Поет з Франківщини Олег Короташ винятково симпатичний насамперед тим, що він — інший. Живе без найменшого бажання сподобатися, догодити, прилаштуватися, щоб мати зиск, гроші, славу. Його бачення світу подібне зі Сковородою:” Світ ловив мене, але не піймав…” Називає себе поетом-метафізиком, тому що метафізика обрана ним як спосіб сприйняття і передачі довколишнього світу і глибоко внутрішніх переживань. Без модного нині стьобу.
Його переконанням є те, що українці мали би вивчати одкровення апостола Іоана з огляду на вже пережиті Україною трагедії та ту невідомість, що попереду… Нова збірка поезій Олега Короташа має не випадкову назву “Елегії острова Патмос”. Острів Патмос — священне для християн місце, куди заслали апостола Іоана після того, як його спершу спробували отруїти, а потім кинули у котел із киплячим маслом — і він знову вижив. Саме на острові Патмос Іоан написав своє “Об’явлення”.
Християнські пласти поезії Олега Короташа, як він зізнається, незрозумілим для нього самого чином переплелися з язичницькими, античними пластами поезії, реально живими образами Карпат як украй уразливого і водночас безмежно величного метафізичного організму, що є проекцією Всесвіту.
Його гуцульська поезія певними відтінковими акордами співзвучна з віршами, що виходять з-під пера таких закарпатських поетів, як Петро Мідянка, Василь Кухта. Мабуть, не випадково, адже саме гори були і залишаються їхньою колискою і найтоншою внутрішньою струною, на якій народжується поезія.
“Вже час помолитись за віру, бо відходять боги…” Це рядок із Олегового вірша “Нашіптування”, де кожна строфа має право на самостійність, настільки довершеними вони є за філософською окресленістю і наповненням.
Певний час Олег Короташ жив у Польші, нині живе в Києві. Каже, що сім років намагався не писати, щоб спробувати існувати, “як інші“. Але не зміг, бо “так нецікаво”. Нині живе не мандруючи, споглядає життя очима людини-інтроверта, і в свої ще досить молоді 34 приходить висновку: “Вже час розумітись на часі, що нас переоре…”
Ми є свідками того, як українську мову і літературу влада сьогодні заганяє у глибокий політичний андеграунд, а державу вульгарно й цинічно дерибанить, констатує поет. Тому такий відчутний біль рветься із його віршів на кшталт “Помаранчевої оди”. У патріота і просто вільної духом людини — Олега Короташа таких віршів ( за які нинішня держава нізащо “не дасть премію”) немало. Але істина в тім, що будь-які режими минають. Державою для поета є Поезія, якій він служить, відмежувавшись від суєтного і минущого, а вірші наповнює метафорами, що ширші за будь-яку релігійну доктрину. Поза релігійною доктриною і його віра в Бога. Це можна сприймати або ні. Але, вочевидь, тільки так можна бути “іншим”, тобто вільним, адже без свободи немає Поезії.
