсюди. Радянське командування призначило своїм представником генерал-майора Суслопарова.

Того ж дня в штаб генерала Айзенґовера прибув адмірал Фрідебурґ, який мав намір вести переговори. Проте йому заявили, що завдання зводиться до прийняття беззастережної капітуляції без будь-яких перегонів. Після його звернення до Деніца йому повідомили про прибуття на допомогу начальника штабу оперативного керівництва верховного командування Вермахта (ОКВ) генерал-полковника Йодля.

Як вважав Айзенґовер, йому було зрозуміло, що йдеться про виграш часу, з тим щоб перевести на бік союзників якнайбільше німецьких військ. При цьому Йодль був попереджений, що при висуненні нових умов союзники закриють весь фронт, щоб не пропускати на захід німецьких біженців.

Нарешті Деніц зрозумів необхідність прийняття вимог союзників, і акт про капітуляцію був підписаний Йодлем у присутності, зокрема, представника СРСР генерала Суслопарова, о 2 годині 41 хвилина вранці 7 травня 1945 року. Бойові дії зупинялися опівночі 8 травня.

Після підписання акта про капітуляцію Айзенґовер сказав Йодлю: “Ви офіційно і особисто будете нести відповідальність, якщо умови цієї капітуляції будуть порушені, в тому числі за прибуття німецьких командувачів у Берлін у такий час, який буде визначений російським головним командуванням, для оформлення офіційної капітуляції перед їхнім урядом. Усе”.

Далі Айзенґовер згадує: “За умовами підписаного акта про капітуляцію керівники німецьких видів збройних сил повинні були прибути до Берліна 9 травня, щоб підписати ратифікацію у російському штабі”. Використаний Айзенґовером термін “ратифікація”, що означало б “затвердження акта, підписаного в Реймсі”, було сприйняте радянською стороною зі здивуванням, оскільки вважали, що цим мали на меті принизити вирішальний внесок СРСР у розгром нацистської Німеччини.

9 травня 1945 року, о 0 год. 16 хв. за середньоєвропейським літнім часом, делегація головного штабу німецьких збройних сил, очолювана генералом Кейтелем, маршал Радянського Союзу Жуков і представник західних союзників заступник Айзенґовера головний британський маршал авіації Теддер підписали повторний акт про капітуляцію, офіційно датований 8 травня 1945 року”.

Таким чином факт подвійного підписання акта про капітуляцію — в Реймсі та Берліні — свідчив про глибокі розбіжності в антигітлерівській коаліції. Визнати, що капітуляція в Реймсі стосувалася лише Західного фронту, було неможливо, бо вона відбулася за згодою представника СРСР. Отже, Радянському Союзові довелося задовольнятися лише повтором цього історичного акта.

Окремо, в різний час, було повідомлено про капітуляцію: у Лондоні та Вашингтоні — 8 травня о 15 год. за Гринвічем^ у Москві — 9 травня о 2 год. московського часу. Звідси і святкування цієї дати у різні дні на Заході і в колишньому СРСР.

Василь ШПАРИК, ветеран-фронтовик Другої світової війни, “Вільний голос”

admin