Очам своїм вірю! Малиничу – ні!

Та лишимо раз у спокої «містного» голову Сергія Слободянюка та повернемося до його «містного» сайту. На ньому знаходимо таке: «Как сообщил корреспонденту UA-Reporter.com источник в прокуратуре закарпатской (орфографія – на совісті пана кореспондента UA-Reporter.com) области, факты изложенные мэром Ужгорода Сергеем Ратушняком в заявлении на имя генеральной прокуратуры, о якобы вымогании у него взятки работником прокуратуры г. Ужгорода Андреем Малиничем в размере 500 тысяч долларов, не соответствуют действительности и признаны клеветническими….»


Відразу чомусь пригадався великий Станіславський з його відомим «Не вірю!» Я можу повірити, що Андрій Малинич вимагав не півмільйона, а цілий мільйон. Я можу повірити, що того разу ці півмільйона він вимагав не в Ратушняка, а в когось іншого. Але в те, що Андрій Малинич НЕ ВИМАГАВ – не повірю ніколи! По одній простій причині: батьки з дитинства мене вчили вірити своїм очам, а не чужим словам.


А очі мої, коли їду з «БАМу» на роботу, щоразу зліва бачать казковий палац, котрий навіть не затьмарює велична споруда «Нової лінії». Коли їду з роботи додому – очі бачать цей палац справа. А власних того графського обійстя – не хто інший, як заступник прокурора міста Ужгорода Андрій Малинич.


Знайомі показували і деякі інші, не менш бундючні хороми, стверджуючи, що й вони знаходяться у приватній власності Андрія Малинича. Наразі – не вірю, бо ще не бачив гербових паперів, які б підтверджували слова моїх знайомих. А щодо палацу біля «Нової лінії», то папери бачив. З гербовими печатками і підписами відповідальних осіб. У графі «Власник» значиться «Андрій Малинич».


Хтось скаже: ну то й що, може пан Малинич-молодший спадщину отримав? Відповім: не вірю! З одного боку – бо батьки його, Малиничі-старші, Боку дякувати, все ще ходять білим світом. А з другого…


По-перше. Щоб набралася ТАКА спадщина, в Канаді чи в Америці мав би померти не один десяток закарпатських заробітчан, останньою волею переповівши все тяжко зароблене на чужині не своїм дітям, братам, сестрам – а персонально заступнику прокурора далекого від Америки міста Ужгорода Андрію Малиничу.


По-друге. Статус родини Малиничів не дає підстав говорити, що друзями дитинства їхнього Андрійка були самі байстрюки-жебраки, котрі ледь підросли – так і подалися за океан у пошуках кращої долі.


По-третє. Молодий вік Андрія Малинича не дозволяє припускати, що всі друзі його босоногого дитинства так знесилилися на заокеанських заробітках, що масово мруть, не сягнувши й сорокаріччя.


По-четверте. Якщо припустити, що за океаном мруть друзі дитинства не Малинича-молодшого, а Малинича-старшого, то вони б Малиничу-старшому свої накопичення і відписували б. А той, маючи мільйони, не мав би ні сенсу, ні бажання займатися такою безбожною справою, як відбирання у вірників мікрорайону Шахта єдиної каплички. А Малинич-старший відбирає – не боячись ні гріха, ні анафеми.


По-п’яте. Отримання спадщини, тим паче – у ТАКИХ розмірах, обов’язково мало найти своє відображення у Малиничевих деклараціях про доходи. І якби таке було, то пан Андрій Малинич вже б давно тицьнув ототі декларації недоброзичливцям у пику: читайте і заздріть, Я – Спадкоємець. Але пан Андрій Малинич нікому нічого подібного не тицяє…


Який напрошується висновок? Тільки один – з неба Андрію Малиничу нічого не падало і з-за океану не переповідалося.


Що ж, тоді виходить, що всі свої мільйонні статки Андрій Малинич заробив невтомними трудами на благо держави? І знову відповім: не вірю!


Андрій Малинич – людина державна, отже за законом, «на сторожі» якого він стоїть, не може мати жодних доходів, крім зарплатних. Між тим. Хто в Україні найоплачуваніший держслужбовець? Звісно ж – Президент. Так от, глава Української держави, за відповідним рішенням Верховної Ради, отримує на місяць 11,5 тисячі гривень. У «твердій валюті» – близько 1,5 тисячі доларів. На рік – близько 18 тисяч. Простий арифметичний розрахунок показує: щоб заробити на таке обійстя, як Андрій Малинич собі вибудував, він мав би отримувати президентську зарплату від самих пелюшок, причому відмовляючи собі не те що в іноземних роверах, золотих цяцьках та в одязі Haute couture, а навіть в білому хлібі з чорною ікрою…


А тепер підсумуємо. Мільйонних спадщин Андрій Малинич не отримував, зарплат з шістьма нулями – також. У «гоп-стопах» на великій дорозі не помічений, банки теж не грабував. Яким шляхом міг заступник прокурора забезпечити собі таке «красиве» життя, як він веде? Одним-єдиним: ВИМАГАННЯМ ГРОШЕЙ з використанням своєї прокурорської посади!


Хтось хоче заперечити? А нехай спробує…


Максим Залізняк,


Центр журналістських досліджень

clipnews